Смекни!
smekni.com

Управлінський облік використання запасів на підприємстві (стр. 4 из 11)

Таблиця 1.2Види норм матеріальних витрат

Норми Характеристика норм
Поопераційна Регламентує витрачання запасів на окрему операцію. Cистематизуючи ці норми у відомості поопераційних норм витрат по виробничих одиницях, можна отримати кошторис матеріальних витрат по підрозділу. Поопераційні норми витрачання матеріалів використовуються для розробки нормативно-технологічних карт, кошторисів матеріальних витрат для нормативних калькуляцій.
Подеталина Отримують в результаті узагальнення поопераційних норм, що відносяться до окремого найменування деталей. Систематизацію проводять у спеціальних відомостях по детальних норм.
По вузлова Регламентує витрачання матеріалів на окремі вузли, які можуть бути використані на самому підприємстві, реалізовані на сторону в складі запасних частин або у складі товарної продкції.
Функціональна Розраховується при удосконаленні технології виробництва та його організації, збільшенні серійності та використанні поточних методів виробництва окремих виробів, вузлів деталей тощо. Вцілому функціональні норми характеризують процес функціонування матеріалів, що використовуються у виробництві. Такі норми застосовують у конструкторських розробках, створенні і удосконаленні технологічних процесів виробництва конкретних видів продуктів.

Контроль відповідності запасів встановленим нормам за даними карточок складського обліку дає змогу виявити зайві, що не використовуються протягом виробничого циклу. Однак оцінка наявності запасів за цим критерієм має бути доволі обережною, тому що формальний підхід часто обертається значними втратами в майбутньому, оскільки певні види запасів використовуються від випадку до випадку, що створює ілюзію їхньої непотрібності на підприємстві. Зокрема, це стосується спеціального інструменту, пристосувань, приладів, окремих запасних частин, які можуть роками не використовуватись і виявитись вкрай потрібними в екстремальних ситуаціях [12, 201-202].

Витрачання матеріалів на виготовлення виробу вцілому розраховують на основі по-детальних та по-вузлових норм витрачання та норм застосування деталей у вузлах та збірних з’єднаннях, а останніх – у виробах (рис.1.4) [9, 101].

Рис. 1.4. Процедури формування норм матеріальних витрат на виріб

Основними джерелами формування нормативної бази прямих матеріальних витрат є: конструкторська документація специфікація деталей, вузлів та збірних з’єднань; технологічна документація технологічні описи виникнення та обробки деталей і вузлів, по-детально маршрутні відомості закріплення деталеоперацій за цехами, виробничими ділянками; специфікація вузлування; комплектовочні відомості покупних напівфабрикатів та виробів. Документи конструкторської і технічної підготовки виробництва розробляються у відділах головного конструктора, головного технолога, головного механіка, головного енергетика тощо. Відділи несуть відповідальність за забезпечення інформацією, підтримування її у необхідних розмірах та своєчасне повідомлення про всі зміни зацікавленим службам та підрозділам підприємства [9, 101-102].

Аналіз наявності матеріалів за кожний день дає змогу прогнозувати з високою достовірністю мінімальну потребу в них, що часто точніша, ніж визначена розрахунковим шляхом. Цей аспект управлінського обліку, за свідченням зарубіжних вчених, є основним фактором політики матеріально-технічного постачання. Адже визначення оптимального обсягу замовлення чи партії, потрібної підприємству сировини, що має назву "економічного розміру замовлення (ЕРЗ)", дає змогу досягти мінімальних витрат, пов’язаних з утриманням запасу, і відповісти на два запитання – скільки і коли? У той же час

дослідженнями встановлено, що вартість виконання замовлень підвищується в міру зменшення їхнього розміру. До того ж, надто мінімальні запаси нерідко є причиною екстремальних ситуацій, що часто спостерігається щодо забезпечення підприємств пально-мастильними матеріалами.

Тому в управлінському обліку першочерговим є не констатація наявності матеріалів, а визначення оптимальних партій поставок. Його здійснюють за такою формулою(1.2):

ЕРЗ = 2АВ /С; (1.2)

де ЕРЗ – оптимальна партія поставки сировини (матеріалів);

А – річна потреба в сировині (матеріалах);

В – затрати на замовлення;

С – поточні витрати на одиницю замовлення.

На основі даних про оптимальну партію поставки сировини можна розрахувати кількість замовлень (формула 1.3):

n = A / ЕРЗ; (1.3)

та інтервал між ними (формула 1.4):

t = 255/n; (1.4)

де n – кількість замовлень;

t – інтервал між замовленнями;

255 – кількість робочих днів у році.

Разом з тим, навіть при доволі точному визначенні середнього розміру замовлення на сировину й матеріали, не може бути впевненості в достатності запасів, оскільки можливі непередбачений попит або несподівана відсутність запасів у постачальників. Тому, як правило, передбачають додатковий страховий запас, який дає змогу уникнути простою в перервах між поставками.

З практики відомо, що не всі запаси відіграють однакову роль у виробництві. Окремі з них є суттєво важливими, оскільки без них виробництво певної продукції неможливе, інші можуть бути замінені аналогами, або без них нетривалий час взагалі можна обійтись, дещо змінивши технологію виробництва чи якісні характеристики продукції, що виробляється. До того ж, у структурі затрат на виробництво продукції питома вага різних видів сировини й матеріалів неоднакова. Тому зрозуміло, що більш ретельно треба визначати рівень запасів за тими видами, які є важливішими для цього виробництва, і займають основну питому вагу в структурі витрат на сировину й матеріали в собівартості продукції, що виробляється на підприємстві [12, 199-200].

Відобразимо групування витрат для визначення оптимального розміру запасів в таблиці 1.3 [16, 154]:

Таблиця 1.3Групування витрат з метою підготовки інформації для визначення оптимального розміру запасів

Релевантні витрати, змінюються в залежності від рівня запасів Нерелевантні, ті що не змінюються при зміні рівня запасів
Витрати на зберігання
Альтернативні витрати інвестування у запаси Витрати на придбання запасів
Прирістні витрати на страхування, якщо розмір платежів залежить від коливання вартості запасів Заробітна плата працівників складу
Прирістні складські витрати та витрати на зберігання – тільки ті, що змінюються при зміні кількості замовлених одиниць Орендна плата за обладнання чи споруди, які взято в оренду
Прирістні витрати на обробку матеріалів
Орендна плата на основні засоби, які передано в оренду
Витрати, пов'зані з втратою необхідних характеристик запасів, які зберігаються
Витрати, пов'зані з формуванням (розміщенням) запасів
Прирістні канцелярські витрати на оформлення та одержання замвлення (тільки ті, що відносяться до конкретного завдання) Загальні витрати стосовно рішень щодо всіх замовлень тощо
Оплата рахунків тощо

В інформаційному забезпеченні оптимізації витрат неабиякі можливості розкриває застосування АВС – аналізу. Його методика може бути застосована :

-- для реалізації контрольної функції обліку в системі управління матеріальними ресурсами, яка в сучасних умовах змінюється від контролю за збереженням запасів до підтримки рівня капіталовкладень в запаси, контролю за ефективністю використання, оптимізації розміру, мінімізації витрат на створення і утримування;

-- для підготовки інформації з метою обґрунтування рішення щодо вибору найвигідніших постачальників та видів матеріалів;

-- для підготовки інформації з метою обґрунтування рішення щодо прискорення оборотності виробничих запасів;

-- для оптимізації постійних витрат та сфер діяльності в процесі виробництва [16, 154-155].

У практичній діяльності підприємсв для виконання наміченої виробничої програми заготовляється багато видів ресурсів. Якщо порівнювати вартість окремих ресурсів із загальною вартістю всіх, то вони мають різну частку. З метою оцінки різних видів запасів використовують АВС- аналіз [18, 232].

Деякі автори цей метод називають "контролем запасів за допомогою їх класифікації". В економічній літературі з логістики, управлінського обліку контролінгу його суть і можливості описані недостатньо глибоко, а в деяких виданнях взагалі ці питання не піднімалися. Між тим, досвід свідчить про ефективність контролю, якщо основну увагу концентрувати на запасах високої вартості, які повинні підлягати 10% інвентаризації, а малоцінні – контролюватися вибірково [16, 155].

В цій моделі всі ресурси поділяють на три класи: А, В та С залежно від грошових витрат на них. Ті види сировини й матеріалів, за якими сукупні витрати складають 80%, відносяться до класу А. Наступні 15% відносять до класу В, і решту 5% – до класу С [12, 200].