Смекни!
smekni.com

Аналіз стану соціальної політики в Україні (стр. 1 из 4)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Азовський Регіональний Інститут Управління

при З.Д.У.

Кафедра: економіки

підприємства


на тему:

“Аналіз стану соціальної політики в Україні”

Виконала:

Прийняв:

Бердянськ

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………………………………………………………………3

1 Доходи населення

1.1 Структура доходів населення………………………………………………………5

1.2 Заборгованість із заробітної плати, пенсій,

інших соціальних виплат…………………………………………6

2 Питання охорони праці………………………………………………………………………………………9

3 Пенсийне забеспечення……………………………………………………………………………………10

4 Зайнятисть населення та стан на ринку праці…………………………15

5 Соціальний захист населення……………………………………………………………………16

6 Практичне завдання……………………………………………………………………………………………24

Висновки………………………………………………………………………………………………………………………………26

Додаток 1……………………………………………………………………………………………………………………………28

Література…………………………………………………………………………………………………………………………29

ВСТУП

Посилення соціальної орієнтації економіки набуло важливого значення для політики реформ.

Стабілізація економічного розвитку неможлива без формування соціальне благополучного суспільства. Поєд­нання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумо­ви для економічного оздоровлення, стабільного станови­ща людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою економічне зростання і підвищення народного добробуту — взаємопов'язані процеси.

Соціальна сфера і економіка поєднані як причина І наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесі народногосподарського розвитку. В економіці цей зв'язок інтерпретується у категоріях попиту І пропонування. З іс­торії відомо, що вихід із кризи можливий за рахунок су­купного попиту, в тому числі споживчого, який стає ката­лізатором економічного зростання. Хрестоматійним прик­ладом цього і антикризова політика США у період Вели­кої депресії.

Вважається, що кейнсіанська модель економічного розвитку, яка грунтується на економіці попиту, супере­чить пізнішим політико-економічним теоріям, зокрема монетаризму.

Постановка проблеми розвитку, що безпосередньо за­чіпає соціальні питання, у такому взаємовиключному ра­курсі не є продуктивною, оскільки незалежно від теоре­тичної моделі акцентування на попиті або пропозиції визначається конкретною економічною ситуацією.

На сучасному етапі проведення ринкових перетворень в Україні стабільність соціальної політики розглядається як важливий елемент економічної стратегії.

З метою стабілізації й поліпшення соціально-економіч­ної ситуації Кабінет Міністрів України розробив заходи що­до реалізації 1998—2000 рр. Основних напрямів соціаль­ної політики, затверджених Указом Президента України 18 жовтня 1997 р.

В Основних напрямах визначено курс розвитку соці­альної сфери на середньотермінову перспективу. В його основі — органічне поєднання політики економічного зростання з активною соціальною політикою. При цьо­му державна участь має бути вста­новлення мінімальних соціальних гарантій, поєднання за­гальнодержавних механізмів з розвитком ініціативи міс­цевих органів влади І створення єдиного соціального простору; забезпечення реалізації прав громадян у соці­альній сфері, зафіксованих у Конституції України і зако­нодавчих актах.

Успішне реформування соціальної сфери тісно пов'яза­не зі стабілізаційними процесами в економіці й залежитьвід подальших перетворень у фінансовій, податковій та кре­дитно-грошовій системах.

Велике значення має й вдосконалення її організацій­ного, правового і фінансового механізмів.

1 ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Структура доходів населення

Нині макроекономічні умови залишаються вельми складними для вирішення соціальних проблем. Упродовж тривалого часу економіка пристосовувалась до обмежено­го матеріального забезпечення населення. Рівень заробіт­ної плати на одиницю продуктивності праці в Україні, як і в інших країнах СНД, втричі нижчий, ніж у країнах з рин­ковою економікою.

Це стало однією з головних причин, що деформували умови відтворення. Це виявилося, передовсім, у сфері на­копичення капіталу, розподілу доходів і звуження ємності внутрішнього ринку. Помітно змінилась і структура су­купних доходів населення. Якщо у 1990 р. за результата­ми щорічного обстеження бюджетів сімей структура до­ходу населення складалась на 67,5% із заробітної плати й і 3,4% трансфертів у формі пенсій, стипендій, соціальної допомоги, то у 1997 р. відповідно із 44,1 і 9.9%. Значно зросли надходження від особистого господарства (з 10.2 до 27,5%) і доходи з інших джерел (з 8.9 до 18,5%).[1]

Основну масу доходів населення отримує від трудової діяльності. Розподіл працівників за рівнем заробітної пла­ти показує, що 60,0% із них мають місячний дохід до 150 грн тобто трохи нижчий від рівня середньої заробіт­ної плати, 29,5% - до 300 гри., 17,3% понад 300 гри. Розподіл чисельності працівників за рівнем нарахованої їм заробітної плати дещо поліпшився з початку року. Однак наведені дані свідчать про недостатність платоспромож­ності середнього прошарку населення, який має стати ос­новою для соціальної стабільності суспільства.[1]

Соціаль­не становище громадян України і перспективи соціально­го прогнозування будуть більш достовірними, якщо вра­хувати обсяги тіньової економіки й доходи від прихованих джерел.

Розроблення статистич­ними органами коефіцієнта Джині (концентрації доходів) сприятиме детальному вивченню соціальних пропорцій.

За офіційними повідомленнями, матеріальне розшару­вання населення становить мінімум 1З разів. Левова час­тка грошових накопичень належить невеликій за чисель­ністю групі населення.

1.2 Заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат

Це явище, що з'явилося в 1992 р., у 1996 р. переросло в одну Із найгостріших соці­альних проблем. За станом на 26 березня поточного року загальна сума заборгова­ності із заробітної плати, пенсій, стипен­дій, допомог зросла до 11 млрд.грн., бюджетна заборгованість становила 4,4 млрд.грн. (40% загального боргу), що негативно позначається на життєвому рівні населення, його купівельній спро­можності, є постійним чинником зрос­тання соціальної напруженості в суспільс­тві.

Загальна сума заборгованості із заро­бітної плати за станом на 10 березня 1999р. становила 6,9 млрд.грн., збіль­шившись за два останні роки удвоє. За­боргованість на одного працюючого ста­новила майже 700 грн. Своєчасно не одержують заробітну плату дві третини працюючих.

З-поміж галузей економіки найвищою є заборгованість у промисловості (38% за­гальної суми заборгованості), сільському господарстві (28), будівництві (9%).

Заборгованість із заробітної плати в 1998 р. зросла в усіх регіонах держави: у Сумській, Чернігівській, Львівській, Він­ницькій областях вона зросла на 38-46%, тоді як у Київській, Рівненській, Запорізь­кій, Чернівецькій областях — лише в ме­жах 11-13%. У Тернопільській, Кірово­градській і Волинській областях у серед­ньому вона становить понад п'ять місяч­них фондів заробітної плати. Водночас цей показник у Запорізькій і Закарпат­ській областях вдвічі нижчий. У М.Києві заборгованість найнижча і становить менше за місячний фонд оплати праці.

Наявні чинники штучного зростання за­боргованості із заробітної плати спонука­ли Мінпраці проініціювати ухвалення в серпні минулого року Указу Президента "Про додаткові заходи щодо стримування штучного зростання заборгованості з за­робітної плати". Запровадження норм цього Указу, посилення державного конт­ролю певною мірою дозволило стабілізу­вати заборгованість із заробітної плати.

У 1998 р. темпи зростання заборгова­ності на підприємствах недержавної фор­ми власності були в п'ять разів більшими, ніж у державному секторі економіки (40 проти 8%). Аби темпи приросту на недер­жавних підприємствах були такими, як у державному секторі, то загальна заборго­ваність у 1998 р. була б меншою на 1 млрд.грн.

Особлива роль у вирішенні проблеми заборгованості належить застосуванню механізму колективних договорів. Нині в Україні налічується понад 265 тис. підпри­ємств і акціонерних товариств, а колек­тивних договорів укладено лише на 55 тис. підприємствах, або лише на кожному п'ятому. Ними охоплено лише 68% пра­цюючих.

Кабінет Міністрів останнім часом ухва­лив низку постанов, спрямованих на пога­шення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері. Затверджено зав­дання на 1999 р. з мобілізації додаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів та Пенсійного фонду, погашення до жовтня п.р. заборгованості із соціальних виплат з місцевих бюджетів.

Однак у першому кварталі стан справ суттєво не поліпшився. Найгірша ситуація з соціальними виплатами склалася в Чер­нігівській області: заборгованість тут пе­ревищує 10 місяців. У Тернопільській, Во­линській, Рівненській, Херсонській об­ластях, Автономній Республіці Крим соці­альні виплати заборговані за півроку.

2 ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ.

Реалізація державної політики дозволила впродовж останніх років забезпечити стабільне зни­ження виробничого травматизму. Порів­няно із 1993 р. загальний травматизм зменшився в 2,3 раза, зі смертельними наслідками — в 1,5 раза.

Проте стан справ з технікою безпеки на виробництві залишається незадо­вільним. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн. чол. Забезпеченість пра­цюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50%. Щорокувиплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, досягають 400 млн.грн.[2]