Смекни!
smekni.com

Режим робочого часу та житлове забезпечення в системі соціального захисту працівників митної служби України (стр. 4 из 8)

Для вдосконалення законодавства про службу в митних органах необхідно розглянути окремі види спеціального режиму робочого часу в митній службі України.

Залежно від того чи може функціонування окремих підрозділів митної служби зупинитися на деякий час, останні працюють за різними режимами робочого часу. Так наприклад митний пост «Аеропорт-Дніпропетровськ» працює зі змінним режимом (24 години на добу з перервою у 3 дні), в даному підрозділі затверджуються графіки черговості, які оформлюються на кожен рік по одному місяцю, з кількістю 2002 години для відпрацювання протягом року, Це пояснюється тим, що даний митний пост не може припинити своє функціонування на деякий час, тому що рейси відлітають цілодобово. Посадові особи пунктів пропуску працюють за спеціальним режимом робочого часу.

Так як в обов’язок митної варти входить охорона територій, будівель, споруд та приміщень митних органів, охорони та супроводження товарів і транспортних засобів, забезпечення охорони зон митного контролю, то виходить, що даний структурний підрозділ також працює зі спеціальним режимом робочого часу – змінно. Прикладом може бути діяльність оперативних чергових Дніпропетровської митниці, які працюють змінно (24 години на добу з перервою у 3 дні), адже в їх обов’язки входить охорона будівлі, в якій розташована митниця, а виходячи з того, що остання постійно знаходиться на одному місці, її постійно слід охороняти. Отже, можна зробити висновок про те, що посадові особи митних постів, пунктів пропуску, митної варти працюють змінами.

Але слід врахувати те, що митний пост може функціонувати з перервами, наприклад митний пост «Дніпродзержинськ» займається митним оформленням транспортних засобів або митний пост «Нікополь» здійснює митне оформлення. Дані структурні підрозділи можуть працювати за нормальним режимом робочого часу, тому що суб’єкти мають змогу оформлюватись протягом робочого дня (з 9 до 18 години). Відділ контролю за переміщенням товарів Дніпропетровської митниці працює за спеціальним режимом робочого часу (змінно), це пояснюється тим, що переміщення товарів також неможливо зупинити на певний час, тому відділ повинен працювати цілодобово.

До посадових осіб митної служби України може застосовуватись режим з вахтовим методом (вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива). Прикладом застосування такого режиму є період залучення митників до транспортного експедирування.

Отже, з переліченого випливає, що в митній службі України застосовуються загальний режим робочого часу (8 годин на день, 40 годин на тиждень), змінні роботи (24 години на добу з перервою у три дні), вахтовий спосіб організації роботи. Митники не працюють за гнучким графіком робои (за вийнятком вагітних жінок або жінок, що мають дітей до трьох років), роздробленим робочим днем, ненормованим робочим днем. Дані режими робочого часу є непідходящими для функціонування митних органів. Хоча над таким твердженням слід ще подискутувати.

1.3 Основні проблеми правового регулювання робочого часу в митних органах та шляхи їх вирішення

Залишилася величезна кількість не вирішених проблем у сфері правового регулювання режиму робочого часу працівників митної служби України. Працюючи у будь-якому підприємстві, установі чи організації, працівнику важко захистити свої права. Роботодавець завжди мав і має більше прав порівняно з працівником.

Правове регулювання режиму робочого часу в митних органах є недосконалим також. У митників постійно збільшується трудова функція, а гарантії їх захисту залишаються без змін. Постійно збільшуються попит на висококваліфікованих митників, а правовий захист даних працівників під час виконання трудової функції залишається беззмінним. Відомо, що митник зобов'язаний працювати за для блага усього народу, усієї держави. То й держава повинна його поважати і оцінювати його вклад належним чином.

Проблемою є те, що посадова особа митної служби не завжди фізично встигає виконати покладену на неї трудову функцію. І справа не в тому, що вона некваліфікована чи безвідповідальна, причиною є те, що розмір її трудвої функції не відповадає тривалості робочого часу (8 годин на добу). Так наприклад, посадові особи, які працюють в відділі митного оформлення іноді працюють понад встановлену норму. Це пояснюєтся тим, що суб’єкти, які підлягають оформленню не завжди встигають вчасно отримати дозволи з різноманітних інстанцій, для проведення оформлення. А тому, митнику необхідно залишатися довше на робочому місці для того, щоб суб’єкт нарешті отримав відповідне оформлення. З часом, дану проблему вирішили таким чином: частина працівників працюють з 9 до 18 години, а інша – з 11 до 20 години. Дана організація праці є більш ефективна порівняно з попередньою за умови, що процівники виходитимуть на роботу о 9 та 11 годині почергово.

Часто бувє і те, що працівник залишається на роботі довше встановленої норми, виконує роботу у вихідні, при чому, добровільно. І йому немає на що скаржитись, він же по власній провині не може виконати план. Але як тоді з правової точки зору визначити дану працю? Хіба така робота є надурочною? Звичайно ні, бо відомо, що за законодавством України про працю надурочною вважається лише та робота, до виконання якої власник або уповноважений ним орган залучає працівників у виняткових випадках, передбачених законодавством і ч. З ст. 62 КЗпП. Тобто якщо працівник добровільно бажає працювати понад встановлену тривалість робочого дня, така робота не вважається надурочною і не оплачується. Що ж робити у даній ситуації, невже ніхто не помітить витрачених зусиль?

Тому, можливо доцільно запропонувати деякі спеціальні режими робочого часу, які б можливо створили працю митників більш зручною, а в результаті – ефективнішою і діяльність митної служби.

Західній Європі розвивається тенденція до індивідуалізації режимів роботи. В перспективі сформується зовсім новий режим робочого часу – «індивідуальний робочий час», котрий буде враховувати як потреби виробництва, так і специфічні потреби особистості.[17]. Гнучкий графік роботи — форма організації робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві — не більше 12 годин, включаючи перерви.

Гнучкий графік роботи є ефективним режимом робочого часу, який враховує інтереси як працівника, так і роботодавця, і може бути рекомендований для широкого кола застосування. Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийнятті на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з виборним органом профспілки, що діє на підприємстві, або іншим представником трудового колективу.[18]. Так, слід звернути увагу на французький Закон від 28 лютого 1986р. про гнучкий робочий час, який дає адміністрації підприємств право протягом усього року залежно від необхідності виробництва змінювати продовжуваність робочого тижня від 37 до 44 годин, тобто, по суті, вводить сумований облік робочого часу на основі одного року. В1985 р. в ФРН робота «за викликом» була легалізована і отримала певну законодавчу регламентацію. По-перше, встановлено, що за згодою сторін повинна бути певна недільна продовжуваність робіт «за викликом». Якщо такий договір відсутній, продовжуваність робочого тижня – 10 годин. По-друге, відомо, що працівник повинен вийти на роботу «за викликом», якщо був попереджений про це за 4 години. При кожному виході на роботу він повинен бути залученим протягом 3 годин підряд.[17]. Дана модель режиму є досить перспективною вона враховує як потреби виробництва, так і працівника. Адже, кожен має індивідуальне навантаження (протягом дня, тижня, місяця, кварталу, року, усієї трудової діяльності), залежно від специфіки особистості (біологічних особливостей, генетичного коду, статі, віку, сімейного стану, психіки, життєвого ритму).

Найбільше поширення отримав «слизький» графік роботи, особливо в європейських країнах, і «стисла» робоча неділя, головним чином в США.

При «слизькому» графіку роботи початок і кінець робочого дня для кожного працівника визначається з врахуванням його бажання за умови, що протягом певного відрізка робочого дня («час обов’язкової присутності») всі працівники повинні знаходитись на роботі. На початку і в кінці робочого дня кожен працівник може кожного дня приходити і уходити у зручний для нього час, при цьому допускається недотримання (у визначених рамках) встановленої продовжуваності щоденної, а іноді щотижневої продовжуваності робочого часу за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період (неділя, місяць, квартал, іноді рік) не перевищує нормального числа робочих годин (сумований облік робочого часу). Врахування робочого часу кожного окремого працівника проводиться за допомогою спеціальних автоматичних приладів (лічильників).