Що б скласти поняття про предмет, нудно зрівняти даний предмет з іншими предметами, знайти ознаки подібності й розходження. Логічний прийом, що встановлює подібність або розходження предметів, називається порівнянням.
Виділення ознак пов'язане з розчленовуванням предмета на складові його частини, сторони, елементи. Уявне розчленовування предмета на частині називається аналізом.
Виділення за допомогою аналізу ознак дозволяє відрізнити істотні ознаки від несуттєвих. Це уявне виділення ознак, називається абстрагуванням.
Елементи, сторони, ознаки предмета, виділені за допомогою аналізу, повинні бути з'єднані в єдине ціле. Це досягається за допомогою прийому, протилежного аналізу, - синтезу, що представляє собою уявне з'єднання частин предмета, розчленованого аналізом.
Ознаки досліджуваних предметів поширюються на всі подібні предмети. Ця операція здійснюється шляхом узагальнення, за допомогою якого певні предмети на основі властивих їм однакових властивостей поєднуються в групи однорідних предметів.
Таким чином, ми утворимо одну з основних форм мислення - поняття. Поняття нерозривно пов'язане з основною язиковою одиницею - словом. Поняття виражається й закріплюється в словах і словосполученнях, без яких неможливо ні формування понять, ні оперування імені (це слова й словосполучення, що мають певний зміст і позначають який-небудь предмет).
Змістом поняття називається сукупність істотних ознак предмета, що мислиться в даному понятті. Безліч предметів, що мислиться в понятті, називається обсягом поняття. Поняття може бути досить (якщо не вичерпно) повно охарактеризовано із двох сторін - з боку свого змісту (змісту) і з боку того, до яких предметів воно ставиться. Ці дві сторони називаються відповідно інтенсіональною і екстенсіональною.
а) Інтенсіональність поняття.
Зміст поняття пояснюють, як правило, через ототожнення його або:
- с поняттям як таким (зміст поняття - це система ознак, на основі якої здійснене узагальнення й виділення предметів у понятті).
- зі значенням (сукупність істотних ознак предмета, мислимих у понятті, називається змістом поняття)
- з усім, що відомо про дане явище взагалі.
Виходить, що в деякому змісті зміст поняття - це те, що нам відомо про речі, що відповідають цьому поняттю. Ці трактування змісту поняття, укладають у собі деяку думку або тенденцію до неї, яку можна виразити так: зміст поняття - це інформація, необхідна для того, щоб утворити, сформулювати дане поняття й осмислити його. А інформація ця - знання всякого роду, про ознаки відмітних, загальних, істотних і всіх взагалі ознаках.
Існує подання про величину змісту, тобто зміст одних понять може бути більше, ніж зміст інших понять. Але визначення, що таке величина втримання поняття, очевидно, не існує. Найчастіше пояснюють це так: поняття, наприклад, автомобіля більш змістовно, тобто більше по змісту, чим поняття машини. Адже щоб сформулювати поняття автомобіля, потрібно використати поняття машини. Тоді як при визначенні машини поняття автомобіля використати немає необхідності. Порівнювати по величині можна лише підпорядковуючі й підлегле поняття, але не інші.
Специфічним елементом змісту поняття є коннотація, тобто ті етичні й естетичні відтінки, фарбування й асоціації, які ми вкладаємо в поняття, що приводять іноді до зміни його словесної форми.
б) Екстенсіональність поняття.
Поняття завжди ставиться до якихось об'єктів поза ним, позначає якісь речі явища, предмети. Саме ті, які мають ознаки, узагальнені в понятті. Такі предмети становлять особливий клас. Клас предметів визначають як сукупність об'єктів, що мають один або кілька загальних характеристичних ознак, відбитих яким-небудь поняттям.
Щоб перейти до обсягу поняття, потрібно провести розходження між предметами реальними й абстрактними. Трапляється, що деякі ознаки й риси приписуються йому й помилково. Словом, предмет у своєму реальному бутті й предмет як об'єкт думки - це не те саме. В останньому випадку ми маємо справу з особливим розумовим явищем, що називають абстрактним предметом.
Предмет, про яке відомо тільки те, що він підходить під те або інше поняття, і більше нічого, є цілком розумове утворення й називається абстрактним предметом. Сукупність абстрактних предметів, що відповідають тому самому поняттю, становить його обсяг.
Поняття прийнято ділити на наступні види:
a) Поняття одиничні й загальні:
Залежно від того, мислиться в них один елемент або безліч елементів. Поняття, у якому мислиться один елемент, називається одиничним. Поняття, у якому мислиться безліч елементів, називається загальним.
Загальні поняття можуть бути що реєструють і не реєструють. Що реєструють називаються поняття, у яких безліч мислимих у ньому елементів піддається обліку, реєструється (у всякому разі, у принципі).
Загальне поняття, що ставиться до невизначеного числа елементів, називається не реєструє. Безліч мислимих у них елементів не піддається обліку: у них мисляться всі люди, слідчі, укази минулого, сьогодення й майбутнього. Не поняття, що реєструють, мають нескінченний обсяг.
b) Поняття збірні й не збірні.
Поняття, у яких мисляться ознаки деякої сукупності елементів, що становлять єдине ціле, називаються збірними. Зміст збірного поняття не можна віднести до кожного окремого елемента, що входить у його обсяг, воно ставиться до всієї сукупності елементів. Збірні поняття можуть бути загальними й одиничними.
Поняття, у якому мисляться ознаки, що ставляться до кожного його елемента, називається не збірним.
Якщо висловлення ставиться до кожного елемента класу, то таке вживання поняття буде розділовим; якщо ж висловлення ставиться до всіх елементів, узятим у єдності, і незастосовно до кожного елемента окремо, то таке вживання поняття називається збірним.
c) Поняття конкретні й абстрактні.
У залежності тому, що вони відображають: предмет (клас предметів) або його ознака (відношення між предметами).
Поняття, у якому мислиться предмет або сукупність предметів як щось самостійно існуюче, називається конкретним.
Поняття, у якому мислиться ознака предмета або відношення між предметами, називається абстрактним.
Розходження між конкретними й абстрактними поняттями засновано на розходженні між предметом, що мислиться як ціле, і властивістю предмета, відверненим від останнього й окремо від нього не існуючим.
Абстрактні поняття утворяться в результаті відволікання, абстрагування певної ознаки предмета; ці ознаки мисляться як самостійні об'єкти думки.
Не слід змішувати конкретні поняття з одиничними, а абстрактні із загальними. Загальні поняття можуть бути й конкретними, і абстрактними.
d) Поняття позитивні й негативні.
Залежно від того, чи становлять їхній зміст властивості, властивому предмету, або властивості, відсутні в нього.
Поняття, зміст яких становлять властивості, властивому предмету, називаються позитивними. Поняття, у змісті яких указується на відсутність у предмета певних властивостей, називаються негативними.
e) Поняття безвідносні й співвідносні.
Залежно від того, чи мисляться в них предмети, що існують роздільно або у відношенні з іншими предметами.
Поняття, що відображають предмети, що існують роздільно й мисляться поза їхнім відношенням до інших предметів, називаються безвідносними.
Співвідносні поняття містять ознаки, що вказують на відношення одного поняття до іншого поняття.
Визначити, до якого виду ставиться те або інше поняття, виходить, дати йому логічну характеристику. Логічна характеристика понять допомагає уточнити їхній зміст і обсяг, виробляє навички більше точного вживання понять у процесі міркування.
Концепт відіграє роль посередника між культурою й людиною, реалізуючись у мові, що є середовищем, у якій відбувається понятійна репрезентація концептів, таких, наприклад, як «буття», «реальність», «свідомість», «знання», «розум», «віра», «досвід», «річ», «дійсність», «діяльність» і т.п. При розгляді мови як середовища репрезентації змістів, доречно буде скорегувати твердження Ю.С. Степанова «концепт - зміст слова» твердженням: концепт - зміст, втілений у слові суб'єктом цього слова на основі існуючих комплексів подань про способи втілення цього змісту.
Е.С. Кубрякова у своєму «Короткому словнику когнітивних термінів» затверджує, що концепт містить у собі не тільки подання концептоносія про об'єктивне положення речей у світі, але й «відомості про уявлювані мири й можливе положення справ у цих мирах». Концепт дозволяє зберігати знання про світ, це як би «спресовані» подання суб'єкта про дійсність.
Об'єктом нашого дослідження є поняття «уява» як концепт. Уява - не дійсність, але воно не може без дійсності, тому що саме елементи дійсності є для нього живильним середовищем. Уява породжує задум, тобто подання про майбутній утвір. І коли людина приступає до будь-якої роботи, він «бачить» мета своєї діяльності, її результат.
У літературі є самі різні визначення уяви. Історично навчання про концепт сходить до П’єра Абеляра. Під уявою в самому широкому змісті слова іноді розуміють усякий процес, що протікає в образах. (Ф. Кейра, А. Селлі, П.П. Блонський і ін.). Аналіз уяви був зроблений П.А. Каюровим. Також використовувалися деякі значимі концепції й висновки, що ставляться до близьких феноменів, зроблені в рамках: структуралізму й семіотики (М. Фуко, Г. Шпет, Ю.М. Лотман, Ю.Л. Линянов, Ц. Тодоров, Н. Фрай, У. Еко), екзистенціалізму (Ж.П. Сартр, А.Камю, А. Кожев, Ж. Батай, Л. Тичин), післяструктуралізму й постмодернізму (Ж. Дерріда, Ж. Делез, Р. Барт, Ю. Кристєва, Ж. Бодрійяр, Р.Рорті, Б. Кассен, В. Руднєв, Г. Шозловськи), психоаналізу (Ж. Лакан, 3. Фрейд, С. Жижек). Серед авторів, що досліджували уяву й близькі питання є значимі роботи Т. Ацорно, В.В. Бьчкова, Н.Б. Маньковської, В.М. Діанової, Л.А. Закса, Ф. Лаку-Лабарта, В.Г. Арсланова, М.А. Лівшиця, Л.Г. Юлдашева, В.Н. Ждана, Н.А. Корміна, З.А. Лішаєва, А.Ю. Нестерова, Э. Ауербаха, А. Шенле, Ж. Женетта, М. Ріффаттера. Г.К. Косікова, А.В. Міхайлова, Н.Н. Смирнової. Проблеми уяви у вітчизняній літературі досліджували також Я.Л. Голосовкер, К.Х. Бородай, М.С. Каган, Ю.М. Романенко, А.А. Басова.