Смекни!
smekni.com

Історія світової банківської системи (стр. 8 из 8)

Банк Англії володіє формальною незалежністю від уряду, хоча працює під керівництвом Міністерства фінансів.

Банківська система США сформувалася під впливом багатократного уточнюваного Закону про Федеральну резервну систему і Закону про дерегулювання депозитних установ і монетарний контроль (DIDMCA), прийнятого в 1980 р. Стержнем грошової і банківської системи Сполучених Штатів Америки стала Порада керівників Федеральної резервної системи.

Федеральна резервна система – незалежна організація. Вона не може бути скасована по примсі президента, конгрес теж не може змінити її роль і функції інакше, як спеціальним законодавчим актом. Тривалі терміни повноважень членів Поради дають можливість захистити і ізолювати їх від політичного тиску.

Інший важливий складник американської банківської системи – це 12 федеральних резервних банків, які є центральними банками, квазісуспільними банками і банками банків. Таким чином, в США 12 «центральних банків». Основу фінансової системи США складають близько 13800 її комерційних банків. Приблизно 2/3 з них – банки штатів, тобто приватні банки, що діють відповідно до чартеру штату. Остання третина отримує чартери від федерального уряду, тобто ці банки є національними.

Банки виконують виключно важливу роль в механізмі функціонування ринкової економіки. З їх допомогою здійснюється перелив капіталу в найбільш рентабельні галузі і регіони, що сприяє економічному, соціальному і технологічному прогресу суспільства.

У міру концентрації і централізації промислового капіталу відбувається концентрація і централізація банківського капіталу, що істотно міняє роль банків в економіці. З посередників в платежах банки перетворюються на монополістів, здатних грати якісно нову роль. Банківські монополії, вкладаючи значну частину капіталів в реальний сектор економіки, поступово зрощуються з промисловим капіталом (шляхом їх взаємопроникнення з промисловими монополіями), аби контролювати використання грошових коштів. Інвестиційна діяльність банків активізується швидше, ніж їх обліково-позичкові операції. Банки перетворюються на прямих учасників виробництва, в співвласників торговельно-промислових корпорацій. Це процес: разом з впровадженням банківського капіталу в промисловий капітал розвивається зустрічний процес – впровадження торговельно-промислових монополій в банківську справу. Виникнення фінансового капіталу на основі зрощення банківського і промислового капіталів привело до зародження фінансової олігархії, яка представляє фінансово-монополістичну групу.

В кінці XX ст. різко посилився процес інтернаціоналізації промислового і банківського капіталів. Це привело до того, що вирішальну роль в національній і світовій економіці стали грати транснаціональні банки (ТНБ). Маючи в своєму розпорядженні величезну економічну і фінансову інформацію, вони роблять колосальний вплив на весь хід економічного і політичного розвитку країн. Таким чином, банківський капітал представляє вирішальну економічну силу. При цьому слід мати на увазі, що велика його частина вкладена в коштовні папери, ліквідність, надійність і прибутковість яких залежить від ефективності реального капіталу. Мета банків полягає в стимулюванні інноваційної діяльності реального капіталу.

Стан економіки на початку XXI ст. заставляє змінити систему взаємин банків і корпоративних клієнтів. Ситуація, коли широко поширена практика, при якій банки володіють акціями компаній, а ті – акціями банків, сприяла появі щадних схем кредитування для порятунку компаній, хоча це перечило логіці вільного ринку. Кредитування корпоративних клієнтів здійснювалося за рахунок стабільних ресурсів дрібних і приватних клієнтів.

Введення євро дозволило інвесторам порівнювати ефективність роботи банків в різних країнах Європи.

Уповільнення зростання економіки і спади на біржових ринках наводять до скорочення прибутків. Все це вимушує банки проводити жорсткішу політику по відношенню до корпоративних клієнтів, яка може, зокрема, означати відмову від видачі стабілізаційного кредиту слабкої компанії або зміну її менеджменту за ініціативою банків до того моменту, коли положення компанії стає катастрофічним.

Таким чином, початок XXI ст. характеризується новими типами взаємин банків і клієнтів, в яких вирішальна роль належить банкам, що надали мільярдні кредити або значними пакетами акцій корпорацій, що володіють.

Підсумки діяльності банківської системи України за 9 місяців 2008 року свідчили про подальше зростання основних показників діяльності банків, проте темпи приросту більшості з них були майже вдвічі нижчими порівняно з показниками за відповідний період 2007 року:

• активи банків збільшилися на 26% (у 2007 році – на 49%);

• кредити, надані в реальний сектор економіки і населенню, зросли на 29% (52%);

• зобов’язання банків збільшилися на 25% (51%);

• кошти фізичних осіб зросли на 24% (32%);

• регулятивний капітал банків зріс на 34% (49%).

Особливістю розвитку є те, що темпи приросту регулятивного капіталу значно перевищували темпи зростання активних операцій банків.

Таке зниження темпів приросту основних показників діяльності банків у 2008 році відбувалось в тому числі і за рахунок того, що Національний банк України ще задовго до початку виникнення кризових явищ намагався нівелювати виклики, які мали місце в роботі банків: зростання обсягів активних операцій банків, передусім споживчого кредитування та кредитування в іноземній валюті, нарощування кредитних операцій при значних розривах за строками між активами і пасивами, недостатній рівень концентрації та розпорошеність банківського капіталу тощо.

За станом на початок жовтня 2008 р. банківська система мала досить значний запас ліквідності – обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби для проведення поточної діяльності.

Водночас, жодна банківська система не може залишатися стабільною в умовах штучно спровокованої недовіри вкладників, які почали масово знімати кошти зі своїх рахунків.


Переліклітератури

1. Жарковская Е.П. Банковское дело: учебник: для студентов вузов по специальности «Финансы и кредит», 2006. – 452 с.

2. Романишин В.О., Уманців Ю.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика. – К.: Атика, 2005. – 480 с.

3. Петрук О.М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – К.: Кондор, 2004. – 462 с.

4. Основи банківської справи / І. Ф. Прокопенко, В. І. Ганін, В.В. Соляр, С.І. Маслов. – К.: 2005. – 410 с.

5. Шевченко Р.І. Банківські операції: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К., 2003. – 276 с.

6. Операції комерційних банків/ Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк. – К.; Л., 2003. – 500 с.

7. Рудый К.В. Финансово-кредитные системы зарубежных стран. – М.: Новое знание, 2003. – 302 с.

8. Кузьмінська О.Е., Кириленко В.Б. Організація обліку в банках. – К.: Вид-во КНЕУ, 2002. – 282 с.

9. Міщенко В.І., Кротюк В.Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. – К., 2004. – 371 с.

10.Банківський нагляд / В.І. Міщенко, А.П. Яценюк, В.В. Коваленко, О.Г. Коренєва. – К., 2004.

11.Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання. – К., 2004. – 360.

12.Кредитний ризик комерційного банку / За ред. В.В. Вітлінського. – К., 2004. – 260 с.

13.Реорганізація та реструктуризація комерційних банків / В.І. Міщенко, А.В. Шаповалов, В.В. Салтинський, І.М. Вядрова. – К., 2002. – 216 с.

14.Грошово-кредитна політика в Україні / В.С. Стельмах, А.О. Єпіфанов, Н.І. Гребенюк, В.І. Міщенко. – К., 2003. – 422 с.

15.Міщенко В.І., Шаповалов А.В., Юрчук Г.В. Електронний бізнес на ринку фінансових послуг. – К., 2003. – 280 с.

16.Лаптєв С.М., Денисенко М.П. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід). – К., 2004. – 320 с.

17.Вешкин Ю.Г., Авагян Г.Л. Банковские системы зарубежных стран: Курс лекций. – М., 2004.

18.Облік і аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посіб./ Т.О. Плісак, С.А. Гагаріна, Л.В. Недеря, Л.О. Нетребчук. – К., 2003. – 308 с.

19.Щибиволок З.І. Аналіз банківської діяльності: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 312 с.

20.www.bank.gov.ua