Смекни!
smekni.com

Валютні операції банку (на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк") (стр. 3 из 23)

Особливою категорією конвертованої національної валюти є резервна (ключова) валюта, що виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, служить базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної интервенції з метою регулювання курсу валют країн – учасниць світової валютної системи. У рамках Бреттон-Вудской валютної системи (1944) статус резервної валюти був офіційно закріплений за доларом США і фунтом стерлінгів. У рамках Ямайської валютної системи (1976) долар фактично зберіг статус резервної валюти, але в цій якості на практиці використовуються також німецька марка (ЄВРО з 1999 року) і японська ієна.

Об'єктивними передумовами придбання статусу резервної валюти є [47]:

- пануючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, золотовалютних резервах;

- розвита мережа кредитно-банківських установ, у тому числі за рубежем;

- організований і ємний ринок позичкових капіталів;

- лібералізація валютних операцій;

- вільна оборотність валюти, що забезпечує на неї попит інших країн.

Суб'єктивним фактором висування національної валюти на роль резервної служить активна зовнішня політика, у тому числі валютна і кредитна. В інституціональному аспекті умовою визнання національної валюти в якості резервної є впровадження її в міжнародний оборот через банки і міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації.

Статус резервної валюти дає перевагу країні-емітенту:

- можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою;

- сприяти зміцненню позицій національних експортерів у конкурентній боротьбі на світовому ринку.

У той же час висування валюти країни на роль резервної покладає визначені обов'язки на її економіку:

- необхідно підтримувати відносну стабільність цієї валюти;

- не застосовувати девальвацію валюти, валютні і торгові обмеження.

Міжнародні рахункові валютні одиниці використовується як умовний масштаб для порівняння міжнародних вимог і зобов'язань, встановлення валютного паритету і курсу, як міжнародний платіжний і резервний засіб. Процес демонетизації золота – утрати їм грошових функцій, юридично завершений у результаті Ямайської валютної реформи (1976–1978 р.p.), негативні наслідки застосування нестабільних національних валют як світових грошей створили умови для впровадження у валютну систему СДР (спеціальних прав запозичення), ЄВРО (європейська валютна одиниця) як прототипів світових кредитних грошей. Ці нові форми світових грошей використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках, а євро з 2002 року – і в готівковій формі регіональних міжнародних розрахунках.

Зміцнення валютно-економічних позицій нових центрів – країн Західної Європи і Японії – обумовило сучасну тенденцію переходу від стандарту СДР на багатовалютний стандарт на основі ведучих валют (долара США, євро, японської ієни, швейцарського франка).

Однак жоден із трьох центрів не має такої переваги над іншими у валютно-фінансовій сфері, щоб встановити безроздільне панування своєї валюти. Тому характерною рисою еволюції світової валютної системи на сучасному етапі є тенденція до валютного поліцентризму.

Країни Західної Європи, розташовуючи більш великими валютними запасами, ніж США, зацікавлені в збереженні їх як реальних резервних активів. Грошові функції золота не вичерпані, незважаючи на Ямайську угоду, золоті запаси залишаються фондом світових грошей і надійних резервних активів у порівнянні із сучасними функціональними формами світових грошей – національними кредитними грошима і міжнародними валютними одиницями.

Ситуація золота ілюструє невідповідність юридичної демонетизації і фактичного положення золота як надзвичайних світових грошей.

Введення в більшості країн плаваючих замість фіксованих валютних курсів з 1973 року не забезпечило їхньої стабільності, незважаючи на величезні витрати на валютну інтервенцію. Тому країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну(регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції країн Західної Європи.

Слід зазначити, що створення євро – новий крок у створенні світової валюти, однак протиборство у валютному плані Європи і навіть найближчої Великобританії показує, що впровадження кредитних світових грошей, що не спираються на реальні світові резерви економічно інтегрованих країн світу – проблема неблизького майбутнього.

Основна класифікація банківських валютних операцій спирається на функціональний принцип:

– валютні операції по обслуговуванню міжнародних торговельних розрахунків;

- валютні операції по обслуговуванню міжнародного руху капіталу;

- валютні операції по обслуговуванню міжнародних депозитів та кредитів, а також фінансових допомог;

- валютні неторгові операції по обслуговуванню міжнародних грошових потоків платежів юридичних та фізичних осіб;

- операції по торгівлі валютою на національному та світовому міжбанківському та біржовому ринках;

- валютообмінні операції з готівкою, чеками, пластиковими картками та банківськими металами;

- ведення валютних рахунків юридичних та фізичних осіб;

- ведення кореспондентських валютних рахунків комерційного банку в банках – нерезидентах (нострорахунки) та кореспондентських валютних рахунків банків-нерезидентів та резидентів в комерційному банку (лоро-рахунки);

- валютні операції по залученню валютних депозитів фізичних та юридичних осіб;

- валютні операції по розміщенню залучених валютних депозитів в кредитування фізичних та юридичних осіб;

Згідно «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» [12], за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку комерційні банки України банки мають право здійснювати такі валютні операції:

1) операції з валютними цінностями:

а) неторговельні операції з валютними цінностями;

б) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

в) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

г) ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

ґ) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

д) відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

е) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

є) залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

ж) операції з банківськими металами на валютному ринку України;

з) операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

и) інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках;

2) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

3) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

а) з інструментами грошового ринку;

б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

в) фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

Письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 за №15–93 [4] та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності, зокрема таких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

– ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

– ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

– ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

– відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

– відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

– залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

– залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

– операції з банківськими металами на валютному ринку України;

– операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

– інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.

Для отримання письмового дозволу на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 2 млн. євро – для місцевого кооперативного банку, 5 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території однієї області, 8 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території всієї України;

б) наявність фахівців відповідної кваліфікації.

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 2 млн. євро – для місцевого кооперативного банку, 5 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території однієї області, 8 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території всієї України;