Особливу увагу Котляревський приділяв питанням реалізації державної влади, втілення її життя, питанням процесуальної форми, методам здійснення влади держави , що мало й має першочергове значення для реального застосування на демократичній основі ідей народовладдя, гарантій прав людини, принципу законності. Взагалі слід підкреслити, що питання
гідності людини були одними з основних в українській юридичній та філософській літературі.
Принципове значення для нас мають висновки іншого відомого юриста Кістяківського.
Державу і право Б.О. Кістяківський розглядає як дві сторони одного і того ж складного явища, при цьому право є той початок, з якого складається держава. У роботі "Держава і особистість" він говорить про те, що справжні завдання та істинні цілі держави полягають у здійсненні солідарних інтересів людей, ї це дається взнаки навіть в ухилах держави від її істинних цілей. Навіть і найжорсткіші форми державного гноблення звичайно виправдовують міркуваннями про користь і потреби усього народу. Загальне добро, на думку Б.О. Кістяківського,- це та формула, в якій стисло виражено завдання і цілі держави. Сприяючи зростанню солідарності між людьми, держава ошляхетнює і підносить людину. Вона дає їй змогу розвивати кращі сторони своєї природи і здійснювати ідеальні цілі. У цій ролі ошляхетнення і піднесення людини і полягає істинна сутність й ідеальна природа держави.
Прийнятними у руслі даної роботи, є, на наш погляд, системи ознак, які повинна мати сучасна українська держава, сформульовані доктором юридичних наук Віктором Медведчуком:
А. Як демократична держава:
а) забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (демократична виборча система);
б) має розвинуту систему прав і свобод людини і громадянина;
в) діє за принципом розподілу влад із залученням демократичного механізму зняття суперечностей між окремими гілками державної влади;
г) гарантує і забезпечує демократичний статус органів місцевого самоврядування тощо.
Б) Як соціальна держава :
а) визнає людину як найвищу соціальну цінність; б) правовими методами забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості;
в) підтримує розвиток соціальної активності населення;
г) здійснює соціальне орієнтовану політику: разом із захистом соціальної слабкої частини населення всіляко сприяє розвитку не забороненої законом соціальної активності членів суспільства, у тому числі підприємницької діяльності;
д) закріплює в чинному законодавстві ефективну систему державних соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам статусу пріоритетних у складі державного апарату.
В) Як правова держава:
а) закріплює в Конституції принцип верховенства права;
б) на конституційному рівні забезпечує обов’язковість створення ефективного механізму практичного захисту прав і свобод людини і громадянина;
г) забезпечує реалізацію у державі усіх прав і свобод людини і громадянина, що закріплені у міжнародних актах, ратифікованих Україною.
Реальна цінність права завжди пов’язана з цінностями держави. При цьому цінність права витікає не із його зв’язку з державою, взятою самою по собі, а з його зв’язку з особою. Вимірюється вона тим, чи забезпечує право , і якою мірою , гармонічний та прогресивний розвиток особи, розширення її свободи.
Якщо цінність права все-таки пов’язана з державою і пояснюється державою, то це припустимо лише тою мірою, якою вищою цінністю для держави є людина .
Питання , пов’язані з концепцією української правової держави, слід, мабуть, розглядати І через призму української національної ідеї, суть якої на сьогодні полягає у тому, що саме право , як узагальнюючий вимір свобода, рівності і справедливості у суспільстві, повинно сприяти здійсненню людських ідеалів, пов’язаних з трактуванням людини, особистості, як найважливіших соціальних цінностей, не тільки з точки зору національних, а й світових реалій.
Саме така ідея права, правової держави органічно вплітається в українську національну Ідею, про що переконливо свідчить уся історія розвитку вітчизняного права. Небагато існує народів, у яких з давніх часів повага до права, врегулювання суспільних відносин за допомогою правових норм стали нормою громадського життя, організації та здійснення державної влади. Достатньо згадати договори, які укладали князі між собою, а також з народом ще за часів Київської Русі, де визначалися права та обов’язки кожної із сторін, особливо у вирішенні основних питань внутрішньої та зовнішньої політики. Показовими у цьому відношенні є також договори Київської Русі з Візантією, які забезпечували саме на основі права відповідне правове регулювання міждержавних стосунків.
Великий вплив на розвиток правового світогляду в Україні справив Литовський статут, норми якого, особливо ті, що були присвячені регулюванню майнових відносин, сприяли розвиткові торгівлі , правовому розвитку суспільства в цілому. На розширення досвіду у розвитку правового статусу міст , застосуванні принципів міського самоврядування зіграло свого часу використання в Україні позитивних тоді положень магдебургського права, яке юридичне закріплювало
права і свободи жителів міст, особливо торговельних і ремісничих центрів.
Саме завдяки цим надбанням, використанню у правовому розвитку країни як свого національного, так і досвіду інших країн, сталося так, що саме в Україні у тяжку годину відстоювання нею своєї національної незалежності з явився правовий документ з теоретичної точки зору дійсно світової значимості- Конституційний проект Пилипа Орлика 1710 року.
Тим самим було закладено ідею національного конституційного розвитку, яка була продовжена вже в Інші часи, в конституційних проектах Георгія Андрузького, Михайла Драгоманова "Вольний союз '' -"Вільна спілка ", проекті "Основний закон Самостійної України", створеному групою членів Української Народної Партії, та інших. Лише після прийнятих у 1917 році універсалів Центральної Ради, а потім і Конституції 1918 конституційний процес в Україні набув загальнонаціонального значення.
Саме з цих позицій слід оцінювати історичну значимість таких актів Верховної Ради України, як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Зазначені акти виконали найголовнішу установчу правову функцію -заклали необхідні правові підвалини для прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, здійснення на практиці докорінного реформування чинної в Україні правової системи з тим, щоб вона повністю відповідала відправним засадам побудови демократичної соціальної правової держави.
Цілком зрозуміло, що саме така держава відповідає державницькому змісту сучасної української національної ідеї. Український народ йшов до такої держави дуже довгим і важким історичним шляхом. Після зруйнування Київської Русі протягом багатьох
століть його пригноблювали, він страждав , але не переставав боротися за своє визволення, за відродження своєї національної державності. Зараз цей час настав. І завдання кожного громадянина вільної України полягає в тому, щоб всіляко сприяти ефективному розвитку процесу українського державотворення, побудови української правової держави.
Друга частина ст. 8 Конституції визначає найвищу юридичну силу Конституції порівняно із законами України та Іншими нормативно-правовими актами. Це означає, що всі без винятку правові акти, які видаються центральними і місцевими державними органами, органами місцевого самоврядування, повинні повністю відповідати нормам та положенням Конституції України. Тільки Верховна Рада України у межах і порядку, передбачених п. І ст. 85 та розділом ІЗ може вносити зміни до Конституції. При цьому законопроект про внесення змін до розділу 1 "Загальні засади", розділу 3 "Вибори. Референдум" і розділу ІЗ "Внесення змін до Конституції України", прийнятий не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, повинен , бути ще затверджений всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Все це слід розглядати як важливу гарантію стабільності Конституції України, а завдяки цьому - і всієї правової системи нашої держави.
Третя частина стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визначається і діє принцип верховенства права, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
З точки зору верховенства права винятково важливим є конституційне положення про те, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Відповідно до цього звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянам гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.
Саме таке визнання ролі права матеріалізує, дає розгорнуту характеристику тих ознак, завдяки яким Україна набуває рис правової держави.
Як саме право, так і його верховенство у суспільстві І державі, слід розглядати у двох аспектах. По-перше, принцип верховенства права слід визначати з позиції філософського, світоглядного підходу до права, згідно з яким право - це усіма визнана міра свободи, що відповідає вимогам загальнолюдської моралі, рівності І справедливості в суспільстві, міжнародним стандартам у галузі прав людини. По-друге, принцип верховенства права треба розглядати з позицій інституційного підходу до права , згідно з яким право - це система нормативних настанов (норм права), встановлених державою (відповідними державними органами) для регулювання суспільних відносин.
Принцип верховенства права, який проголошує і закріплює Конституція України і який є найважливішою ознакою правової держави, об’єднує ці два підходи у єдине ціле. Він зобов’язує розглядати право як одну найголовніших соціальних цінностей саме тому, що воно верховенствує у державі, суспільстві порівняно з Іншими цінностями, які сповідує людина: звичаями, особистими переконаннями, уподобаннями і т. ін. Тим більше, що у демократичній , соціальній, правовій державі сам зміст нормативних правових приписів повинен бути пройнятий духом гуманізму, ідеями свободи, рівності і соціальної справедливості.