Смекни!
smekni.com

Соціальний капітал і його необхідність для формування громадянського суспільства в сучасній Україні (стр. 2 из 2)

3. Індивідуалізація – загальна тенденція . Формування суспільства споживання (в США – у 40-х роках, в Західній Європі – у 50-60-х рр., в Україні наприкінці 90-х років ХХ ст.), розвиток засобів зв'язку, електронних ЗМІ та форм особистого дозвілля, соціальна та моральна емансипація зумовили посилення індивідуалістських тенденцій. Люди стали менше проводити час разом, рідше стали об'єднуватися для спільної реалізації власних інтересів. Сімейне життя, що являє собою найменшу, базову форму об'єднання людей, з 60-х років XX століття поступово втрачає своє значення, одночасно різко збільшилося число розлучень і батьків-одинаків. Крім сім'ї, поступово занепадають такі форми об'єднань, як сусідство, співробітництво на робочому місці. Водночас різко зріс загальний рівень недовіри.

„Помаранчева революція” у багатьох породила сподівання, що події кінця 2004 р. стануть початком активного зростання громадської свідомості та самодіяльності, дадуть поштовх для формування громадянського суспільства. Однак цьому не судилосф статися. „Помаранчеві” вожді зосередилися на реалізації власних матеріальних та владних амбіцій. Необхідність проведення демократичних перетворень, які створили б підґрунтя для розвитку ринкових відносин, інституту приватної власності, правової держави та громадянського суспільства була відверто проігнорована.

У стосунках з народом влада досить швидко осідлала коника популізму. Особливого успіху в цьому набула Ю.Тимошенко. Потреба у демократизації суспільного життя була замінена збільшенням розмірів соціальних витрат. Обґрунтовану, системну соціальну політику підмінили практикою „роздачі грошей” з бюджету. Легальні «соціальні» виплати прийшли на заміну продуктовим пайкам, які роздавали під час виборів.

Електоральні відносини почали набувати характеру відвертої корупції. І без того схильні до патерналізму, українці охоче сприйняли клієнталістську схему взаємин, яка передбачала електоральну підтримку політика в обмін на економічно необґрунтовані виплати. Якщо раніше головною зброєю політика-демагога було лише красномовство і безвідповідальні обіцянки, то зараз виборців запрошували взяти участь у „дерибані” суспільних коштів, пропонували свою „часточку” у разі успіху електорального проекту.

Одночасно з патерналістськими настроями в Україні посилюються авторитарні настрої. Багато хто прагне „сильної руки”, яка б навела правильний порядок, навіть за рахунок обмеження громадянських прав. Нескінченні вибори, політичні конфлікти, публічне з'ясування стосунків між представниками конкуруючих політичних стало усім вже набридати. Українські громадяни воліють до визначеності, стабільності, навіть за рахунок демократичних цінностей.

Однак, слід зазначити, що авторитарно-патерналістський порядок (або як його ще називають – „керована демократія”), з яким пов ' язують сподівання на стабільність і сталий розвиток, сам дуже уразливий – сильніше навіть, ніж демократична система. Демократія ж, передбачає, що у випадку кризової ситуації політичне угруповання політичного класу, яке перебуває при владі віддаляється від справ, а його замінює інше (опозиційне) угруповання. При цьому основи режиму залишаються непорушними, тому що то одна, то інша частина політичного класу виконує роль демпфера, який приймає на себе удар й оберігає систему в цілому.

Інша справа – керована демократія. Реально вона тримається не на терорі (це прерогатива тоталітаризму), і не на ідеї, що надихає, а на досить прагматичній суспільній угоді, хоча й негласній. Її суть у тім, що більшість громадян погоджується на певне обмеження своїх прав і свобод в обмін на почуття впевненості в завтрашньому дні та скромний, але стабільний добробут. Саме на такому договорі трималися пізньокомуністичні режими СРСР та Східної Європи. Угорський, найефективніший зразок вказаної угоди був пойменований „гуляш-соціалізмом”; у Біблії те же саме названо „сочевичною юшкою”.

При режимі „сочевичної юшки” немає угруповання, що демпфірує конфлікт, яке можна викинути, поставивши натомість інше, а вимоги щодо стабільності, життєвого рівня становлять суть суспільного договору. Коли через економічні проблеми (хоч об'єктивного, хоч суб'єктивного характеру) влада не в змозі далі відкуповуватися від своїх громадян, ті не бачать сенсу в однобічному дотриманні контракту, тобто у відмові від прав і свобод, що більше не компенсується. Те, що для демократії – досить рідкий випадок системного краху, для керованої демократії є гарантованим наслідком усякої затримки у виконанні контракту.

Крах світової системи соціалізму наприкінці 80-х – приклад розірваного контракту. Лояльність до режиму почала стрімко падати. Владі не стало чим відкуповуватися від громадян, а рішучості триматися далі засобами прямого терору теж не було.

Міжнародна економічна криза вже нанесла теперішньому політичному режиму в Україні нищівного удару. Адже те, що його зв'язує з українськими громадянами – це лише „сочевичний контракт”, позбавлений будь-якого ідейного натхнення, якихось цінностей. І навряд чи режим врятують нові домовленості з олігархами.

Можливо, той високий рівень колективної громадської дії на основі неформальних норм і цінностей, що був досягнутий на Майдані у межах великої групи людей (різної освіти, віку, статі, майнового стану, соціального та політичного досвіду, нарешті регіональної приналежності), ще довго буде недосяжним показником для громадянського суспільства в Україні, але через це його значення для розвитку демократії та соціального капіталу в нашій країні не стає менш значущим. Навпаки, завдяки подіям осені 2004 р. українці отримали, так би мовити, свій національний еталон дієвості громадянської взаємодії та сили громадянського духу. Цінність цього еталону, на мою думку, полягає у тому, що він є результатом не теоретичних досліджень, а сформувався під час практичної дії громадян, так би мовити, в польових умовах. Думаю, що саме у цьому контексті феномен Майдану ще чекає на своїх дослідників, у тому числі й тих, чий науковий інтерес лежить у сфері формування та розвитку соціального капіталу в Україні.

соціальний капітал самоорганізація громадський


ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Украинское общество в европейском пространстве / Под ред. Е.Головахи, С.Макеева. – К., 2007.

2. Політичний портрет України. – 2007. - № 37-38. – С. 367.

3. Фукуяма Ф.Доверие: социальные добродетели и сотворение благоденствия (http://magazines.russ.ru/nz/2001/2/fook.html)