По-перше, вихованням відповідальності за виконання найважливішого соціального замовлення суспільства на підготовку кваліфікованих робочих кадрів відповідно до потреби в них народного господарства, що динамічно розвивається. Абсолютно очевидно, що виконати це замовлення можуть фахівці, по своїх ідейно-політичних, ділових і етичних якостях відповідні вимогам, що пред'являються до них партією і урядом. Тому формування особи кожного фахівця профтехосвіти повинне відбуватися при дотриманні норм демократичної країни, коли процес його виховання не обмежується отриманням освіти у відповідних навчальних закладах, а продовжує розвиватися відповідно до соціального прогресу суспільства протягом всієї трудової діяльності.
По-друге, об'єктивними причинами, пов'язаними з досягненням відповідності між рівнем наукового знання в тій або іншій області науки і ступенем професійної підготовленості керівників і фахівців, тобто рівнем оволодіння всім комплексом нових знань, необхідним для виконання виробничих функцій і обов'язків. Ця визначальна тенденція викликана старінням одного разу отриманих знань і необхідністю їх постійного заповнення унаслідок безперервного характеру науково-технічного прогресу, пронизливого всі галузі народного господарства і робить активний вплив на всі сфери сукупної суспільної праці, включаючи профтехосвіта.
По-третє, як показує досвід, формуванням процесом підвищення кваліфікації суб'єктивної потреби продовжувати освіту. Інакше кажучи, разом з об'єктивною суспільною потребою в постійному оновленні знань існує і суб'єктивна потреба в їх заповненні кожним керівником і фахівцем. У зв'язку з цим насущною задачею системи підвищення їх кваліфікації є підкріплення цієї потреби реальною можливістю отримання додаткового об'єму знань.
По-четверте, недостатнім рівнем освіти в певної частини керівників і фахівців (що є додатковим аргументом для створення безперервного утворення інженерно-педагогічних кадрів).
Початковою основою безперервної освіти служать професійні моделі працівників відповідних категорій. Ці моделі, або свого роду освітній стандарт, повинні концентрований відображати всю сукупність вимог до рівня кваліфікації працівника, а в системі безперервної освіти бути своєрідним орієнтиром в рівні професійної підготовленості керівника і фахівця профтехосвіти. Необхідність розробки професійних моделей пояснюється поряд моментів: такі моделі можна прийняти за певний еталон якостей керівників і фахівців, по якому можна вести їх підбір; по них можна орієнтувати кандидатів на висунення в керівники; вони можуть бути використані як нормативного документа при розробці навчально-програмної документації; в системі підвищення кваліфікації, нарешті, наявність моделей дозволяє визначити раціональні терміни, форми і періодичність навчання. Абсолютно очевидно, що професійні моделі носять динамічний характер, оскільки відбувається постійне оновлення змісту праці працівників. Ймовірно, зміст моделей слід переглядати кожні п'ять років відповідно до періодичності термінів підвищення кваліфікації. Таким чином, використовування професійних моделей в системі безперервного утворення керівників і фахівців профтехосвіти створює наукову основу управління підготовкою і підвищенням кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів.
Система безперервного утворення інженерно-педагогічних кадрів, зайнятих у профтехосвіті, може бути представлена у вигляді різноманіття періодів, видів, форм і термінів навчання і підвищення кваліфікації працівників. Безвідносно до сфери їх зайнятості першим елементом (або підсистемою) цієї складної системи є первинне навчання. Стосовно фахівців цей період протікає в різноманітних видах освітньої системи країни: вузах, середніх спеціальних навчальних закладах, училищах, включаючи військові. Працівники профтехосвіти одержують первинне навчання практично у всіх типах вищих і середніх навчальних закладів, діючих в країні.
Якщо розглядати первинне навчання стосовно окремих категорій працівників профтехосвіти, то можна встановити наступні особливості. Викладачі суспільних дисциплін дістають вищу освіту на відповідних факультетах університетів, вищих навчальних закладів, педагогічних і економічних вузів; викладачі загальноосвітніх дисциплін на відповідних факультетах університетів, педагогічних вузів; викладачі спеціальних дисциплін, як правило, первинне навчання проходять в технічних вузах. Багато які викладачі до вищої освіти отримали середню спеціальну освіту, мали досвід роботи в загальноосвітніх школах або на виробництві.
Значним резервом поліпшення якісного складу інженерно-педагогічних кадрів є навчання їх на заочних і вечірніх відділеннях вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Складова частина системи безперервного утворення керівників і фахівців профтехосвіти - підвищення їх кваліфікації, пов'язане з необхідністю постійного оновлення знань. Більшість працівників профтехосвіти вищу і середню спеціальну освіту отримали в навчальних закладах, що здійснюють підготовку фахівців для інших галузей народного господарства. Ця обставина спонукає усилити увагу до підвищення їх кваліфікації згідно специфіці даної сфери освіти.
Головними задачами підвищення кваліфікації кадрів системи профтехосвіти слід вважати: набуття додаткової кваліфікації, тобто наукових знань в об'ємі, що виходить за межі спеціальності, отриманої у вузі, і необхідному для виконання службових обов'язків; актуалізація знань і умінь у зв'язку з процесом розвитку профтехосвіти.
Важливою формою підвищення кваліфікації є стажування майстрів виробничого навчання на передових промислових і сільськогосподарських підприємствах, будівництвах і в інших організаціях, яка проводиться з метою практичного вивчення сучасної техніки і технології виробництва, наукової організації праці, прийомів і методів праці передовиків і новаторів виробництва. В даний час ця форма підвищення кваліфікації використовується в більшості профтехучилищ.
За останні роки отримало широке розповсюдження рух наставництва в профтехучилищі, на виробництві. Практика показує, що наставники, в ролі яких виступають передові працівники підприємств, потребують отримання педагогічної освіти, і для них доцільно організувати спеціальну систему підвищення кваліфікації з відривом і без відриву від виробництва.
Інтерес представляє заочна форма підвищення кваліфікації, включаючи екстернат, який особливо ефективний у зв'язку з тим, що виключає відрив керівників і фахівців від навчальної роботи на 2 місяці.
Заочній формі підвищення кваліфікації необхідний цілий арсенал навчально-методичних допомог, що активізують самостійну роботу фахівців, а також продумана система роботи з ними в сесійний період. Для широкого упровадження цієї форми потрібна відповідна підготовча робота. На нашу думку, досягненню ефективності підвищення кваліфікації кадрів профтехосвіти будуть сприяти наступні обставини:
1. Сучасний рівень організації навчально-виховного процесу. Сюди входять належний рівень планування, залучення як лекторів учених і фахівців, досконалі плани і програми, розвинута навчально-матеріальна база, забезпечення слухачів необхідними методичною документацією, підручниками, допоміжною літературою і т.д.
2. Цілеспрямований характер процесу підвищення кваліфікації, суть якого полягає в тому, що процес навчання повинен відповідати кінцевій меті функціонування профтехосвіти з урахуванням всієї сукупності внутрішніх і зовнішніх чинників його розвитку.
3. Комплексний підхід до підготовки і підвищення кваліфікації. Це значить, що необхідний обхват навчанням всіх категорій працівників даного учбового закладу, установи, організації ціллю скорочення значного розриву в рівні підготовки кадрів різних категорій.
4. Безперервність підвищення кваліфікації, включаючи вивчення прямого і зворотного зв'язків між цим процесом і функціонуванням системи профтехосвіти.
Створення системи безперервного утворення інженерно-педагогічних кадрів є важливою соціально-економічною і педагогічною проблемою, від успішного рішення якої зрештою залежить підготовка працівників високої кваліфікації.
Об'єктивний механізм планомірності припускає підтримкою пропорційності між масою і структурою суспільних потреб.
Дія закону планомірного розвитку стосовно сфери професійно-технічної освіти означає суспільну необхідність прямого, свідомого регулювання процесу планування підготовки кваліфікованих працівників у відповідності з потребами провідних галузей народного господарства України.
Будучи інструментом планомірності, планування в даному випадку повинне забезпечити пропорційність між підготовкою кваліфікованих працівників і суспільною потребою в них окремих галузей або економічних районів. Для встановлення необхідного співвідношення слід планувати певні темпи розвитку цих чинників. Перерахуємо найбільш загальні вимоги закону планомірного розвитку української економіки до планування підготовки кваліфікованих робочих: виявлення ступеня відповідності масштабів підготовки кваліфікованих працівників суспільним потребам в цілому і з окремих галузей народного господарства; розкриття галузевих пропорцій підготовки кваліфікованих працівників в розрізі міністерств, відомств; аналіз внутрішньовиробничих пропорцій підготовки кваліфікованих працівників на прикладі дрібних, середніх, і великих підприємств (об'єднань), будівництв, приватних фірм і компаній; облік територіальних співвідношень в підготовці кваліфікованих працівників на прикладі окремих областей та регіонів.
Планування підготовки кваліфікованих працівників як цілісне багаторівневої освіти є складною підсистемою, органічно пов’язаною з іншими видами народногосподарського планування як системи. Проте в даному конкретному дослідженні планування підготовки кваліфікованих працівників розглядається як відносно самостійної системи, що складається у свою чергу з великої кількості підсистем. Останні залежно від задач, цілей і характеру дослідження також можуть (і повинні) розглядатися як самостійні системи, утворювані приватними підсистемами, і т.д. Таким чином, планування підготовки працівників по своїй суті є складним організмом, багато порядковою системою, утворюваною безліччю взаємозв'язаних елементів і підсистем. У зв'язку з цим в ході дослідження вельми важливо виявити, розкрити і обґрунтувати місце, роль і структуру зв'язків підсистеми, включаючи цілісну систему планування підготовки кваліфікованих працівників, діючу в країні.