Стратегія боротьби з тіньовою економікою, яку здійснюють держави з усталеною ринковою економікою, заснована на наступних принципах. Пріоритетними визнаються дії, спрямовані проти підпільного сегмента тіньової економіки. Що ж стосується «неформальної» частини тіньової економіки, то через неможливість і недоцільність (великі витрати) його контролювання, а також зв’язку із злочинним світом, їй приділяють набагато менше уваги.
Тіньовий сектор є умовах демонтажу командної економіки та переходу до ринку
Демонтаж адміністративно-командної системи й перехід до ринку наприкінці 80-их - на початку 90-их років сприяли активізації тіньового сектору. З одного боку, під прикриттям ринкових лозунгів був різко послаблений державний контроль за збереженням та ефективністю використання державної власності. З іншого — держава дозувала свободу підприємництва, ставлячи обмеження у збільшенні прибутків підприємців та робітників підприємств. Почасти це було викликано об'єктивними причинами. Але певну роль тут зіграла й суб'єктивна діяльність матеріально зацікавлених сторін — учасників процесу приватизації та ринкових перетворень.
Результати не забарилися. За різними підрахунками тіньовий сектор в Україні упродовж другої половини 90-их років складав від 40 до 60%.
Тіньова економіка, організована злочинність і корупція
Хоч тіньова економіка не зводиться до економічної активності представників організованої злочинності, питання про їх співвідношення актуальне. Під організованою злочинністю розуміють відносно масове функціонування стійких керованих угруповань злочинців, для яких злочин є промислом (бізнесом) і які створюють для себе систему захисту від суспільного контролю за допомогою корупції.
Організована злочинність в західних країнах виникла набагато раніше, ніж у перехідних суспільствах. Так, в Італії її виникнення пов'язують із сицилійською мафією, яка має більш ніж 150-річну історію. У США організована злочинність з'явилася під час «сухого закону» й розвивалася за рахунок заборонених видів промислів, контролювання азартних ігор, бізнес у проституції, наркобізнесу.
В ролі специфічної доморощеної мафії в СРСР виступали об'єднання так званих «злодіїв в законі», що не мали аналогів у світовій практиці. Об'єднані загальною «злодійською ідеєю», ці невеличкі групи не мали постійного місця перебування, але мали спільний орган управління — всесоюзну сходку — де вирішувались організаційні, фінансові (спільна каса – общак) питання, розв’язувалися конфлікти.
На ранньому етапі масштаби тіньової економіки були незначними, сировина та збут продукції — обмежені. В разі виникнення суперечок і непорозумінь, вони розв'язувались тіньовиками мирним шляхом. Зростання масштабів підприємств та збільшення обсягу виробництва призвело до ускладнення тіньових структур, обумовило появу розгалуженої системи взаємних розрахунків. У випадках порушення прийнятих зобов'язань неминуче виникали конфлікти. У сферу тіньової економіки почала проникати загальна кримінальна злочинність, яка діяла тут фактично безкарно через небажання тіньовиків звертатися до правоохоронних органів. За таких обставин тіньова економіка пішла шляхом легальної. Вона сформувала не лише адміністративно-управлінську систему, але й апарат примусу, що спирався на кримінальні структури. Відбулося органічне зрощення нелегальних форм бізнесу із загальнокримінальною злочинністю. Так тіньова економіка стала фактором формування організованої злочинності.
Одним із важливих чинників криміналізації економіки в Україні була слабкість державної влади (для періоду її становлення це було, до певної міри, закономірним явищем). З огляду на недосконалість законодавства та безпорадність правоохоронних органів приватний бізнес почав досягати виконання договірних зобов'язань за допомогою рекету. Співпраця бізнесу та організованої злочинності стала взаємовигідною, що зробило зруйнування цього союзу органами правопорядку нелегкою справою.
Тіньова економіка та корупція. Проте «криша» (прикриття, захист, наявність сильного покровителя), вибудувана загальнозлочинним криміналітетом, не могла дати тіньовикам повної безпеки. У багатьох випадках виникала потреба у підтримці й захисті з боку владних структур різних рівнів. Таким чином, у тіньової економіки з'явилися спонуки до активного використання важелів корупції. Під корупцією розуміють підкуп, продажність суспільних та політичних діячів, а також чиновників та посадових осіб.
У громадянських суспільствах (суспільствах з високою правосвідомістю громадян, здійсненням ними контролю за владою, з пануванням закону) сфера, де може поширюватись корупція, є вкрай обмеженою. В деспотичних та ще й водночас бюрократизованих суспільствах, де чиновник володіє необмеженою владою, корупція розцвітає пишним цвітом. За висновком міжнародної неурядової організації Transparency International (Міжнародна прозорість), з 90 включених до аналізу стану корупції країн Молдова, Вірменія і Узбекистан займають 75, 76 і 79 місця відповідно. Росія йде 83-ю, Азербайджан — 87, Україна — 88.
Корупція веде до катастрофічної деформації моральних засад. Члени суспільства привчаються жити всупереч закону. Стимулюється правовий нігілізм як у простих громадян, так і у представників правозахисних органів. Тінізація та криміналізація економіки спричиняє зубожіння величезної частини населення, вона вкрай негативно впливає на розвиток громадянського суспільства й політичної системи. Адже бідні люди — погані громадяни, бо усі їхні сили поглинає боротьба за фізичне виживання. Та не менш важливим є й те, що багатіям, які приховують свої доходи від оподаткування і стають на шлях порушення закону або й відверто злочинних дій, громадянськість також не властива, якщо вони навіть і беруть участь у політичному житті. Домінування тіньових капіталів в економіці породжує домінування тіньових, прихованих інтересів у політиці, внаслідок чого притаманна громадянському суспільству плюралістична модель захисту групових інтересів щораз енергійніше витісняється представництвом корпоративних інтересів олігархічно-кланових груп.
Перспективи трансформації тіньової економіки й подолання її негативних наслідків в Україні
Ескалація тіньової економіки на певному етапі призводить до того, що економічні закони перестають діяти і у сфері легальної економіки. Нічого не можна вчинити за допомогою економічних важелів, і економіка виходить з-під контролю. Отже, надмірна експансія тіньової економіки в Україні вимагає термінових та ефективних заходів протидії цьому процесові.
Можна загалом визнати правильність західного підходу до «неформальної» економіки, який пропонує пріоритет моніторингу в соціально-економічних цілях перед радикальними заходами боротьби з нею. На додачу до цього, в Україні було б добре провести декриміналізацію ряду дій, розширивши сферу легального підприємництва. Що ж стосується «підпільного» сектора, то тут необхідний диференційований підхід. Якщо підприємець-тіньовик не сплачував значні суми податків, але при цьому створив рентабельне виробництво, до нього необхідно застосувати амністію із залученням його в офіційну економіку. Якщо ж капітал нажитий кримінальним шляхом та пов'язаний з галузями для задоволення деструктивних потреб (нарко- та порнобізнес, проституція), то ні про яку амністію не може бути мови. Наприклад, використання фіктивних грошових мас для надання кредитів, навмисне банкрутство з метою неповернення боргів, комп'ютерний економічний шпіонаж і розголошення відомостей з обмеженим доступом та багато інших дій, наслідки яких досить руйнівні для економіки.
Тіньова економіка наявна в різних соціально-економічних системах, проте їй найменшою мірою сприяє економічна система, в якій добре налагоджені ринкові механізми і панує закон.
Література.
1. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономики: Учеб. пособие. — Київ, 1998.
2. Петрова І. Загострення проблеми прихованого безробіття // Економіка України. - 1997. - № 3.
3. Підприємництво в Україні: Проблеми становлення і розвитку / М.І. Долішній, М.А. Козоріз, В.П. Мікловда, А.С. Даниленко. — Ужгород, 1997.
4. Турчинов О. Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження. — Київ, 1995.
5. Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. — 1995. - № 9.
6. Эклунд А. Эффективная экономика — шведская модель. — Москва, 1991.