Реальні унії припиняються або через перетворення в єдину державу, або через розширення союзу внаслідок того, що у вхідних в унію державах корона переходить до інших монархів конституційним чи іншим шляхом.
Імперія - складна держава, створена насильницьким шляхом. Ступінь залежності складових частин імперії буває різною. У минулому вхідні в імперію утворення при нерозвиненості транспортних засобів і засобів зв'язки мало стикалися з імперською владою. У Новий час, особливо в ХХ столітті, становище, зрозуміло, істотно міняється.
Деякі державознавці прийшли до висновку, що в складових частин імперії ніколи не було єдиного державно - правового статусу.
Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприклад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Російська імперія.
Коло імперій досить широкий. Вони існували в усі історичні епохи. Імперіями минулого і Римська держава останнього періоду свого існування, і Великобританія, і Росія.
Фузія (злиття держав) і інкорпорація (зовні оформлюване як злиття приєднання однієї держави до іншого) - останні види уній, розглянутих державознавством.
Фузією було, наприклад, возз'єднання ФРН і ГДР, інкорпорацією, як думають багато хто, - приєднання Естонії, Латвії і Литви до СРСР у 1940 році.
Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.
Форма правління - організація верховної державної влади і порядок її утворення. Характер форми правління в кінцевому рахунку залежить від типу суспільства. У суспільствах, не зв'язаних економічними узами обміну і змушених поєднуватися за допомогою централізованої державної влади, природною формою правління представляється монархія. Там, де форма правління не сполучена з ієрархічною системою феодальної власності на землю і її верховного власника в особі самого монарха, вона приймає вигляд деспотії. Для суспільств, заснованих на обмінних відносинах між вільними, політично рівними суб'єктами - власниками, характерна республіканська форма правління.[8]
Форма правління обумовлюється також конкретним розміщенням соціально - політичних сил і результатами боротьби між ними (дія цього фактора особливо яскраво виявляється в революційні періоди, доказом чого може бути падіння монархічних режимів у результаті Великої французької революції 1789 р. або Лютневої революції 1917 р. у Росії); історичними особливостями окремих країн (поза історичним контекстом неможливо пояснити існування в сучасній Великобританії парламентської монархії); особливостями культури народу, що акумулює історичний і політичний досвід, звичаї і навички життя в умовах тієї чи іншої держави (наприклад, труднощі, що зустрічає на своєму шляху становлення демократичної форми правління в Росії багато в чому можуть бути пояснені специфікою її загальної і політичної культури); впливом у країні політичних процесів, у тому числі військових (зміна форм правління в ряді східноєвропейських країн у результаті Другої світової війни мали своєю передумовою присутність у цьому регіоні Червоної армії).[9]
Політичний режим, будучи самообумовлений тими ж соціальними факторами, впливає на форму правління більш опосередковано, визначає ті її мінливі риси, що зв'язані з історично конкретними політичними ситуаціями в державі.
Це пояснює, чому неможливий прямий перенос політичної форми, що історично виникла в одній країні, в інші країни, хоча цілком можливе використання світового і приватного досвіду окремих народів з його наступною адаптацією до конкретно - історичних умов тієї чи іншої держави.
Теорія держави, фіксуючи в її історії реально виникаючі форми правління, виробила декілька їх класифікацій. Найбільш розповсюджена з них - це розподіл форм держави по числу правлячих осіб. Якщо влада належить одному - монархія, якщо багатьом - аристократія, якщо усім - демократія, або республіка. Існування такої класифікації відзначено ще Геродотом у його оповіданні про суперечку між Отаном, Мегабізом і Дарієм про те, яку форму правління варто установити в Персії після убивства Лже-Смердіса. Також і критика цього розподілу має досить давню історію, виходячи від Платона й Аристотеля. Перший з них розрізняв форми правління в залежності від переваги в державі трьох чеснот: мудрості, мужності і помірності, другий - у залежності від співвідношення правильних або перекручених видів правління, оголошуючи правильними ті, у яких особистий інтерес правителів, хто б вони не були, підлеглий загальному інтересу держави, і, навпаки, перекрученими - ті, у яких переважає особистий інтерес.
Отже, за формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: монархії та республіки.
Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.
Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом.
Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.
При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викладені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.
В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.[10]
Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.
Теократична монархія — це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.
Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.
Історія державності була власне кажучи історією монархій, і в ході її ця форма правління істотно видозмінювалася. Ось чому першою підставою класифікації монархій є їхній поділ по тим історичним епохам, у яких вони існували й існують. В історичному розрізі монархії підрозділяються на східно-деспотичні, засновані на азіатському способі виробництва; античні (рабовласницькі), у число яких входять рабовласницькі держави, що виросли на основі класичної стародавності (наприклад, монархія рабовласницького Рима); феодальні, до яких відносяться ранньофеодальні, що відрізнялися великим ступенем децентралізованості, сословно-представницькі, у яких влада монарха була обмежена тим чи іншим сословно-територіальним представництвом (у Франції - Генеральними штатами, в Англії - парламентом, в Іспанії - кортесами і т.п.), і абсолютні (абсолютизм, самодержавство), у яких влада цілком належить одній особі і складаються такі державні інститути, як наймана армія, чиновництво, королівська скарбниця із системою податей і т.д.; буржуазні, у яких влада короля обмежується конституцією і парламентом і які підрозділяються на дуалістичні, коли монарх зберігає всю повноту виконавчої влади (зокрема, призначає міністрів, відповідальних перед ним), і парламентарні, коли монарх як глава виконавчої влади обмежений у правах і, зокрема, призначувані ним міністри залежать від вотуму довіри парламенту (наприклад, Великобританія, Швеція).
Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).
Республіки як форми правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.
Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.
Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці.