Нестор Літописець про Золоті ворота (стр. 1 из 3)

Реферат

на тему:

“Нестор Літописець про Золоті ворота”

Виконав:

Учень 10-А класу

Сзш №286

Лівак Ол.

Перегорнувши сторінки літопису, від 1037 р. читаємо: "У рік 6545 [1037]. Заклав Ярослав город - великий Київ, у цього Ж города ворота суть Золотії. Заклав він також церкву святої Софії, премудрості Божої, митрополію, а по сім церкву на Золотих воротах кам'яну, святої Богородиці Благовіщення... По сім [він звів] святого Георгія [Побідоносця] монастир і [монастир] святої Орини".

Літописець з пафосом розповідає про будівельну діяльність Ярослава Мудрого в Києві. Не варто, звичайно, розуміти його слова буквально. Місто Київ давно вже існувало й закладати його знову не було потреби. Літопис повідомляє про закладання нових укріплень навколо розширеної міської території, так званого "міста Ярослава". Щоб читачеві було зрозуміло, про які укріплення йдеться, він Додає, що в них "є Золоті ворота".

Далі мовиться про закладини митрополичого Софійського собору - головного храму Київської Русі, будівництво церкви Благовіщення на Золотих воротах і монастирів Георгія й Ірини.

Дослідники літопису давно вже помітили, що всі ці грандіозні споруди не можна було побудувати протягом одного року. Вони дійшли висновку, що під 1037 р, у літопису підбиваються підсумки й складається подяка Ярославові Мудрому за його п'ятнадцяти-двадцятилітню будівельну діяльність у Києві. З повідомлень літопису, на жаль, не можна встановити точну дату спорудження тієї чи іншої будівлі, а можна лише гадати про те, яка з них була зведена раніше, а яка пізніше. Першим було побудоване "місто велике", потім Софійський собор, надбрамна церква на Золотих воротах, монастирі Георгія й Ірини.

Щоправда, про будівництво монастиря Георгія більш точно можна судити завдяки дивом уцілілому іншому писемному джерелу, так званому прологовому "Сказанню про освячення церкви Георгія в Києві перед воротами св. Софії".

Чому ж так детально ми аналізуємо літописний запис 1037 р.? По-перше, тому, що це одне з найперших повідомлень Про Золоті ворота; по-друге, в ньому є цікава деталь, що стосується історії спорудження їх. У запису спочатку йдеться про будівництво "міста великого", тобто укріплень, потім Софії і лише иісля цього про церкву Благовіщення на Золотих воротах. Отже, деякий час головні ворота нових укріплень функціонували без надбрамного храму. Адже не могли побудовані укріплення залишатися взагалі без воріт.

Звичайно, можна припустити, що літописець просто поcтавив попереду більш значну будівлю -Софійський собор, а потім уже менш значну - церкву Благовіщення. Такеприпущення було б цілком вірогідним, якби не існувало ще одного писемного свідчення, яке, можливо, є навіть більш раннім, ніж літописний запис. Це написане в 1037-1050 рр. "Слово про Закон і Благодать" Іларіона, наближеної особи Ярослава Мудрого.

Дуже багато місця в "Слові" відведено діяльності Володимира Святославовича. Його діяння і діяння бабуні Володимира - княгині Ольги порівнюються автором з діяльністю візантійського імператора Костянтина І (334-337 рр.) та його матері Олени, при яких християнство стало державною релігією у Візантії. Пише Іларіон і про продовжувача "добрих справ" Володимира - його сина Ярослава, котрий "незавершене тобою завершив", і перераховує будівлі, зведені при ньому: Софійський собор, укріплення міста, церква Благовіщення. Цікаво, що таких будівель він згадує менше, ніж Нестор. Він складає подяку Ярославові Мудрому за спорудження Софійського собору, пишно прикрашеного "золотом і сріблом, камінням дорогим та посудом", який встиг уже прославитися серед країн, що оточували Київську Русь, і за спорудження церкви Благовіщення. Іларіон жодним словом не згадує монастирів Іеоргія й Ірини, які, без сумніву, мали бути поставлені ним у заслугу Ярославу.

Але найдивнішим є навіть не це. Дякуючи за церкву Благовіщення, Іларіон говорить про будівництво її не на Золотих воротах, як це зазначено в літопису, а на Великих воротах. Це підтверджує правильність читання й розуміння літописного запису 1037 р., згідно з яким спочатку було побудоване укріплення з воротами, але без надбрамного храму, потім Софія і лише після неї церква Благовіщення. Із "Слова" Іларіона випливає, що до спорудження надбрамного храму ворота називалися Великими, а назва "Золоті", безперечно, пізніша.

Отже, з літописного запису 1037 р. та “Слова” Іларіона можна почерпнути такі дані про Золоті ворота в Києві : вони були побудовані одночасно з укріпленнями “міста Ярослава”, од-ночасно з Софійським собором чи трохи раніше від нього, тобто в 1037р. Спочатку ворота називалися Великими, Після будівництва Софії на воротах була споруджена церкпн Благовіщення. Треба думати, що проміжок часу, коли головні міські ворота функціонували без надбрамного храму, був нетрива-лим і не перевищував декількох років.

Доповнити дані про Золоті ворота можна на підставі "Сказання про освячення церкви Георгія..." У ньому розповідається, як Ярослав Мудрий задумав побудувати в Києві церкву на честь свого патрона Георгія. Тут треба зазначити, що в давнину багато хто мав двоє імен: світське і християнське, хрестильне. Зокрема, християнське ім'я Ярослава Мудрого було Георгій, а його дружини Інгігерд - Ірина. Ось тому він і вирішив побудувати один храм своєму патронові Георгію, а другий - на честь Ірини. Із "Сказання" стає зрозуміло, що церква Георгія була споруджена на початку 50-х років XIст., оскільки її освятив митрополит Іларіон, перший митрополит, призначений з русичів, а не з греків, собором єпископів у Софійському соборі в 1051 р.

У "Сказанні" йдеться проте, що під час будівництва церкви Георгія виявилося мало робочої сили. Тоді князь наказав сповістити на торгу, що тим, хто працює, платитимуть за день по ногаті "і стало багато працюючих". Для розрахунку з робітниками "повелів (князь. - С. В.) куни возити на возах у комари Золотих воріт". Цим хутром з куниць і оплачувалась робота на будівництві. Хутро возили "в комари Золотих воріт".

Виникає запитання: що це за "комари"? У Давній Русі комарами називалися склепінчасті кам'яні перекриття у світських та культових будівлях. Отже, вислів "возили в комари Золотих воріт" можна розуміти так, що хутро куниць, призначене для оплати робіт, звозили під склепіння Золотих воріт. Варто зауважити, що груба помилка в читанні й розумінні цього терміна призвела до сумних наслідків під час одного з дослідженьЗолотих воріт у першій половині XIXст., про що йтиметься нижче.

Перед ученим, який звертається до того чи іншого писемного джерела, неминуче постає запитання: наскільки правдива інформація, закладена в цьому джерелі, чи не перекручені факти під час численних переписувань, чи не тенденційно вони висвітлені? Така перевірка потрібна і в нашому випадку. Виявляється, "Сказання" згадується вже в календарі Мстиславового Євангелія 1115 р., що збереглося до наших днів і написане переписувачем Алексою на замовлення князя Мстислава - сина Володимира Мономаха й правнука Ярослава Мудрого, котрий князював тоді в Новгороді. А це означає, що "Сказанню" цілком можна довіряти.

Отже, за писемними свідченнями можна зробити висновок, що Ярослав Мудрий до 1037 р. побудував великі укріплення навколо розширеної частини верхнього міста, Софійський собор та церкву Благовіщення на Золотих воротах. Спорудження ж патрональних монастирів Георгія й Ірини варто віднести до пізнішого часу - 50-х років XIст.

Де ж була територія розширеного Ярославом міста, чи відомі її межі та площа? Ще зовсім недавно відповісти на ці запитання було нелегко, тому що до середини XIXст. під час планування вулиць залишки давніх валів поступово зникли. Південна межа зі збереженими руїнами Золотих воріт і північна, що прилягала до давньої частини Києва - "міста Володимира", не викликали в дослідників особливих розходжень. Більш чи менш чіткою була й західна межа, що проходила по краю плато (нині - вул. Ярославів Вал), а ось щодо південно-східної межі "міста Ярослава" тривалий час було багато суперечок і різних тлумачень.

З літописних джерел випливає, що десь з цього боку розташовувались Лядські ворота, згадані в опису боротьби за Київ у 1151 р., коли його обложили війська В'ячеслава, Ізяслава й Ростислава, що виступили проти Юрія Долгорукого. Але де знаходилися ці ворота, було невідомо.

Рис. 3.

План укріплень

верхнього Києва

вХІ-ХШст.:

1 - Золоті ворота;

2 -Львівські ворота;

3 -Лядські ворота.

Більшість учених XIXст. схилялася до того, що південно-східна межа укріплень XIст. проходила по верхній частині гори (приблизно по нинішній вул. Володимирській). І лише в наш час з’явилися нові, ближчі до істини думки. Зокрема, у 1948 р. опублікували свій план верхнього Києва О. Тихоні) вич та М. Ткаченко; південно-східну межу укріплень еони провели не по верху гори, а від Золотих воріт опустилися вниз, до сучасного майдану Незалежності. Цей план, уточнений і доповнений у результаті археологічних досліджень В. Богусевича та П. Раппопорта, проведених у 1952 р. біля телецентру (вул. Мала Підвальна), найбільш точно відбиває межі укріплень "міста Ярослава" (рис. 3). Вони проходили від Золотих воріт на північний схід у напрямку вул. Малої Підвальної до майдану Незалежності, де й знаходилися Лядські ворота, археологічно зафіксовані в 1981 р. Укріплення підіймались по вул. Костельній, огинали територію Михайлівського монастиря й щільно підходили до валів "міста Володимира", проходили вздовж вул. Великої Житомирської до Львівської площі, де розташовувались Львівські во-рота, далі на ділянці від Золотих воріт до Львівських укріплень - по краю плато (сучасна вул. Ярославів Вал).