Також соціальні працівники винні організовувати вільний час засуджених. На нашу думку найправильніше описує завдання виховної дії під час дозвілля Р.Й. Шнайдер, Він говорить про те, що: “ завдання виховної дії під час дозвілля зводяться до того, щоб створити в пенітенціарних установах благополучну соціальну атмосферу і викликати потяг до осмисленого проведення дозвілля після виходу на свободу. Вільний час у в'язниці не повинен залишатися “об'єктом його вбивства” або використовуватися для підготовки, планування, обговорення дій до нових злочинів. Воно повинне служити тому, щоб підвищувати культурний рівень засуджених. Відомо, що успішна культурна орієнтація ув'язнених зменшує потяг до рецидиву. Правильно організоване дозвілля сприяє хорошому відпочинку, відновленню фізичних і психічних сил людини. [25;57].
Також соціальні працівники повинні проводити роботу по адаптації особистості підлітка, сприяти формуванню у нього максимально можливої активної життєвої позиції, роз'яснювати його права і обов'язки, готувати засуджених до виходу на свободу, стимулювати до активного, адекватного погляду на світ; складати програми психологічних аутотреннінгів. У своїй діяльності соціальний працівник повинен орієнтуватися на те, щоб система ізоляції не зруйнувала соціально корисних зв'язків дітей, і сприяти зміцненню їх сімейних і споріднених стосунків.
Основою підходу соціальних працівників до психологічної взаємодії з засудженими повинні стати індивідуалізація підходу і комплексність або системність, що припускає комплексний підхід і поєднує в собі різні методики по відношенню до неповнолітнього.
Системний підхід вивчення особистості – це система здійснюваних соціально-педагогічних, психологічних мір направлених на отримання всесторонньо повного аналізу відомостей які характеризують особу засудженого з метою найбільш ефективного застосування методів, прийомів і засобів переконання, виправлення, перевиховання і допомоги засудженому, а також прогнозування його поведінки. [16;174].
Основними напрямами психологічної пенітенціарної соціальної роботи повинні стати:
1) Вивчення особистості засудженого і становлення його «злочинної кар’єри».
2) Розробка індивідуальних програм дії і допомоги засудженим.
3) Соціально-психологічна допомога в адаптації до середовища пенітенціарних установ.
5) Соціально-психологічна і професійна допомога в підготовці виходу з місць позбавлення волі.
На думку вітчизняних кримінологів (Кудрявцев Ст. Н., Антонян Ю.М. і ін.) вивчення особистості передбачає отримання інформації про її потреби і інтереси, ціннісних орієнтаціях, ступені і якості соціалізації індивіда, особливостях його реагування на ті або інші обставини, мотивах реалізованих в інших вчинках, типологічній психологічній характеристиці в цілому ”. [22;196].
У узагальненому вигляді дані необхідні для вивчення особистості можуть включати в себе:
1) Рік, місце народження і проживання, освіту, склад сім'ї і інші соціально-демографічні дані.
2) Індивідуальні (інтелектуальні, вольові, емоційні) особливості особи, риси характеру, тип темпераменту, стан здоров'я, фізичного розвитку і інші індивідуальні якості.
3) Умови виховання в сім'ї, заняття, освіта, і поведінка батьків, їх відношення до дітей, взаємини в сім'ї, житлові і матеріальні умови.
4) Умови і результати навчання в школі, інших учбових закладах, особливості трудової діяльності, характер впливу шкільного колективу.
5) Основні потреби, інтереси, звички, погляди, схильності, життєві цілі і ціннісні орієнтації суб'єкта.
6) Відношення до праці, навчання, суспільних обов'язків, інших людей, сім'ї, до самого себе.
7) Поведінка в школі, на виробництві, в суспільних місцях, в побуті, дані про залучення до суспільної, дисциплінарної, адміністративної, кримінальній відповідальності. [18;536].
У висновок можна сказати, що ці два аспекти роботи соціального педагога є дуже важливими і потребують від нього наявність багатьох знань і умінь у цих двох галузях. Правовий аспект діяльності соціальних працівників припускає виконання ними функцій спостерігачів, “адвокатів”, адміністраторів, контролерів і соціальних посередників. Для дотримання цього аспекту соціальний педагог повинен володіти нормативно-правовою базою, добре володіти знаннями як по законодавству України, так і по міжнародному.
Психологічний аспект роботи соціального педагога для кращого виконання поставлених цілей діяльності бажано проводити або спільно з психологом пенітенціарної установи, або координувати свою діяльність разом з ним.
1.5 Основні методи роботи соціального педагога з неповнолітніми в умовах позбавлення волі
Соціальний педагог у своїй роботі використовує різноманітні методи роботи з неповнолітніми засудженими, але у їх основі лежить єдина мета – ресоціалізація та реабілітація підлітка для повернення його в суспільство. Тому усі методи соціальної роботи лежать на основі процесу перевиховання і, звичайно, застосуванні методів перевиховання у роботі із засудженими.
Методи перевиховання — це сукупність певних способів педагогічної діяльності, спрямованої на вирішення корекційно-виховного завдання. Оскільки виховний процес є спільною діяльністю вихователів і вихованців, важливо підкреслити, що методи перевиховання є сукупністю способів саме спільної їх діяльності.
У пенітенціарній педагогіці під методами перевиховання розуміється сукупність способів безпосереднього або опосередкованого педагогічного впливу на розум, почуття та волю, поведінку засудженого з метою формування і корекції його свідомості та досвіду поведінки, позитивних особистісних рис і якостей.
В процесі перевиховання ув'язненого необхідно формувати його моральну та правову свідомість, духовні потреби, прагнення до соціально значущої діяльності, виробляти практичні вміння, навички та звички, спонукати докладати вольових зусиль, накопичувати просоціальний досвід поведінки, підкріплювати позитивні дії, вчинки та гальмувати негативні, виявляти, аналізувати та оцінювати результати виховних впливів. [14;454].
Розвиток і вдосконалення зазначених сфер особистості засудженого вимагає відповідних засобів педагогічного впливу. Тому всі методи умовно об'єднуються в чотири основні групи.
1.Методи формування і корекції свідомості особистості, її поглядів, переконань, переживань, світогляду — це переконання, приклад, психолого-педагогічний вибух.
2.Методи формування і корекції досвіду поведінки — привчання, вправи, доручення, вимоги, контроль.
3.Методи додаткової мотивації і стимулювання поведінки — змагання, критика, покарання, заохочення, довіра.
4.Методи виявлення результатів перевиховання — спостереження, природний експеримент, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, анкетування, аналіз документації, спеціальні психодіагностичні методики.
Кожен метод виховного впливу розподіляється на складові елементи, які називаються прийомами, тобто прийом — це елемент методу, застосування конкретного способу в специфічній ситуації для вирішення окремого завдання.
Розглянемо окремі методи, починаючи з методів формування і корекції свідомості.
Переконання як метод впливу на свідомість засудженого має на меті сформувати у особистості систему світоглядних, морально-правових, професійних, естетичних та інших цілей і цінностей, маючи на увазі, щоб вони були не лише зрозумілими і засвоєними засудженими, а глибоко сприйнятими ними як особистісні, власні цінності. Лише на цій основі вони зможуть стати мотивами вчинків і діяльності, внутрішніми регуляторами соціальної поведінки.
Застосовуючи метод переконання, слід звертати увагу на такі моменти, як активізація самостійного мислення співрозмовника, спростування помилкових позицій, псевдо-авторитетів, конкретний наочний показ негативних наслідків для особистості та її референтної групи певної поведінки, її психологічної недоцільності та ін.
Педагогічні умови ефективного застосування методу переконання:
- особистий авторитет співробітників серед ув'язнених;
- особиста переконаність вихователя в тому, в чому він має переконати ув'язненого;
- володіння вихователем методикою переконання, вміння доводити свою правоту, слухати іншу людину (методика активного вислуховування), загальна і конкретна (фахова) ерудиція, такі особистісні якості, як тактовність, витримка, терплячість і наполегливість;
- взаємна довіра співбесідників, психологічний контакт між ними;
- вміння врахувати конкретний емоційний стан засудженого, його індивідуальні особливості;
- відвертість розмови, правдивість тих фактів та аргументів, які використовуються з метою переконання.
Приклад — це метод, який сприяє впливу на свідомість і поведінку засудженого через конкретизацію та наслідування. Приклади можуть бути різних видів: конкретний життєвий, конкретний літературний, збірний, узагальнений. Найбільш впливово діє на засуджених конкретний життєвий приклад, близький до їхнього досвіду, особистісно цікавий і значущий. Умови ефективного застосування:
- усвідомлення вихованцем особистісної цінності прикладу для нього;
- наявність громадської думки, яка підтримує цей приклад;
- доступність прикладу для наслідування;
- прийняття важливості самовдосконалення;
- "людяність прикладу", його життєвість, наявність в ньому тих людських слабостей, які він зміг перебороти;
- застосування різноманітних прикладів позитивної спрямованості.
До групи методів формування і корекції свідомості належить і такий складний спосіб зміни поведінки засудженого, який Л.С. Макаренко назвав "психолого-педагогічним вибухом". Це — миттєве зняття накопиченого особистістю опору під впливом вихователя чи колективу, яке переростає в якісно нові прояви особистості. А.С. Макаренко описав його застосування в практиці своєї роботи як особливий шлях впливу па засудженого, дуже сильний, гострий, що вимагає обережності та майстерності. [10; 338].