Цим обумовлені величезні виховні можливості гри, яку психологи вважають першочерговою діяльністю молодшого школяра. Гра - відображення життя: тут усе "начебто", "ненасправді", але в цій умовній обстановці, створеній дитячою уявою, багато реального, справжнього - дії гравців завжди реальні, їх почуття чи переживання справжні та щирі. Наслідування дорослих у грі пов'язане з роботою уяви: дитина не копіює дійсність, вона комбінує різні життєві враження з особистим досвідом [5, с.112]. Гра - самостійна діяльність, у якій діти вперше, починають спілкуватися з однолітками: їх поєднують спільна мета, спільні зусилля для її досягнення, спільні інтереси та переживання. Саме тому гра привчає дітей підкоряти свої дії та думки певній меті, допомагає виховувати цілеспрямованість: у грі всі сторони дитячої особистості формуються в єдності та взаємодії, у грі формується колектив друзів, виховуються творчі почуття, організаторські вміння, у грі складаються взаємини. Однак тільки за умови гарної організації шкільного колективу можна успішно розвивати творчі здібності кожної дитини та її активність [54].
Гра для її учасників є діяльністю. Найкраще суть гри визначив Й. Хейзинга: "Ми можемо назвати гру, - пише він у роботі "Ноmо Іudehs", - вільною діяльністю, яка усвідомлюється як "несправжнє" і поза повсякденним життям виконуване заняття, однак вона може цілком захопити гравця, не переслідуючи при цьому ніякого прямого матеріального інтересу, не шукаючи користі, - вільною діяльністю, яка відбувається усередині навмисно обмеженого простору та часу, протікає упорядковано, за визначеними правилами та громадських угруповань, що визнають за краще оточувати себе таємницею або підкреслюють свою відмінність від іншого світу всіляким маскуванням. У цьому визначенні є усі вичерпні пояснення того, чому гра настільки приваблива для будь-якої людини будь-якого віку і звідки багатство її навчальних, розвивальних, вдосконалюючих особистість можливостей".
Покажемо на невеликому прикладі, узятому зі сфери педагогіки, принципову відмінність гри як діяльності від гри іншого типу, скажімо, гри як засобу. Педагоги активно використовують гру як прийом, що дозволяє їм вирішувати педагогічні, насамперед навчальні, завдання: для підвищення інтересу дітей до ходу уроку та їхньої активності, для переключення уваги або відпочинку застосовуються різні активні методи, до яких відносяться й ігрові прийоми. Але при цьому кожен педагог добре розуміє, що гра для нього - це тільки засіб вирішення навчального завдання, яскрава "обгортка" навчального матеріалу, тому він ретельно відбирає ігри, які не виведуть дітей з-під його контролю, не захоплять їх настільки, щоб вони психологічно переключилися з уроку на ігрову взаємодію. Зрозуміло, що справжній педагог віддасть перевагу добре відомим ігровим формам і побудує урок із застосуванням ігрових елементів. Таких уроків у арсеналі сучасного вчителя багато, що можна тільки вітати [12, с.34-35].
Однак існує й інша можливість застосування гри в навчальному процесі, наприклад, під час проведення виховної години для вирішення різних проблем класного колективу. У цьому випадку доречними будуть ігри, які сприяють:
зміцненню колективу;
розвитку соціально-комунікативних навичок;
адаптації учнів у колективі;
коригування девіантної поведінки;
розвитку толерантності тощо.
У такому разі весь простір групи продовженого дня займає ігровий сюжет з його ігровими правилами й ігровою логікою розвитку подій. А всі знання, вміння та навички, які вчитель хотів би передати учням на цьому уроці, виступають як ігрові засоби. Це важливо в будь-якому віці, а в дитячому та підлітковому - особливо. Всі описані вище фактори створюють навколо психологічних ігор ореол привабливості, але поряд з цим - серйозну професійну проблему, бо вчитель повинен достатньою мірою володіти як психологічними знаннями, так і вмінням проведення ігор [53, с.12].
Для певної категорії дітей (та деяких дорослих) бажання грати приховує потребу в сильному та цілісному емоційному переживанні, яке особливо характерне для молодших школярів. Зазвичай для цього віку такий стан речей і є нормальним: ігри надають їм можливість емоційно реагувати на різні хвилювання і труднощі створення на рівні почуттів стосунків з оточуючими, навчитися контролювати і регулювати свій внутрішній світ. Однак іноді в деяких дітей таке ставлення до гри зберігається надовго - і не лише в дитинстві.
Для іншої групи людей (в основному для школярів 11-14 років) гра є безпечним простором побудови стосунків з оточуючими. Хлопчики - дівчатка, послідовники - лідери, знедолені - "зірки", усі ці системи відносин підліткам досить важко усвідомлювати, будувати та змінювати в реальному житті, а от гра надає їм таку можливість. Пристрасть до колективних ігор величезна: у цьому віці діти настільки ж охоче грають, наскільки неохоче обговорюють наслідки гри на чуттєвому рівні.
Гра виступає як лабораторія, засіб пізнання та розвитку. У групі ці три варіанти сприймання гри виступають і як індивідуальні особливості окремих учнів, і як етапи особистісного розвитку.
У систематичну роботу з розвитку "ігрового потенціалу" [54, с.77] школярів закладено великий зміст. Під час такої роботи гру можна розглядати як один з найважливіших напрямів не тільки діяльності шкільного психолога, але й роботи класного керівника. Без навчальної підтримки дорослих саме собою розвинення учнів не відбувається. Прив'язування різних типів відносин до певних вікових категорій має штучний характер, або можна сказати, що воно є адекватним тільки тоді, коли діти з перших днів навчання в школі залучені до систематичного ігрового процесу. З іншого боку, вік дитини дещо обмежує можливості розвитку: почніть, наприклад, цілеспрямовано залучати до гри семирічних, і вони за короткий проміжок часу пройдуть і перший, і другий етапи "ігрового розвитку", а ось шестирічним малятам осмислення цих відносин у грі дається з величезними труднощами.
Учень включається в гру цілком: усім інтелектуальним, особистісним, емоційним потенціалом, життєвим досвідом і творчими ресурсами. Гра обумовлює певні правила поведінки учасників, межі дозволеного, тимчасові обмеження конкретного ігрового простору. Гра є "експериментальним майданчиком" особистості, дозволяє почувати себе вільним від будь-яких обмежень (стереотипів, шаблонів мислення і звичних варіантів розв'язання проблеми).
Ігри в групі продовженого дня повинні відповідати наступним психолого-педагогічним умовам:
сприяти зміцненню колективу;
мати пізнавальне значення;
активізувати громадську позицію учнів;
забезпечувати участь у грі переважної більшості учнів;
5) створювати умови для індивідуальної та групової творчості.
Багато залежить і від ігрової позиції вихователя, якому слід:
реалізовувати наявний ігровий план (тому що до гри педагог повинен ставитися досить серйозно та на час гри зрікатися своєї звичної авторитарної позиції);
виявляти прихильне ставлення до учнів, бути відкритим, сприйнятливим і трохи інфантильним;
сприяти формуванню переконаності в необхідності ігрової поведінки;
швидко переходити від реального до ігрового плану через гумор або байки;
демонструвати широкий діапазон ігрових прийомів.
Тільки в цьому випадку ігрова позиція вихователя буде сприяти реалізації основних її функцій: гуманізації взаємин вихователя ГПД з учнями, підвищенню творчого потенціалу колективної діяльності, економії нервових витрат учителів і учнів і, нарешті, забезпеченню гнучкої поведінки педагога [43].
Це важливо не тільки для розуміння індивідуальних особливостей розвитку дітей, але і для розкриття їхніх вікових особливостей. Л.І. Божович зазначає, що зрозуміти вплив середовища на формування вікових особливостей дитини можна тільки в тому випадку, якщо враховувати як зміни в середовищі (наприклад, при переході з дитячого садка до школи), так і зміни в самій дитині, які обумовлюють характер впливу середовища на подальший психічний розвиток дитини.
Л.С. Виготський вважав, що зрозуміти роль середовища в розвитку дитини можна лише тоді, коли підходити до неї з відносною, а не з абсолютною міркою. Це означає, що той самий вплив середовища по-різному позначається на дітях різного віку залежно від вікових особливостей. Таким чином, на думку Л.С. Виготського, той самий вплив середовища може розрізнятися залежно від того, на які психологічні особливості дитини він накладається. Ці особливості (індивідуальні та вікові), являючи собою внутрішні фактори, виступають як реальні фактори розвитку [16, с.66].
Таким чином, можна зазначити щогрі належить велика роль у житті та розвитку дітей молодшого шкільного віку. Оскільки, гра важлива як для підготовки дитини до майбутнього, так і для того, щоб зробити її теперішнє життя повним і щасливим.
В системі початкової освіти України відбуваються серйозні перетворення. Початкова школа перейшла на чотирирічне навчання. До першого класу прийшли шестирічні діти. Психологами встановлено, що вік від 6 до 7 років є перехідним між дошкільним і молодшим шкільним періодами. Важлива роль дошкільного періоду полягає в досягненні дитиною соціальної зрілості. З приходом до школи змінюється провідна діяльність шестирічного школяра - тепер праця, гра, творчість підпорядковані навчанню.
Робота з шестирічними дітьми передбачає обов’язкове врахування фізіологічних та психологічних особливостей. Деякі з психологічних особливостей маленьких учнів сприяють організації навчального процесу в першому класі, а інші - ускладнюють її. Залежно від характеру впливу цих особливостей на процес засвоєння першокласниками навчального змісту і норм шкільного життя їх можна розподілити на дві групи [29].