Смекни!
smekni.com

Облік основних фондів і шляхи поліпшення їх використання (стр. 3 из 5)

- інтенсифікація виробництва, підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів, збільшення потужності і продуктивності устаткування;

- підвищення рівня спеціалізації виробництва;

- комплексне введення і ступінь освоєння проектних потужностей і ін.

Кількісне визначення цих факторів дає можливість виявити тенденції зміни фондовіддачі, установити причини її зниження і наявні резерви росту.

Фондовіддача визначається відношенням вартості річного обсягу продукції (товарної чи реалізований) до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Фондоємкість - показник, зворотний фондовіддачі.

Про ефективність використання основних виробничих фондів у галузях матеріального виробництва судять за такими показниками, як динаміка фондовіддачі (фондоємкість), відносна економія основних виробничих фондів.

Фондовіддача визначається по формулах:

Кфо = ТП / ОФср;

Кфо = РП / ОФср,

де ТП, РП - вартість товарної і реалізованої продукції;

ОФср - середньорічна вартість промислово-виробничих фондів.

Показники фондовіддачі, розраховані на базі реалізації і товарного випуску продукції, дозволяють судити про більш точну ефективність використання основних фондів на підприємстві.

На розмір чи фондовіддачі фондоемкости впливають різні фактори. Загальна фондовіддача на 1 грн. середньорічної вартості основних виробничих фондів залежить від виходу продукції на 1 руб. середньорічної вартості машин і устаткування (як найбільш активної частини основних фондів), а також від питомої ваги машин і устаткування в загальній вартості основних виробничих фондів. Вихід продукції на 1 грн. вартості машин і устаткування характеризує ефективність використання знарядь праці. При аналізі з'ясовується вплив на цей показник виходу продукції на 1 руб., вартості діючого устаткування і коефіцієнта використання наявного устаткування (у свою чергу, що залежить від розміру не встановленого устаткування і встановленого, але бездіяльного). Резерви підвищення виходу продукції на 1 руб. вартості діючого устаткування аналізують по двох напрямках - підвищенню продуктивності роботи устаткування і поліпшенню використання часу діючого устаткування.

При розрахунку показника фондовіддачі можна виходити не тільки з вартості продукції, але і із суми прибутку, отриманої підприємством.

На показник фондовіддачі впливає зміна питомої ваги активної частини виробничих фондів, що розраховується по формулі:

DФО = ФОа *

,

де DФО - показник приросту (скорочення) фондовіддачі за рахунок зміни структури основних фондів;

Фоа - фондовіддача активної частини виробничих фондів у базисному році;

У1, У2 - питома вага активної частини основних виробничих фондів відповідно в базисному і звітному роках.

Вплив зміни фондовіддачі активної частини основних фондів на показник загальної фондовіддачі розраховується по формулі:

ФОа = (У1 - У0) *У1 / 100,

де В1, У0 - випуск продукції на 1 грн. вартості виробничого устаткування (фондовіддача активної частини) відповідно в базисному і звітному роках.

Аналіз узагальнюючих показників ефективності використання основних фондів повинний включати і визначення показника їхньої рентабельності, що розраховується як відношення прибутку підприємства за звітний рік до середньорічної вартості основних виробничих фондів:

Кфо = Про / ОФср

де Про - прибуток підприємства за звітний рік.

Зворотним показником фондовіддачі виступає фондоємкість, що розраховується відношенням вартості основних фондів до вартості товарної чи реалізованої продукції:

ФЕ =

Найбільш об'єктивну оцінку фондовіддачі можна одержати, якщо розглядати показники фондовіддачі у взаємозв'язку з показниками продуктивності праці і фондовооруженністю. Зокрема, взаємозв'язок фондовіддачі з продуктивністю праці і його фондовооруженністю може бути представлена наступною формулою:

Кфо =

=
=
,

де Пр - продуктивність праці одного працюючого;

Чр - чисельність працюючих.

З приведеної формули видно, що фондовіддача знаходиться в прямої залежності від продуктивності праці й у зворотної - від фондовооруженности. Це значить, що збільшення фондовіддачі буде мати місце тільки в тому випадку, коли ріст продуктивності праці випереджає ріст фондовооруженности.

Узагальнюючу характеристику використання основних фондів дають і такі показники, як коефіцієнт використання виробничої потужності і показник випуску продукції на одиницю виробничого устаткування:

Км = ТП / Мп.с.;

Кп.о. = ТП / nт.про,

де ТП - виробнича програма у вартісному вираженні;

Мп.з - виробнича потужність у вартісному вираженні;

nт.об - кількість одиниць технологічного устаткування.

Важливу роль при аналізі узагальнюючих показників використання основних фондів грає розрахунок показника оборотності основних виробничих фондів:

Коб = Ас / ОФ порівн,

де Ас - сума амортизаційних відрахувань, що входять у вартість реалізованої продукції, обчислена розрахунковим шляхом по формулі:

Ас = Ср * Уа

де Ср - собівартість реалізованої за рік продукції;

Уа - питома вага амортизації в річних витратах на виробництво.

Показник оборотності характеризує швидкість, з яким вартість наявних основних фондів відшкодовується в процесі реалізації продукції. Аналіз цього показника дозволяє економічно оцінити використання основних фондів з урахуванням фактора часу.

Також слід зазначити, що ефективність використання основних фондів підприємства багато в чому залежить від організації і проведення їхніх планово-попереджувальних ремонтів, що включають повсякденний відхід, що течуть і капітальні ремонти. При аналізі необхідно установити відсоток виконання плану по усіх видах ремонту.

1.4 Нарахування зносу в міжнародній практиці і розмір прибутку

Поняття амортизації зобов'язане своїм виникненням прагнення бухгалтерів розподілити частина витрат на устаткування, у результаті експлуатації якого фірма одержує доход, на витрати по поточній діяльності. Оскільки відчутні активи, крім землі, згодом зношуються і зрештою руйнуються, перед бухгалтером устає потребуюча негайного рішення проблема: як визначити прийнятний період, протягом якого вартість активів буде поступово списуватися у витрату. Більш того, бухгалтер повинний вирішити, який з методів нарахування зносу, тобто нарахування зносу рівними, зменшуваними згодом чи перемінними частками, доцільно було б використовувати. Ще одне питання: як визначити ліквідаційну вартість, чи ту суму, яку можна одержати за активи по закінченні терміну їхньої експлуатації - адже знос нараховується тільки на суму різниці між первісною і ліквідаційною вартістю.

Аналогічні міркування застосовні і стосовно нематеріальних активів, таким, як патенти і ліцензії, амортизаційні відрахування з первісної вартості яких включають у витрати за період у кілька років, і навіть стосовно таких специфічних активів, як родовища корисних копалин і лісу, призначені для вирубки.

Основний капітал представляє ті активи, що використовуються тривалий період (верстати, машини, устаткування і т.п.) і переносять свою вартість частинами - амортизаційними відрахуваннями.

Знос основних засобів включається до складу накладних витрат і зменшує торбу вартості основних засобів. Таким чином, згодом первісна вартість активів, що вказується в балансі, падає в результаті періодично здійснюваних списань з її на поточні накладні витрати. Для оцінки ефективності діяльності важливо, куди надходять амортизаційні відрахування і, отже, яке вплив роблять амортизаційні відрахування на величини статей звіту про прибутки і збитки. Велике значення з погляду керування фондами і грошовими потоками має вплив амортизації на податки. Звичайно амортизаційні відрахування звільняються від податку, незважаючи на те, що вони являють собою усього лише бухгалтерський прийом розподілу в часі прямих і непрямих витрат. Менеджери швидше за все установлять саму високу ставку відрахувань на амортизацію, що тільки дозволена законом, щоб мінімізувати відтік коштів на сплату податку за поточний період, якщо тільки прибутки від виробничої діяльності (з урахуванням коректувань, що дозволяють маніпулювати термінами, до яких можна відносити накладні витрати) досить, щоб скористатися всіма перевагами існуючих податкових пільг.

Вибір методу нарахування зносу полегшується податковим законодавством, що дозволяє використовувати один метод для ведення внутрішнього бухгалтерського обліку і для складання звітності й іншої - для розрахунку податку на прибуток. Таким чином, компанія може використовувати переваги обох методів: більш повільного темпу нарахування зносу, щоб показати більш високий прибуток у звіті, і прискореного темпу амортизації для того, щоб зменшити суму податків, що сплачуються.

Різниця між дійсно сплаченими податками і тією сумою, которую потрібно було б сплатити, якби податок повинний був бути сплачений із суми балансового прибутку, не скоректованої на величину амортизації, накопичується в статті балансу "Заборгованість перед бюджетом" Ця величина буде стабільно збільшуватися, якщо компанія постійно нарощує активи, на які нараховується знос, і використовує більш короткий термін амортизації для складання податкової декларації. Якщо ж компанія припиняє ріст вартості чи активів змінює свою політику в області амортизації, реальні податкові платежі в майбутньому збільшаться і різниця зменшить суму відстрочених податків.