Мир Знаний

Банківські резерви й ризик (стр. 4 из 4)

Отже, відповідно до певних критеріїв кредитний портфель банку класифікується за такимигрупами [13]:

1) Стандартні кредити – кредитинезалежно від видузабезпечення, строк погашення яких не настав, за якими своєчасно і в повномуобсязі погашується основний борг, включаючи кредити пролонговані увстановленому порядку але не більше двох разів із загальним строком пролонгаціїне більше 180 днів;

2) Кредити під контролем – пролонговані більше ніж 2рази, або з загальним строком пролонгації більше 180 днів; прострочені до 60днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньозабезпечені кредити;

3) Субстандартні – прострочені до 30 днів незабезпеченікредити; прострочені від 60 до 60 дів недостатньо забезпечені кредити, а такожпрострочені кредити від 60 до 180 днів забезпечені кредити;

4) Сумнівні – прострочені від 30 до 60 днівнезабезпечені; прострочені від 60 до 180 недостатньо забезпечені; а такожпрострочені понад 180 днів забезпечені кредити;

5) Безнадійні – прострочені від 60 до 180 днівнезабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180днів.

Після того, як усі кредити класифіковано, обчислюється розрахункова величина резерву на покриття втрат за кредитними операціями. Надалі банк формує цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву – одна з найважливіших проблем у банківській діяльності. В міжнародній практиці резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дозволяє зменшити оподатковувану базу на суму відрахувань до резерву і зменшує величину податків. Такий підхід створює для банків стимул сформувати резерв у повному обсязі.

Але при цьому виникає загроза того, що банки намагатимуться ухилитися від виплати податків до бюджету, свідомо занижуючи якість кредитного портфеля та завищуючи відрахування до резерву. На практиці цей процес регулюється ринковими відносинами, оскільки завищення резерву зменшує не лише податки, а й прибуток, що залишається у розпорядженні банку. Це, у свою чергу, зменшує розмір дивідендних виплат, що негативно впливає на ринкову ціну акцій банку та призводить до відпливу капіталу. Крім того, в такий спосіб уникнути виплат податків удається лише протягом деякого періоду. Якщо ризик не виправдався і кредит було повернуто, то прибуток у майбутньому періоді збільшується на відповідну суму.

Резерв під кредитні ризики поділяється на дві частини: під стандартну і нестандартну заборгованість (рис. 3.1).


Рис. 3.1 – Об’єкти резервування та нормативи відрахувань до резерву під кредитні ризики [11]

Розрахунок за обома частинами резерву банки зобов’язані здійснювати протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію або укладено угоду про її здійснення (наприклад, угода про надання гарантії). Резерв формується з огляду на обсяги фактичної кредитної заборгованості за групами ризику (станом на перше число місяця, наступного за звітним) щомісяця в повному обсязі і незалежно від розміру доходів за цими операціями [11].

Під час формування резервів за кредитними операціями, здійсненими на міжнародному ринку, банки мають ураховувати ризик країни, який виникає у зв’язку з кредитуванням позичальників інших країн і залежить від нестабільності політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики уряду щодо іноземних кредитів, інвестицій, переказів. У такому разі чистий кредитний ризик зважується на більший з таких двох коефіцієнтів резервування:

-коефіцієнт резервування за ступенем ризику залежно від категорії кредитної операції: стандартні – 1%, під контролем – 5%, субстандартні – 20%, сумнівні – 50%, безнадійні – 100%;

-коефіцієнт резервування за ступенем ризику країни позичальника: 1 група – 0%; 2 група – 2%; 3 група – 10%; 4 група – 20%; 5 група – 30%; 6 група – 40%; 7 група – 50%; 8 група – 100% (див. рис. 3.1) .

Крім резерву під кредитні ризики банки створюють загальний резерв, джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення та використання загального резерву регулюється чинним законодавством кожної країни. Кошти загального резерву можуть спрямовуватися на покриття втрат за кредитами, які виникли з вини банку, на відшкодування судових витрат, на покриття втрат у повному обсязі, якщо коштів резерву під кредитні ризики для цього виявилося недостатньо [11].


Висновки

Банківські резерви являють собою кошти комерційних банків і інших кредитних інститутів, які вони зобов'язані зберігати в центральному банку у якості забезпечення деяких своїх операцій відповідно до норм обов'язкових резервів. Величина й структура обов'язкових банківських резервів неоднакові в різних країнах і періодично змінюються під впливом господарської кон'юнктури й з урахуванням банківської практики.

Фонди грошових коштів, якістворюютьсякомерційними банками, законодавчимиактами означені як: резервний фонд, страховийрезерв, обов'язковий резерв.

Метою створення кожного з них є:

• резервного – покриття непередбачених збитківза всіма статтями активів та позабалансовихзобов'язань;

• страхового – покриття можливих збитків завсіма активними операціями банків;

• обов'язкового – зв'язування коштів банківз метою регулювання грошового обігу та використаннятаких фондів з метою захисту інтересіввкладників та інших клієнтів банків.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до ст. 24 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України встановлює порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

У сучасних умовахроль банківських резервів в забезпеченніфункціонування банківської системиважко переоцінити. Із переходом до ринковоїекономіки банківські ризики (кредитні, валютні,втрати платоспроможності) зростають, а томузростає і роль банківських резервів, які берутьна себе складну функцію їх зменшити чи нейтралізуватиз метою уникнути негативних наслідківдля клієнтів та власників банку. Формування резервів виходить за межі інтересівкожного окремого банку, адже банківське резервуванняє інструментом грошово-кредитної політики,що свідчить про наявність ознак публічностів таких правовідносинах.

Політику Національного банку України щодо формування резерву на відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності можна охарактеризувати як послідовну, спрямовану на гнучкіше управління кредитним ризиком та підвищення стабільності банківської системи.


Використані джерела

1. Финансы, денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов/ Под ред.проф Г.Б. Поляка. –М.: ЮНИТИ-ДАНА,2-е изд. 2001.–512 с.

2. Бычков В. П. О банковских резервах // Банковское дело. – 2005.–№4, С. 21-26.

3. Енциклопедія банківської справи України/ Редкол.:В. С. Стельмах (голова) та інш.– К.: Молодь, Ін Юре. – 2001.–680 с.

4. Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник/ Кол. авт.: A. M. Мороз, M. Φ. Пуховкіна, M. I Савлук та інш.; За ред. д-ра екон. наук, проф.А.М. Морозаі канд. екон. наук, доц. Μ. Φ. Пуховкіної.– К.: КНЕУ,2005.– 556 с.

5. Райзберг Б. Α., Лозовский Л. Ю., Стародубцева Ε. Б.Современный экономический словарь.– 2-е изд., испр. – М.: ИНФРА-М. – 1999.– 479 с.

6. Москвин В. Α., Ларина О. И. Пути совершенствованияобязательного резервирования // Деньги и кредит.–2002.– № 3. – С. 39-40.

7. Ларина О. И., Москвин В. А. Обязательное резервированиев России //Банковское дело.– 2002.– № 3 – С. 8-12.

8. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент.Навч. посібник.– К., Основи. – 1999.– 671 с.

9. Орлюк О. Л. Банківська система України. Правові засадиорганізації.– К.: Юрінком Інтер. – 2003.–240 с.

10. Кравченко Η. Γ. Банківські резерви: економічна суть та правова природа. /Наукові записки. Том 53. Юридичні науки. – 2006. – C.147-155

11. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку. Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 280 с. (http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/

Itemid,99999999/catid,133/id,4004/)

12. http://banksprava.ru/?p=173

13. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2004. – 599 с. (http://studentbooks.com.ua/content/view/292/54/1/0/)

14. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 7 грудня 2000 р.

(http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=2121-14)