Будучи основоположником нової психологічної науки, Вільгельм Вундт є однієї з найвизначніших фігур у цій області. Приступаючи до вивчення історії психології, не одне покоління студентів познайомилося із традиційною версією наукового підходу Вундта. І тільки через сто років після того, як Вундт заснував психологію, відкрилися нові дані, а старі факти «зазвучали» інакше, що змусило психологів визнати, що загальноприйняте уявлення про систему Вундта було помилковим. І адже ця доля осягла саме Вундта, що завжди боявся бути «незрозумілим, або зрозумілим неправильно».
В 70-ті й 80-ті роки нашого сторіччя ця тема була підхоплена в багатьох публікаціях, у яких говорилося про те, що пануючий погляд на психологію Вундта невірно інтерпретує його позицію, приписуючи йому переконання, які в корені розходилися з його ідеями.
Як подібне непорозуміння могло трапитися відносно фігури такого масштабу? Вундт написав безліч книг і статей, у яких ясно виклав свій погляд на психологію. Звернувшись до них, кожної міг усвідомити його позицію - кожної, хто читає по-німецькому й володіє достатнім запасом часу, щоб простудіювати феноменальна кількість його робіт.
Повно, навіщо так ускладнювати? Більшість психологів думають зайвим читати Вундта в оригіналі, оскільки основні його ідеї й результати наукових вишукувань викладені по-англійському його учнем Е. Б. Титченером - англійським психологом, що майже все життя проробив у Корнелському університеті в Нью-Йорку. Титченер заявляв про себе як про відданого послідовника Вундта й справжньому перекладачі його праць. І так трапилося, що метод Титченера, що він назвав структуралізмом, був прийнятий за відображення системи його вчителі, Вундта. Уважалося, що вивчення методу Титченера автоматично означає звертання до Вундту.
Пізніше дослідники, що вивчали добутки Вундта, засумнівалися в правочинності такої постановки питання. Титченер не зовсім точно представив позицію Вундта. Зовсім очевидно, що він перевів тільки ті витримки з його робіт, які служать підтвердженням його власних побудов. Зважаючи на все, він міг трохи видозмінити ідеї Вундта для того, щоб вони погодилися з його власними, що зробило б їх більше вагомими, оскільки ці ідеї підтримані самим засновником психології.
Неточна й неповна версія системи Вундта була сприйнята декількома поколіннями не тільки в силу того положення, що Титченер зайняв в американській психології, але також тому, що учень останнього Дж. Боринг один час був провідним істориком психології. За твердженням Боринга, Титченер був продовжувачем традицій лейпцігської школи Вундта. І хоча тому ж Борингу належать слова про те, що робота Титченера «відрізнялася від школи Вундта», багато психологів, які вивчали історію свого предмета по підручнику Боринга «Історія експериментальної психології» 1929 і 1950 року видання, ототожнювали системи Титченера й Вундта.
Отже, погляд на психологію Вундта, що довгий час пропонувався американським студентам, виявився скоріше міфом, а не фактом, легендою, а не істиною. Починаючи з формального виникнення психології. майже сто років викладачі історії психології помилялися самі й уводили в оману інших. Це ставиться й до підручників по психології (включаючи й попередні видання книги, що ви тримаєте в руках). Це ще один приклад того, як перекручені історичні дані можуть вплинути на наше розуміння подій минулого
Вільгельм Вундт (1832-1920)
Нагадавши деякі факти з біографії Вундта, ми потім розглянемо його визначення психології і його вплив на наступний розвиток наукових методів.
Сторінки життя
Вільгельм Вундт провів дитячі роки в Німеччині, жив у маленьких городках навколо Маннгейма. У дитинстві він почував себе самотнім, мріяв стати знаменитим письменником. Шкільні оцінки маленького Вільгельма залишали бажати кращого. У родині до нього ставилися як до єдиного ребенку, тому що його старший брат учився вдалечині від будинку, у школі-інтернаті. Батько Вундта був пастором, і, хоча їхня родина вважалася дружної, дитячі спогади Вундта про батька були не самими приємними. Він згадував, як один раз батько дав йому ляпас за те, що хлопчик не помітив свого вчителя.
Починаючи із другого класу, утворення Вундта було доручено помічникові батька, до якого Вільгельм прив'язався всією душею. Коли молодого священика перевели в інший прихід, хлопчик був так розстроєний майбутнім розставанням, що батькам довелося дозволити йому виїхати зі своїм учителем, у будинку якого Вундт і жив, поки йому не здійснилося 13 років.
Відносно утворення в родині Вундта існували міцні традиції: його предки прославили своє ім'я досягненнями практично у всіх галузях науки. Але, проте, для домашніх було очевидно, що самий молодший Вундт цю чудову лінію не продовжить. Дні він проводив не за підручниками, а в мріяннях, і, як результат, провалив іспити за перший клас. У гімназії він відставав від однокласників, над ним посміювалися вчителі.
Поступово Вундт навчився контролювати свою схильність до фантазування й навіть став користуватися популярністю в школі, що, щоправда, так ніколи й не зміг полюбити. Але він розвив свої інтелектуальні інтереси й здатності й до 19 років, закінчивши школу, був уже готовий до надходження в університет.
Вундт вирішив стати лікарем, що давало йому можливість заробляти на життя й одночасно займатися наукою. Медицині він навчався в університеті в Тюбингене, а потім у Гейдельберзі. Він вивчав анатомію, фізіологію, фізику, медицину й хімію. Однак через деякий час Вундт дійшов висновку, що практична медицина - не його покликання, і повністю присвятив себе вивченню фізіології.
Провчившись усього семестр у Берлінському університеті, де в той час працював великий фізіолог Іоганнес Мюллер, Вундт вертається в Гейдельберг. Тут в 1855 році він одержує докторський ступінь, і з 1857 по 1864 роки читає лекції й працює лаборантом у Германа фон Гельмгольца. Але зрештою Вундту знудило бути лектором, і він відмовився від цієї роботи. У тім же 1864 року він одержав посаду ад'юнкт-професора й залишився в Гейдельберзі ще на 10 років.
У ході занять фізіологією Вундт замислюється про психологію як самостійній експериментальній науці. Свої ідеї він представив у книзі «До теорії почуттєвого сприйняття», що частинами публікувалася з 1858 по 1862 рік. У цьому творі Вундт описує експерименти, які він ставив у домашньої, досить погано обладнаної, лабораторії, і викладає своє бачення методів нової психології. Тут же він уперше вводить поняття експериментальна психологія. Поряд з «Елементами психофізики» (1860 р.) Фехнера, про цю книгу Вундта часто говорять, що вона знаменує собою формальний початок нової науки.
Робота Вундта «Лекції про душ людини й тварин» ставиться до 1863 року. Про важливість цієї праці говорить його перевидання (виправлене) майже через 30 років після першої публікації й вихід численних репринтных видань аж до кончини Вундта в 1920 році. У цьому творі серед інших Вундт торкається проблеми виміру часу реакції й розглядає питання психофізики, які протягом багатьох років займали розуми експериментальних психологів.
Починаючи з 1867 року, Вундт читає в Гейдельбергському університеті перший і єдиний у світі на той час курс лекцій по фізіологічній психології. Ці лекції «вилилися» в одну із самих значних його книг «Основи фізіологічної психології», що була опублікована у двох частинах в 1873 і 1874 роках. За редакцією самого Вундта робота перевидавалася 6 разів протягом 37 років, останній раз - в 1911 році. Цей визнаний шедевр Вундта заклав фундамент психології як самостійної експериментальної науки із власним колом проблем і методами дослідження.
Довгі роки «Основи фізіологічної психології» служили для психологів-експериментаторів енциклопедією й свідченням прогресу нової психологічної науки. У передмові до цієї книги Вундт так сформулював свою мету: «виділити нову область пізнання». Термін «фізіологічна психологія» може бути неправильно зрозумілий. У Німеччині в часи Вундта слово «фізіологічний» використовувався як синонім слова «експериментальний». Таким чином, Вундт писав не про ту фізіологічну психологію, яку ми знаємо зараз, а про психологію експериментальної.
Роки в Лейпцизі
В 1875 році Вундт стає професором філософії в Лейпцігському університеті; із цього моменту починається самий тривалий і важливий період його разючої наукової кар'єри. У цьому університеті він проробив 45 років. Уже на початку своєї діяльності він створює в Лейпцизі лабораторію, а в 1881 році засновує журнал «Філософські навчання», офіційний друкований орган своєї лабораторії й нової науки. Вундт мав намір назвати нове видання «Психологічні навчання», але передумав, оскільки в той час уже існував журнал з такою назвою (хоча в ньому зачіпалися не наукові, а окультні й спіритуалістичні питання). Все-таки в 1906 році Вундт перейменував свій журнал в «Психологічні навчання». Перед психологією відкривалася широка дорога.
Широка популярність ім'я Вундта і його лабораторії залучила в Лейпциг величезна кількість бажаючих з ним працювати студентів. У їхньому числі було кілька молодих людей, які пізніше внесли істотний вклад у розвиток психологічної науки, серед них американці, що заснували після повернення в Сполучені Штати власні лабораторії. У такий спосіб лейпцігська лабораторія вплинула на розвиток сучасної психології - вона служила зразком для створення нових експериментальних центрів.
Колишні студенти Вундта організували лабораторії також в Італії, Росії і Японії. Найбільше творів Вундта було перекладено на російську мову. Захоплюючись Вундтом, російські психологи в 1912 році обладнали в Москві лабораторію - точну копію вундтовської. Ще одна така лабораторія була побудована японськими вченими на базі Токійського університету в 1920 році, у рік смерті Вундта, але в 60-е роки ця лабораторія згоріла під час студентських хвилювань. Студентів, які приїжджали в Лейпциг, насамперед поєднували загальні погляди й мети, і саме ці молоді вчені склали першу формальну психологічну школу.