Реферат
на тему
«Система комунікацій цивілізації»
Вступ
Під комунікацією розуміють процеси перекодування даних із вербальної в невербальну і навпаки – з невербальної у вербальну сфери. Прийнято вважати, що історичною передумовою виникнення міжлюдської комунікації був примус одного індивіда стосовно іншого до виконання тієї або іншої дії. Тобто для комунікації важливий перехід від говоріння одного додійіншого. Саме заради цього реалізується передача значень міждвома різними автономними системами, якими є дві (або більше) людини. У стандартному комунікативному акті такожважливіневербальні реакції на повідомлення, оскільки найбільш значущіпрояви захоплення, здивування, ненависті мають підкресленоскорочений вербальний компонент у вигляді різноманітних вигуків, або й узагалі не позначені вербально.
Оскільки комунікація здійснюється у фізичному просторі, на неї можна дивитися і як на процес обміну сигналами. Все це дозволяє здійснити обмін у фізичномупросторі по суті нефізичними величинами.
1. Комунікація як процес
Якщо про усну комунікаціюможна говорити як про перекодування вербального вневербальне, то писемність виникає зі зворотної дії:перекодування невербальних характеристик у вербальні. Наприклад,писемність у стародавньому Китаї виникла саме для процесів соціальногоуправління господарськими справами. Обставини вимагалиобліку та управління, іписьмова фіксація полегшила цей процес.
Сучасна дійсність може створювати довгі вербальнітексти, які вже не пов'язані безпосередньо з процесами переходу вневербальну сферу. Один з найважливіших напрямів створення таких текстів – це культура. За приклад можна взяти, літературу і ритуал. Із сучаснихпозицій літературою можна назвати збільшення вербального компонента за рахунокзменшення невербального. Явище, протилежне літературі за своює суттю – це ритуал. Він реалізує зворотне співвідношення: посилення невербального компонента за рахунок скорочення вербального.
Літературу (як і ритуал) можна розглядати якнормопороджуючу структуру. В результаті переходу від входу до виходувідбувається введення норми. В літературному тексті, наприклад, зазначається покараннянегативу та винагорода позитиву. Відбувається явне упорядкуванняситуацій на користь норми. Набір випадкових ситуацій дуже чіткоструктурується в результаті проходження літературного тексту. Причому, цесистемний погляд, бо й позитивні, і негативні герої володіютьвідповідною зовнішністю, набором вчинків і т.д.
Є ще одна важлива характеристика літературних текстів – це їх незавершеність. До останньої сторінки текст часто відчувається як незакінчений.
Відома роль незавершених дій на людську психіку. Людинівластиво прагнути до завершеності. Особливо яскраво ця якість незавершеності проявляється в явищах масової культури,наприклад, у детективі, який так захоплює людину, що вона не в змозівідмовитися від читання, доки не дізнається розв`язку. З іншого боку, людина може багато разів перечитуватихудожній текст, щоб іще раз відчути це почуття незавершеності.
У детективі свідомо вводяться деталі, провідні занеправильним шляхом. Детектив – це варіант лабіринту, де шляхом переборудеяких можливих шляхів зрештою знаходять свій істинний шлях. Алелюдина отримує естетичне та інформаційне задоволення від перебуванняв ситуації незавершеності.
Міф – це, навпаки, завершений текст. Він відомий заздалегідь, і це його сильна сторона, що дозволяє прогнозувати його майбутній розвиток. Це вербальна сторона ритуалу. Ритуал і міф описують одну точку реальності, тільки з різних позицій: міф – звербального боку, ритуал – з невербального. Ритуалом євідомий порядок дій, що вимагає виконання. Якщо в літературізакладена естетика новизни, то в ритуалі – естетика повтору. Однотипна естетика повтору виявляється ніби в орнаменті як одному зі способів впливу.Нескінченність створює його динамічний характер. Зупинений орнамент, тобто орнамент без динаміки дає нам, наприклад, свастику, або п'ятикутну зірку, що також можуть виступати елементарними одиницямивпливу, асоціюючись із відповідними відомими нам ритуалами.
Рекламний текст (як і сфера паблік рілейшнз) направлена на те, щоб знову відновити статус невербального компонента. Сучасні ритуалиє виродженими, вони занижують роль як вербального так іневербального компонентів. Це пов'язано із зникненням особливого статусусучасного ритуалу. Сучасне суспільство принципово альтернативне – для нього характерним є, відповідно, альтернативне комунікативне середовище. Тобто будь-якеповідомлення може бути замінено іншим. Суспільство минулого прагнуло доунікальності комунікативних процесів: наприклад, єдина релігія – Православ’я, єдина книга – Бібліятощо.Сьогодні ж усе змінюється з точністю до навпаки.
2. Загальні характеристики комунікації
Комунікація у людини протікає в основному в рамках двохосновних каналів: вербального та візуального.
Саме в цій області почуттів людина найбільш чутлива і має відповідні апарати для сприймання й аналізу інформації. Собака, наприклад, можерозрізняти сорок тисяч варіантів запаху, що недоступно людині. Механізмианалізу і породження повинні доповнюватися відповідними механізмамизапам'ятовування. А якраз в області запаху і смаку людина не має такої чіткоїсистемної пам'яті.
Вербальна комунікація будується на лексично виділениходиницях, що відповідають реаліям світу. Це призводить до великої кількостіодиниць тезаурусу. З них складається нескінченне число повідомлень.
Візуальна комунікація не володіє подібним набором заздалегідь встановлених одиниць. Відсутність елементарних одиниць робить більш універсальним процесс сприйняття візуальної комунікації, оскільки не потребує попереднього знання великого масиву одиниць для розуміння повідомлення.
Однак і на візуальному рівні існують попередні норми, що визначають форму необхідного повідомлення. А. Маслоу дивиться на проблему ширше, коли говорить, що брак краси може бути патогенним фактором. Тобто нормування присутнє і в цьому типі комунікації.
Завдяки відсутності наперед заданої визначеності одиниць візуальне повідомлення несе більший обсяг інформаційної новизни. Тому телебачення настільки небезпечне з точки зору фахівця з паблік рілеішнз – як багатий повідомленнями канал, воно може видати «зайве» повідомлення, що особливо яскраво проявляється у випадку прямого ефіру. Звідси випливає необхідність більш суворого контролю саме телевізійного повідомлення, щоб не породжувати додаткових повідомлень, які супроводжують основне.
Комунікативні процеси відповідно до моделі Г. Бейтсона відбуваються на двох рівнях: комунікативному та метакоммунікатівному.
Комунікативний рівень розуміється стандартно, аметакоммунікатівний – задає модуль, загальне розуміння переданого повідомлення. Г. Бейтсонприйшов до своєї теоріїспостерігаючи за іграми мавп. Його цікавило питання: як мавпи розуміють у конкретному випадку, що покусування – це не сварка,а гра? Відповідь полягала в тому, що мавпа передає метакоммунікатівне повідомлення, що дає потрібну інтерпретацію і передається змістом. У людській комунікації яскраво продемонструвати це може те, що психічно хвора людина, наприклад, шизофренік, на думку вченого, не володіє метакоммунікативним інструментарієм, тому не може адекватно інтерпретувати отримані повідомлення. Так,вона не може розуміти жартів – ітим самим випадає з процесу звичайноїкомунікації.
Метакоммунікативні процеси повинні співвідноситися з тими чиіншими жанрами, з тими чи іншими типами дискурсів. Людина, що володіє мовою,повинна володіти набором прийнятих в даній структурі типів дискурсів,оскільки в кожному з них існує свій варіант комунікативної поведінки.
Комунікація також може бути ієрархічною (з пріоритетністю прямого зв'язку)і демократичною (з пріоритетністю зворотного зв'язку). Дляієрархічної схеми важливий наказ, для демократичної – переконання. Дляієрархічної схеми більше значення має чистота каналу зв'язку, оскільки в ньому повідомлення що містить директиву, якщо досягне одержувача, завжди буде виконане. Не так ідуть справи з демократичною схемою, оскільки, згідно з нею, одержувач має правовибору: виконувати, чи ні повідомлення, що надійшло. Це пов'язано з іще однією відмінністю: в рамках ієрархічної комунікації перед нами поєднання «начальник –підлеглий», і у підлеглого немає іншого вибору, окрім послуху. Удемократичній схемі ми маємо справу з вільною людиною. Країни СНД,володіючи гарним досвідом ієрархічних комунікацій, не мають достатньогодосвіду роботи з вільною людиною. Влада, як правило, промовляє в режимі монологу, а недіалогу. Виступаючи в ролі автора, влада породжує один текст, тоді як увипадку демократичної комунікації йде породження безлічі текстів, щонеможливо в ієрархічній системі. Будь-який інший текст там відразуоголошується єретичним, неприйнятним.
Можна вважати, що ці два типи комунікації належать дорізних соціальних структур: держави і суспільства. Державазацікавлена в єдності, суспільство – у розмаїтті. Звідси і випливаєвищевідзначена орієнтація на монолог, який, по суті, блокує дії іншої сторони, або діалог, що дозволяє подібні мовні і немовнідії.
І реклама, і паблік рілейшнз породжують свої тексти в режимі суспільної (демократичної) комунікації. Звідси випливає складність цього процесу, оскільки таке породження може йти в агрессивному комунікативному середовищі з одночасним існуванням інших джерел інформації. Тобто породження повідомлення відбувається в умовах, коли одночасноіснує і породження інших повідомлень, що йому суперечать. Ця характеристикаособливо важлива в умовах інформаційних війн та психологічних операцій,коли проти безлічі пропагандистських повідомлень можна зуміти протиставитиодне-єдине, що зможе призвести до капітуляції суперника.