- визначитись щодо сценічних ситуацій, інтриги і дійових осіб.
- спільно з учнями визначте кількісний склад учасників рольової гри і спостерігачів, а також подумайте, як доцільніше працювати над грою: всім класом чи одночасно кількома малими групами. Заохочуйте нерішучих учнів до співучасті.
2) Також подумати, як буде проходити рольова гра. Сценарій можна скласти у вигляді:
а) розповіді, під час якої ведучий знайомить присутніх з проблемою, а решта учнів «озвучують» її, розкриваючи зміст через ролі «своїх» персонажів:
б) інсценізацій, під час яких герої діють спонтанно, без підготовлених діалогів;
в) імітації судового процесу, де учні перевтілюються на свідків, які дають свідчення в суді.
4)Дати учням час на обдумування ситуацій і своїх ролей. Якщо для проведення гри треба переставити меблі, зробіть це саме зараз.
5) Учні виконують рольову гру.
6) Часом доцільно зупинити гру в критичний момент, щоб опитати учасників і спостерігачів про те, що відбувається на сцені. Наприклад, у рольовій грі про насильство запитайте учнів, чи можуть вони уявити собі мирне розв'язання цієї ситуації, а тоді попросіть учасників зіграти псі можливі варіанти.
7) Після рольової гри важливо, щоб учні задумалися над тим. що. власне, відбулося, щоб вони усвідомили, що це не просто гра, а ще й урок життя. При плануванні рольової гри обов'язково залиште час у кіпці для обговорення її мети і висновків. Наприклад, якщо рольова гра була імітацією судового процесу зі свідками, попросіть учнів самим винести вирок, тоді обговоріть його і те. як він відповідає темі, що обговорюється. Якщо рольова гра пройшла невдало, запитайте в учнів, що їм не сподобалось. Якщо ж усе вдалося, то варто було б показати її всій школі.
Отже, використання соціально-педагогічних методів в навчально-виховному процесі, такі як біографічний метод, рольова гра, ритмічна драматизація, дають можливість школярам самороскритися, виявити свої недоліки та переваги, адекватно себе оцінити.
ВИСНОВКИ
Під час написання даної курсової роботи я прийшла до наступних висновків:
1. Формуючись і розвиваючись як особистість, людина набуває не тільки позитивних якостей, а й негативних. Рушійні сили життєвого і творчого шляху особистості, які впливають на її розвиток від дитинства до старості, являють собою певний послідовний цикл процесів від простих до більш складних та вдосконалених. В основі теорій особистості лежить певне припущення, що особистість як соціально-педагогічний феномен представляє собою життєво стійке в своїх основних проявах новоутворень. Стійкість особистості характеризується послідовністю дій та передбачення поведінки, придає її вчинкам закономірний характер.
2.Особистість в навчально-виховному процесі має здобути інтелектуальні знання та виховувати почуття. Посередником між знаннями та загальнолюдськими цінностями в навчально-виховному процесі виступає – вчитель. Педагогічна взаємодія вчителя та учня завжди є тривалою в часі, оскільки є довгим шлях пізнання особистістю, що формується, своєї індивідуальності та освоєння засобів виявлення себе у світі.
3. В учня формуються соціальні якості особистості і в цьому процесі допомагає йому саме вчитель: вчить, радить, підтримує, виправляє. Навчально-виховний процес формує у школяра соціальні якості особистості і це допомагає йому взаємодіяти з навколишнім середовищем, а саме з сім’єю, вчителями, друзями, класним колективом і все це визначають латентні якості особливості і методи їх діагностування.
4. Наступним фактором який впливає на розвиток особистості школяра є взаємовідносини в класному колективі. Соціально-психологічний клімат — стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу і впливають на соціалізацію особистості школяра. Структура внутрішніх відносин в колективі залежить від соціально-психологічного клімату, позиції, статусу, соціальної ролі, що є також головною умовою соціалізації особистості. Але найголовніше у формуванні положення і соціалізації в колективі є самоконтроль та самовиховання від якого залежить розвиток особистості.
5. В колективі формується почуття самоконтролю, а це є показник самовиховання, а оскільки навчально-виховний процес зорієнтований на особистість, то в результаті педагогічних впливів особистість школяра набуває знань, умінь і якостей самовдосконалення, досягає певного рівня розвитку компетентності: соціальної, полі культурної, інформаційної, комунікативної, а також компетентності саморозвитку, де очікуваним результатом буде – цілісна особистість, здатна до постійного самовдосконалення.
6. В процесі самовдосконалення, самовиховання особистості школяра необхідно допомогти, а це можна зробити за допомогою соціально-педагогічних методів у навчально-виховному процесі, такі як біографічний метод, рольова гра, ритмічна драматизація, які дають можливість школярам самороскритися, виявити свої недоліки та переваги, адекватно себе оцінити. Це дає можливість об’єктивно оцінювати рівень свого соціального розвитку в умовах навчально-виховного процесу.
Отже, під час створення соціально-педагогічних умов для успішної реалізації процесу соціалізації школяра необхідно наступне:
• сприяти формуванню повноцінного соціального розвитку школяра;
• забезпечити розробку та підтримку програм, призначених для школярів, щодо соціалізації особистості школяра.
Отже, розв’язання цих питань повинно стати одним із приоритетних напрямів соціальної політики у шкільній сфері.
Список використаної літератури.
1. Аніскіна Н.О., Дементьєва Л.М. Управління забезпечення саморозвитку особистості школяра // Виховна робота в школі. – 2006. - №8. – с.2-26.
2. Антонюк В.М. Педагогіка життєтворчості особистості // Виховна робота в школі. – 2006. - №9. – с.23-24.
3. Біленька О.М. Проблеми соціалізації соціально-комунікативної активності учня // Позакласний час +. – 2006. - №9 – с.34-54.
4. Войцнова А.І. Розвиток потреби у само актуалізації як психологічний супровід формування громадянської позиції в старшокласників // Позакласний час +. – 2006. - №3. – с.58-70.
5. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. – 576с.
6. Георгі М.К., Сінюгін В.Г., Халін А.І. Діяльність класного керівника щодо психолого-педагогічної профілактики вживання наркогенних засобів // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. - №9. – с.39-56.
7. Грохульська Дж., Сойко Н. Карл Роджерс – концепція освіти // Шлях освіти. – 1997. - № . – с.24-27.
8. Закон України від 21 червня 2001 р. № 2558-ІН „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю".
9. Закон України „Про освіту” ( Відомості Верховної Ради (ВВР) , 1991, N 34, ст.451 ).
10. Коврижиних Ю., Смольникова Г. Збагачуємо емоційну сферу дітей // Дошкільне виховання. – 1997. - №2. – с.16-19.
11. Кузікова С.Б. Основи вікової психокорекції. Навчально-методичний посібник. - Суми: СумДПУ, 2001.-320с.
12. Курсова, дипломна, магістерська: що про них потрібно знати?: Методичні рекомендації до виконання та оформлення науково-дослідних робіт студентів Укл. Гнаповська Л.В., Ляной Ю.О., Огієнко О.І. - Суми: Сум ДПУ ім. А.С. Макаренка, 2001.-36с.
13. Лещенко М. П. Є у Полтаві така школа // Обдарована дитина. – 2002. - №1. – с.2-20.
14. Лкачева Р.В.Межличностные взаимоотношения: «Ребенок» - «Сверстники» - «Взрослые» Практическая психология и социальная работа. - 2003. - №6. - с.52-61.
15. Майерс Д. Социальная психология. 6-е узд. Перераб. И доп. – СПб: Питер, 2201. – 752с.
16. Монахов Н.И. Изучение эффективности воспитания: Теория и методика. М., 1981. – 81с.
17. Наумчик Н.В. К проблеме психической саморегуляции личности Практическая психологияи социальная работа. -2005. - №1. - с.57-60.
18. Немов Р.С. Психология: Учеб. Для студ. Высш. Учеб.Заведений: в 3 кн. – 4-е изд. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001. – Кн.1: Общие основы психологии. – 688с.
19. Основи психології: Підручник За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – Вид. 5-е, стереотип. – К.: Либідь, 2002. – 632с.
20. Петрасинський З. Почуття неповноцінності і почуття власної значущості Обдарована дитина. – 2004.- №8. – с.28-38.
21. ПідласаІ.А.Життєвий шлях особистості в теорії психологи // Практична психологія та соціальна робота. - 2001. - №3. - с. 13-16.
22. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. – К., „Каравела”, 2000. – 248с.
23. Пономаренко Л.П. Белоусова Р.В.Основы психологии для старшеклассников: Методические разработки
практических занятий Практическая психология и социальная работа. - 2001. №4. - с.26-30.
24. Сбруєва А.А., Кононенко М.П., Рисіна М.Ю., Курсова робота з педагогіки: методичні основи організації дослідження та орієнтована тематика: Навчально -методичній посібник. - Суми, СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. - 120с.
25. Смольська Л.М. Фактори дитинства, що впливають на успішність у дорослому віці Практична психологія та соціальна робота. – 2005. - №7.- с.8
26. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - 3-е изд. - СПб.: Питер, 2003.- 608с.
27. Трухін І.О. Виховна робота з старшокласниками Практична психологія та соціальна робота. – 20004.- №8. – с.5-13.
28. Приходченко К.І., Литвин Л.Є. Діагностика у виховному процесі Виховна робота в школі. – 2006. - №7. – с.2-33.
29. Штепа О.С.Трансформація особистості у тренінгах особистісного зростання та способиїї вимірювання Практична психологія та соціальна робота. - 2004. - №3.- с.53-58.
30. Ягупов А.Ф. Педагогіка.-К., 2001.- 346с.