Смекни!
smekni.com

Навчальний курс 1СБухгалтерія в умовах фахово-інформативної підготовки бухгалтера (стр. 5 из 22)


Мал. 1.6 Структура аналітичної діяльності викладачапри створенні проекту навчання

Зупинимося докладно на засобах діяльності по формуванню змісту освіти.

Інформацію про діяльність фахівця можна одержати різними способами – спостерігаючи його роботу, розмовляючи з робітником, аналізуючи посадову документацію. Найпростіший і швидкий шлях аналізу – це аналіз уже наявної освітньо–кваліфікаційної документації, що описує особистість і діяльність, а також освітні вимоги до фахівця. Цей опис починається з моделі (Закон про утворення), що конкретизується в спеціальних документах, що створювалися протягом більш 40 років.

Відомо, що для якісного виконання будь–якої діяльності, у тому числі і дидактичної, слід чітко домовлятися про вимоги, пропоновані до кінцевого продукту. У даному випадку мети професійної освіти включають соціальне замовлення, що сформульоване в освітніх програмах і відповідних урядових документах. Так національна програма "Освіта" (Україна. XXI сторіччя) припускає, що в результаті освіти "повинне відбуватися формування утвореної творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відродження і трансляції культури і духовності у всій розмаїтості вітчизняних і світових зразків" [21].

Це положення необхідно перевести на мову педагогіки, сформулювавши при цьому чіткі цілі і задачі підготовки фахівця конкретного профілю. Частково ця робота здійснюється на емпіричному рівні при формулюванні соціального замовлення. Продукт такої трансформації називається кваліфікаційною характеристикою.

Цей документ створювався в колишньому СРСР протягом 30 років і на сьогодні вже існує у формі так називаної освітньо–кваліфікаційної характеристики, що в Україні початку діяти з 2000 у системі вищої освіти. Історія створення цього документа в системі ПТО і динаміка його зміни приведена нижче.

Перший етап створення такого документа відноситься до 70 років, коли Міністерство освіти СРСР видало перший наказ про необхідність розробки кваліфікаційних характеристик для системи освіти. Сам факт появи такого документа мав позитивне значення для розвитку системи освіти, тому що поліпшував систему планування, враховував вимоги до фахівців при розробці змісту освіти. Але наявні в той час документи мали ряд істотних недоліків, а саме:

-у розділі "Призначення фахівця" простежувався екстенсивний підхід і не вказувалися чіткі види діяльності, до яких готується фахівець у процесі навчання;

-у розділі "Кваліфікаційні вимоги до фахівця" указувалися тільки вимоги до інформаційного забезпечення навчального процесу або вимоги до того обсягу інформації, якім варто освоїти учню, що не давало представлення про характер праці фахівця, переліку типових задач його діяльності.

Усі ці недоліки привели до того, що розроблювальні документи минулого не повною мірою затребуваними в системі утворення.

Другий етап становлення кваліфікаційних характеристик у системі професійно–технічної освіти відноситься до 90 років. Слід зазначити, що введена в дію в той період кваліфікаційна характеристика (1981 р.) у системі професійно–технічної освіти існує до дійсних днів. В інструктивному листі один по одному введення кваліфікаційної характеристики вказувалося, що "кваліфікаційна характеристика є державним документом, що встановлює мети навчання для кожної спеціальності вищої школи". Кваліфікаційна характеристика вказує професійне призначення фахівця і визначає сукупність знань, умінь і навичок, необхідних для успішного виконання трудових і суспільних обов'язків". При цьому вказувалося на необхідність використання кваліфікаційної характеристики при організації і проведенні прийому до навчальних закладів, складанні навчальних планів і програм, складанні підручників, методичних посібників і інших методичних матеріалів. Кваліфікаційні характеристики по інструкції повинні були відігравати основну роль при визначенні потреб у кадрах, плануванні підготовки фахівців, плановому розподілі. При цьому кваліфікаційні характеристики повинні були складатися ведучими кафедрами, що готують фахівців відповідного профілю[10].

Таким чином, з 1981 року в освіті почався процес активного конструювання і використання кваліфікаційних характеристик, що поклало початок нової віхи розвитку професійного утворення і зажадало іншого погляду на навчальний процес у вищій і професійній школі.

Поява даного документа покликано було сприяти поліпшенню планування і прогнозування підготовки фахівців, і необхідно заздалегідь визначати вимоги до фахівця і усебічно враховувати них при побудові системи навчання. Кваліфікаційна характеристика визначала кінцевий результат навчання і дозволила оцінити цей результат. Сам факт упровадження даного документа зіграв визначену роль у розвитку і становленні професійних підходів до організації і здійснення навчального процесу в професійних навчальних закладах, у тому числі і вузах. Але при цьому відсутність науково–технічних основ формування вимог до підготовки фахівців, моделювання діяльності фахівців привели до того, що створені в той час кваліфікаційні характеристики так і залишилися мало затребуваними через непрофесійний підхід до їхньої розробки.

Аналіз кожної з кваліфікаційних характеристик системи професійно–технічної освіти (ПТО) і вищої освіти, випущених до 1990 року, показує, що в них усі вимоги до підготовки фахівців визначені на емпіричному рівні. Усі вони побудовані по одній схемі, а в деяких випадках навіть мають однакові пропозиції.

У курсі "Професійна педагогіка" докладно розглядалися наявні в системі ПТО кваліфікаційні документи і їхня структура. Слід зазначити, що існуючі характеристики дають лише загальне представлення про діяльності робітника, а наявна інформація вимагає її чіткої систематизації, структурування, тобто виділення цілей, продукту, предмета і процесу цієї діяльності, що і виконується на етапі аналізу.

У системі вищої освіти (у даному випадку мова йде про ВПУЗ I і II рівнів акредитації, тобто технікумах і коледжах, де може працювати інженер–педагог) з 2000 року вводяться освітньо–кваліфікаційні характеристики, що включають наступні категорії:

Вступ (ким розроблена, коли затверджена)

Призначення (де і при яких умовах вона застосовується)

Призначення фахівця (спеціальність, напрямок підготовки, освітній рівень, освітньо–кваліфікаційний рівень, узагальнений об'єкт діяльності і т.д.)

Структуру професійної діяльності (функції і типових задач)

Здатності фахівця для рішення проблем у соціальній діяльності.

Вимоги до професійного добору.

Вимоги до атестації і відповідальність за випуск.

Даний документ є паспортом або так називаним завданням навчальному закладові на підготовку фахівця. Уведення даного документа є одним із прогресивних явищ сучасного професійної освіти, тому що воно дозволяє:

-заздалегідь запланувати результат навчання;

-викорінити традиційні емпіричні підходи до формування змісту освіти і виключити дублювання, викорінити інформацію, що не вирішує типові задачі діяльності, тобто оптимізувати зміст навчання;

-підсилити відповідальність навчального закладу за якість підготовки фахівців;

-скоротити роботу викладачів по вивченню характеристики діяльності формованого фахівця.

Очевидно, найближчим часом у системі ПТО з'явиться подібний документ, що дозволить усім викладачам чітко представити продукт своєї педагогічної діяльності і включитися у формування особистості фахівця, вносячи свій внесок в освіту. У зв'язку з цим студентові інженерно–педагогічної спеціальності варто навчитися аналізувати професійну діяльність, виділяючи її основні компоненти і визначаючи способи їхнього відображення в змісті утворення.

Варто обмовитися, що продуктом діяльності по аналізі інженера–педагога є програма професійної підготовки, але її створення неможливе без аналізу професійної діяльності. Саме тому даний етап дидактичного проектування доцільно назвати "аналіз професійної діяльності з метою формування змісту освіти".

Розглянемо послідовне виконання кожного з зазначених дій.

Перший етап – аналіз галузі народного господарства для даної професії. При цьому доцільно вказати основні поправлення розвитку галузі, перспективи її подальшого розширення, основні протиріччя і проблеми, що існують у галузі. У випадку створення нової спеціальності даний розділ і червоний і за є найбільш важливим, оскільки саме він показує доцільність вступу нової спеціальності.

Другий етап – установлення наступних категорій по найменуванню професії і спеціальності:

-освітній рівень;

-освітньо–кваліфікаційний рівень.

Третій етап – встановлення предмета діяльності або підгалузі народного господарства, до якої належить задана професія, і тих предметів, об'єктів і процесів у галузі, на які спрямована діяльність фахівця (робітника, що служить і т.д.). Це дасть можливість надалі описати її характеристику. Підгалузі народного господарства залежать від самої структури галузі. Так, наприклад, об'єктом діяльності електроенергетика (у тому числі робітника) є система виробництва, передачі, розподілу споживання електроенергії і устаткування, що забезпечує їхнє виконання.