Смекни!
smekni.com

Страхування в Україні (стр. 4 из 6)

Ще одна особливість медичного страхування — це те, що страхова виплата може здійснюватися страховиком двома способами: по-перше, безпосередньо страхувальникові (застрахованому) у вигляді повної страхової суми або її частки; по-друге, у вигляді оплати медичній ус­танові вартості лікування застрахованого (включаючи плату за перебу­вання в стаціонарі, фізіотерапевтичні процедури, консультації провідних фахівців, витрати на придбання ліків і т. ін.).

Тобто зрозуміло, що медичне страхування — специфічна само­стійна підгалузь особистого страхування, яка має свої характерні осо­бливості і об'єднує всі види страхування, пов'язані з відшкодуванням витрат страхувальника у зв'язку із захворюванням і необхідністю лі­кування.

Так само, як і в разі страхування від нещасних випадків, страху­вальниками тут можуть бути і фізичні і юридичні особи; страхуваль­ник і застрахований можуть являти собою одну й ту саму або дві різні особи.

Медичне страхування може провадитися як у добровільній, так і в обов'язковій формі. До переліку видів обов'язкового страхування, на­веденого в Законі України «Про страхування», належить і медичне страхування.

Третя підгалузь особистого страхування — страхування життя. Обсяг відповідальності за договорами страхування життя, згідно з чинним законодавством України, передбачає одноразову або розстро­чену виплату страхової суми, якщо настане одна з таких подій: а) до­життя застрахованого до закінчення строку дії договору страхуван­ня; б) смерть застрахованого з будь-якої причини в період дії договору страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); в) досягнення застрахованим певного віку: пенсійного (пенсійне страхування) або віку, визначеного договором страхування (варіант «дожиття»).

Як видно із переліку страхових подій, страхові виплати за ними мають становити повну страхову суму. Часткових виплат страхової суми (як у страхуванні від нещасних випадків і медичному страху­ванні) договори страхування життя у своєму класичному, «чистому» вигляді не передбачають. Але насправді в нашій країні і за кордоном поширена практика поєднання в одному страховому полісі двох ви­дів страхового покриття: характерного для договорів страхування життя і характерного для договорів страхування від нещасних випа­дків. Отже, до обсягу відповідальності за довгостроковими догово­рами страхування життя, окрім дожиття і смерті, включається також втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку (травмування, гострого отруєння тощо). Такий комбінова­ний поліс зі страхування життя передбачає окрім виплат повної страхової суми за фактом дожиття або смерті виплату частки страхо­вої суми за фактом тимчасової або постійної втрати працездатності.

Саме комбіноване страхування життя (так зване «змішане стра­хування життя») завжди користувалося великою популярністю се­ред населення в нашій країні і було найпоширенішим видом страху­вання за радянських часів. Адже воно забезпечувало, з одного боку, страховий захист життя і здоров'я на будь-який випадок, а з іншого — накопичення коштів за період дії договору з обов'язковою виплатою повної страхової суми страхувальникові (застрахованому) або його спадкоємцям.

Договори страхування життя — довгострокові договори. За ви­могами Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю вони мають укладатися на строк не менш як три роки. Але податкове за­конодавство України відносить до страхування життя (щодо надання податкових пільг) лише ті договори, які укладаються на строк не менш як 10 років. Виняток (він буде чинним до 2003 року) станов­лять договори зі страхування життя громадян віком після 50 років. Такі договори відносяться до страхування життя за умови терміну їх дії від п'яти років.

Підгалузь страхування життя об'єднує в собі всі види страху­вання, які відповідають розглянутим щойно вимогам законодавства до обсягу страхової відповідальності і терміну дії. Хоча не обов'яз­ково в конкретному виді страхування має йтися саме про страхування життя. До цієї підгалузі входить, наприклад, страхування пенсій, об­сяг відповідальності за яким не передбачає виплати на випадок смерті, але за іншими ознаками це страхування належить саме до підгалузі страхування життя.

Різноманітність видів страхування в межах цієї підгалузі пов'язана з конкретним страховим інтересом страхувальника при укладанні до­говору. Так, інтерес страхувальника щодо забезпечення свого рівня доходів при виході на пенсію передбачає укладання договору страху­вання «на дожиття» до пенсійного віку з виплатою йому страховиком щомісячних або щорічних сум у вигляді додаткової пенсії. Інтерес страхувальника — забезпечити майнові інтереси членів власної роди­ни на випадок своєї смерті — сприяє укладанню договорів довічного страхування, що передбачають страхові виплати на користь родини у вигляді допомоги на поховання. Поширені й договори страхування життя не самих страхувальників, а третіх осіб, які в цих договорах на­зиваються застрахованими особами, наприклад дітей (змішане стра­хування дітей, страхування до вступу в шлюб).

На відміну від страхування від нещасних випадків і медичного страхування при укладанні договорів страхування життя (за винятком пенсійного страхування) страхувальниками можуть бути виключ­но фізичні особи. Страхування життя має також і ту особливість, що всі види страхування, які входять до цієї підгалузі, провадяться тільки в добровільній формі.

Найдавнішою і^адиційно розвиненою галуззю страхування є май­нове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.

Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником гро­шових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової су­ми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодо­вуються в повному обсязі.

Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечен­ня, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому стра­хуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропор­ційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування).

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій са­мій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за догово­ром перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за дого­вором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його в певній пропорції, то в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазна­чений обсяг вважається «другим» ризиком (на відміну від «першого», який підлягає відшкодуванню і від якого походить назва цієї системи).

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохо­чення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Во­ни втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.

Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик має компенсувати збитки стра­хувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею (звідси назва системи) і фактичним рівнем доходів. Ця сис­тема поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у вироб­ництві тощо.

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхуван­ня, які поділяються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов'язане з істотними розбіжностями у практиці проведення стра­хування майна юридичних і фізичних осіб.

Так, розмір ризику при страхуванні майна фізичної особи, як пра­вило, значно менший, аніж розмір ризику юридичної особи.

Крім того, ризики фізичної особи достатньо прості й однорідні, тому досить часто страховик може видавати стандартний страховий поліс. А ризики юридичної особи складні і неоднорідні, тому часто постає потреба створювати індивідуальні програми страхового покриття.

Процес прийняття на страхування ризиків фізичної особи — зде­більшого річ відносно нескладна. Інколи страховики навіть обходяться без попереднього огляду майна, що страхується. Чого не можна сказати про прийняття на страхування ризиків юридичних осіб. Тут завжди пот­рібний попередній огляд, оскільки ці ризики істотно різняться між собою.

Складність ризиків юридичних осіб часто спонукає страховика скористатися послугами кваліфікованого страхового посередника (брокера) з його досвідом і знанням, а при страхуванні майна фізичних осіб страховик може сам пропонувати поліси клієнтам, а також вико­ристовувати послуги будь-якого посередника: банку, пошти, автостоя­нки тощо.

Об'єктами страхування у громадян звичайно виступають власні житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, домашні і сільськогосподарські тварини. Перелік об'єктів май­нового страхування юридичних осіб значно ширший. Він включає бу­дівлі і споруди, машини і технологічне устаткування, електронне об­ладнання, транспортні засоби всіх видів, вантажі, будівельно-мон­тажні та інженерні ризики, фінансово-кредитні ризики тощо. Відпові­дно до перелічених об'єктів в обох підгалузях виокремлюються конк­ретні види страхування.