Смекни!
smekni.com

Валютні операції банку (на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк") (стр. 7 из 23)

Національна валютна система нерозривно зв'язана зі світовою валютною системою, тобто формою організації світових валютних відносин, закріпленої міждержавними угодами.

Конвертованість, чи оборотність, національної грошової одиниці [68] – це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і назад без прямого втручання держав у процес обміну. Ступінь конвертованості обратнопропорційна обсягу і твердості запроваджених у країні валютних обмежень. Під обмеженнями розуміються особливі дії офіційних інстанцій, що безпосередньо ведуть до звуження можливостей, підвищення витрат чи появі невиправданих затягувань у здійсненні валютного обміну і платежів по міжнародних угодах.

Конвертованість валют як би нейтралізує вплив національних границь на рух товарів і послуг у масштабах світового ринку, на міжнародне переміщення капіталів. Експортеру, що реалізує продукцію за кордоном з оплатою у валюті імпортера чи у валюті третіх країн, таким шляхом забезпечується можливість перетворити отриманий виторг у власні національні гроші, що абсолютно необхідно для підтримки нормального кругообігу його засобів усередині країни.

Аналогічним образом вирішується проблема розрахунків для імпортера закордонних товарів, що підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм оборотності здійснюється обмін його національної валют на необхідні засоби платежу.

У залежності від національної приналежності, а точніше від місця постійного проживання і діяльності власника валюти, оборотність може бути зовнішньою і внутрішньою. При зовнішній оборотності повна воля обміну зароблених у даній країні грошей для розрахунків із закордоном надається тільки іноземцям (по загальноприйнятій міжнародній термінології – нерезидентам), тоді як громадяни і юридичні особи цієї країни подібною волею не володіють.

Перехід до конвертованості звичайно починається саме з зовнішньої оборотності. Мотиви такої переваги полягають у наступному:

- зовнішня оборотність стимулює активність іноземних інвесторів, знімаючи проблему репатріації завезених капіталів і вивозу отриманих прибутків;

- складається більш-менш стійкий міжнародний попит на дану валюту з відповідними сприятливим впливом на валютний курс і валютне положення країни;

- створюється і зміцнюється престиж в очах світової ділової громадськості.

Разом з тим встановлення і підтримка подібної обмеженої форми оборотності вимагає значно менших економічних і фінансових перетворень і валютних витрат, оскільки контингент нерезидентів звичайно невеликий у порівнянні з вітчизняними власниками валюти. При режимі внутрішньої оборотності волею обміну національних грошових одиниць на іноземні валюти користаються лише резиденти даної країни, тоді як нерезиденти цим правом не володіють.

Оборотність валюти не є чисто технічна категорія можливості її обміну. По суті, це особливий характер зв'язку між національним і світовим господарствами, глибоке інтегрування першого в друге. Оборотність національної грошової одиниці забезпечує країні наступні довгострокові вигоди від участі в багатобічній світовій системі торгівлі і розрахунків:

- вільний вибір виробниками і споживачами найбільш вигідних ринків збуту і закупівель усередині країни і за кордоном у кожен даний момент;

- розширення можливостей залучати іноземні інвестиції і здійснювати інвестиції за кордоном;

- стимулюючий вплив іноземної конкуренції на ефективність, гнучкість і пристосування підприємств до мінливих ринкових умов;

- підтягування національного виробництва до міжнародних стандартів за цінами, витратам і якості;

- можливість здійснення міжнародних розрахунків у національних грошах;

- на рівні народного господарства в цілому – спеціалізація з урахуванням відносних переваг, найбільш оптимальна й ощадлива витрата матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Конвертованість національної валюти вимагає ринкового типу економіки, тому що вона заснована на вільному волевиявленні усіх власників коштів. Крім того, ринкова економіка повинна бути досить зрілої для протистояння іноземній конкуренції, повноправній участі в міжнародному поділі праці.

По ступені конвертованості розрізняють наступні види валют:

- вільно конвертована (резервна);

- частково конвертована;

- замкнута;

- клірингових розрахунків.

Вільно конвертована валюта – валюта, вільно і необмежено обмінювана на інші іноземні валюти. Вона має повну зовнішню і внутрішню оборотність, тобто однакові режими обміну. Сфера обміну вільно конвертованої валюти поширюється на поточні операції, зв'язані з повсякденною зовнішньоекономічною діяльністю (зовнішньоторговельний обмін, неторгові платежі, іноземний туризм), а також на операції по руху зовнішніх кредитів чи закордонних інвестицій.

У сучасному світі лише обмежене число країн і територій мають цілком конвертовані валюти: США, Великобританія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Нідерланди, Австрія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЭ, Оман, Малайзия, Сінгапур, Бахрейн, Кирибати, Сейшельські Острови. Це переважно або найбільші індустріальні країни, або основні нафтоекспортери, або країни з розвитою й дуже відкритою економікою.

Вільно конвертовану валюту називають резервною валютою, тому що в такій валюті центральні банки інших країн накопичують і зберігають резерви засобів для міжнародних розрахунків. Центральні банки накопичують валюти п'яти лідируючих у світовій торгівлі. Практично всі зовнішньоторговельні і фінансові операції здійснюються в доларах США, фунтах стерлінгів, швейцарських франках, євро, і саме ці валюти складають близько 100% світових валютних резервів.

Якщо окремі конвертовані валюти використовуються у світовій практиці як загальновизнані засоби міжнародних розрахунків і платежів, то країна-емітент подібної валюти одержує унікальну можливість користатися фактично неоплачуваним імпортом товарів і послуг. Вона може дозволити собі протягом тривалого часу мати пасивний торговий і платіжний баланс без яких-небудь небажаних наслідків для внутрішньої економіки. Розрив у платежах країни покривається її власними національними грошима, і, у тій мірі, у який ці гроші осідають у міжнародному платіжному обороті, вони не пред'являються назад у виді вимог на постачання чи товарів для обміну на іноземну валюту.

Використання валюти як засобу міжнародних розрахунків і платежів обов'язково супроводжується нагромадженням коштів іноземців у банках країни-емітента. По своєму економічному змісті це рівноцінно одержанню кредиту через границю, причому такий кредит надається автоматично, він порівняно дешевий, не зв'язується ні з якими умовами політичного чи економічного характеру, і його обсяг залежить винятково від масштабу участі даної валюти в обслуговуванні світового платіжного обороту. Формально кредит названий короткостроковим, однак на практиці потреба в оборотних коштах для ведення зовнішньоекономічних операцій і необхідність, що звідси випливає, постійно поповнювати відповідні резерви фактично перетворюють його в довгостроковий, і можна навіть сказати, у безстроковий кредит.

Частково конвертована валюта – національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і по окремих видах обмінних операцій. Як правило, ця валюта обмінюється тільки на деякі іноземні валюти і не по усіх видах міжнародного обороту.

Часткова оборотність – це нерозповсюдження на якісь галузі зовнішньоекономічної діяльності чи на деякі категорії власників валюти режиму конвертабельности. Оборотність може також не охоплювати операції з усіма країнами, а обмежуватися окремими регіонами, групами країн, валютно-економічними угрупованнями. Тут можливі самі різні комбінації в залежності від того, які угоди, по яких напрямках і для яких учасників звільняються від державних валютних обмежень, а які ще немає. З режимів часткової оборотності найбільше поширення має варіант, коли вільний обмін національної валюти на іноземні грошові цінності дозволяється тільки у відношенні поточних операцій і не допускається по угодах, зв'язаним із закордонними інвестиціями й іншими міжнародними переміщеннями капіталів. За правилами Міжнародного валютного фонду для досягнення валютою статусу конвертабельности досить, щоб країна-емітент цієї грошової одиниці не застосовувала валютних обмежень при платежах по поточним операціях, що не мають метою переказ капіталів. До таких платежів відносяться всі платежі по зовнішній торгівлі і послугам, а також звичайні короткострокові банківські і кредитні операції: платежі по погашенню позик і відсотків по них, переклади прибутків по інвестиціях і інших видах капітальних вкладень, грошові перекази некомерційного характеру, у тому числі на «побутові сімейні витрати».

У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Вони є складовою частиною валютного контролю держави, закріплюються валютним законодавством.

Валютні обмеження переслідують наступні цілі:

1) вирівнювання платіжного балансу;

2) підтримка валютного курсу;

3) концентрацію валютних цінностей у руках держави.

Розрізняють наступні основні сфери валютних обмежень:

1) поточні операції платіжного балансу (торгові і неторгові угоди);

2) фінансові операції (рух капіталів і кредитів і ін.).