Смекни!
smekni.com

Розвиток туристичного бізнесу у країнах Східної Азії та Тихоокеанського регіону (стр. 1 из 2)

Продовжувався розвиток та вдосконалення світової транспортної системи. В кінці XX ст. найбільш розповсюдженим видом туристичного транспорту був авіатранспорт в окремих регіонах Азії.

Регіонами, за чисельністю осіб, що прибували з рекреаційно-туристичними цілями, були Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Країни цього регіону стали значними рекреаційно-туристичними центрами, здебільшого, зовсім нещодавно, у 1980-і роки. Це, як правило, нові індустріальні країни, в яких у 1980-і рр. відбувалося стрімке економічне зростання: Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд, Індонезія і Тайвань. Розвиток туризму був щільно пов'язаний з експортом товарів та послуг цими країнами. Експорт товарів сприяв збільшенню ділових подорожей до цих країн, а бізнес-туризм, у свою чергу, стимулював розвиток готельного бізнесу та індустрії розваг, одним словом — в'їзного туризму.

У 1996 р. Східну Азію та Тихоокеанський регіон відвідали понад 90 млн. туристів. За період з 1980 р. по 1996 р. кількість прибуттів зросла більше, ніж у чотири рази. 78 % рекреаційно-туристичних потоків у регіоні в першій половині 90-х рр. складали представники країн цього ж регіону, найбільше з них було японців — близько 15 % від загального попиту на туристичні послуги в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні. Така велика частка японців пояснюється не лише заможністю мешканців Японії, але й дією спеціальної програми японського уряду, за якою стимулювалося проведення канікул та відпусток японцями за кордоном. Наступними за кількістю тих, хто від'їжджав з цих країн для відпочинку та лікування в межах регіону, були Сінгапур (9 % усіх туристів в регіоні) і Тайвань (близько 7 %). З інших основних регіонів світу найбільшу кількість туристів до Східної Азії та Тихоокеанського регіону постачали Європа і Америка (у приблизно рівних кількостях).

Основними чинниками формування рекреаційно-туристичних потоків до Східної Азії і Тихоокеанського регіону були:

- екзотична тропічна природа, велика кількість унікальних природних об'єктів;

- привабливість ділових поїздок в ці країни;

- розвинутість розважального туризму, індустрії розваг (японська індустрія розваг посідала друге місце у світі після США);

- першокласний шопінг-туризм пропонували Гонконг і Сінгапур.

На Близькому Сході (до цього регіону входять: Бахрейн, Єгипет, Ірак, Йорданія, Кувейт, Лівія, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Сирія, Об'єднані Арабські Емірати і Ємен) час від часу спалахували політичні конфлікти, у тому числі повномасштабні бойові дії. Тому й кількість тих, хто їхав сюди для відпочинку та лікування, значно коливалася залежно від політичної ситуації. Наприклад, у 1991 р. кількість прибуттів до країн Близького Сходу зменшилася на 10,3%; головна причина – війна у Перські затоці.

Близько половини країн формування рекреаційно-туристичних потоків до країн Близького Сходу належали до цього ж регіону. 19 % туристів складали європейці, 18 % – мешканці Східної Азії і Тихоокеанського регіону. Якщо проаналізувати потоки за країнами походження, то статистика вказує на лідерство в цьому аспекті Саудівської Аравії та Єгипту (разом ці країни забезпечували в середині 90-х рр. майже 22 % прибуттів до країн Близького Сходу).

Найбільшим туристоутворюючим ринком для Східної Азії була в 1980-1990-і рр. Європа. З окремих країн найбільшу кількість прибуттів до Східної Азії забезпечувала Великобританія. 34 % туристів до країн Східної Азії прибували в середині 1990-х рр. з США. 28 % складав внутрішньо регіональний туризм. Регіональними лідерами з прийому іноземних гостей були Індія та Пакистан (дві третини прибуттів до Східної Азії). В цих країнах добре розвивався пізнавальний туризм. Шрі-Ланка, Мальдівська Республіка та деякі інші країни успішно спеціалізувалися на пляжному туризмі. Значно розвинулося надання послуг любителям гірськолижного спорту в Непалі, не кажучи про використання пізнавального туризму в цій країні, пов'язане з модою на буддизм у країнах Європи та Північної Америки. Як і в Африканському регіоні, у Східній Азії гальмували розвиток туризму недостатня розвинутість рекреаційно-туристичної інфраструктури, слабка транспортна система.

В останні роки суттєво збільшують обсяги своїх готельних секторів країни Південно-Східної Азії завдяки значним інвестиціям і впровадженню нових технологій. Ці країни створили транснаціональні готельні ланцюги "Мандарин Орієнтал", "Регент", а також організували поширену маркетингову мережу у всьому світі.

На прикладі двох країн представників :

Китай

Результати аналізу. Треба визнати, що туризм є одним з найважливіших напрямів соціально-культурного життя країни. Інтерес до Китаю є стійким протягом усієї його історії. Водночас розвиток міжнародного туризму, демократизація суспільного життя Китаю, налагодження зв’язків з китайськими більшості країн та народів колоніальна залежність асоціювалась із занепадом економічного та суспільного розвитку, знищенням культурної самобутності жорстокою експлуатацією сировинних ресурсів, метрополією. Але у цьому переліку є й виключення, ярким прикладом якого є Гонконг – колишня колонія, яка змогла випередити свою метрополію за рядом основних економічних показників. Гонконг сьогодні – спеціальний адміністративний район у складі Китаю, свого роду держава у державі з власною економікою та політикою та одним з самих високих рівнів життя у Азії. За унікальність своєї економічної системи, раціональне використання кожного квадратного сантиметру невеликої за площею території і динамізм змін Гонконг називають «лабораторією нового життя». Завдяки бурхливому економічному зросту та швидкої індустріалізації Гонконг увійшов у четвірку «азіатських тигрів», поряд з Сінгапуром, Південною Кореєю та Тайванем. Його економічний успіх було визначено вдалим географічним розташуванням та вибором найбільш оптимальної моделі розвитку в умовах глобалізації світу. Створення максимально відкритої економіки, мінімізація державного впливу на суб’єктів підприємницької діяльності, орієнтація на підтримку інноваційних галузей дали можливість Гонконгу швидко перетворитися у найкрупніший діловий центр і центр туристичного бізнесу.

У готельній індустрії зараз справжній бум: тут самі стрімкі кар’єри, значна зарплатня та постійно зростаюча кількість робочих місць.

Протягом останньої чверті ХХ сторіччя спостерігався процес важливих змін в економіці та відповідних змін у сутності конкурентних переваг. Динаміка конкуренції стала значно багатшою. В економіці чиниться інформаційна революція. Економісти, які пропагують концепцію «зростаючих доходів», говорять про нову економіку. Це хибна думка. Насправді нова економіка є старою економікою у більш інтенсивній формі. Сучасна нова економіка

– економіка мереж (особливо Інтернет), фрагментованих ланцюгів створення

вартості та «теплих містечок», які у цьому є, «зростаючих доходів», особливо для тих компаній, які диригують цілим ланцюгом створення вартості, які є її малою часткою, та/або для тих, хто може заволодіти інформаційними потоками, залишивши іншим займатися фізичними потоками, – у якійсь мірі визначати те, що є конкурентною перевагою.

У найближчий час Китай може випередити Японію за обсягом торгівлі, а у найближче десятиріччя він може зрівнятися і з США, і з Європейським Союзом. У країні дуже низький рівень інфляції, при цьому продуктивність швидко зростає. Золотовалютні резерви Китаю досягли $ 380 млрд. – більше тільки у Японії. Швидко зростаючого велетня вже звинувачують у поширенні дефляції в усьому світі. Так, Китай поки що не став повноцінною фінансовою державою (країні не вистачає конвертованої валюти), але він є найважливішим гравцем у світовій торгівлі. На межі століть країна прийшла до необхідності розподілити відповідальність за глобальний розвиток. Туризм стає сферою розвитку соціально-економічного життя країн та регіонів світу. Глобалізаційні тенденції і перетворення сфери послуг у найприбутковіший сектор економіки посилюють увагу до нього в країні. Як свідчать дані Всесвітньої туристичної організації, у 2006 році світова туристична індустрія встановила рекорд кількості туристичних прибутків, що порівняно з 2005 роком зросли на 4,5% .

В контексті цього економічний стан Китаю досяг світових показників. Країна стрімко розвивається, хоча ще продовжує спиратися на свій традиційний національний досвід ведення бізнесу . Але, в цілому, економічні фактори свідчать про певні позитивні умови розвитку туризму у Китаї.

Китай став великою країною і майбутнє мирової економіки залежить від того, як ця країна та її партнери по світовій торгівлі зможуть пристосуватися до нового розподілу сил. З найдавніших часів Китай зв’язував країни Європи та Центральної Азії, крізь нього пролягав славетний «Шовковий шлях». Зараз Китай зв’язують нові авіалінії та напружені морські путі з усіма найважливішими центрами світу.

У 1984 році Китайський уряд прийняв рішення відкрити для зовнішнього світу

14 приморських міст, які отримали право прямих зовнішньоекономічних зв’язків. Були також створені чотири вільних економічних зони. Найважливіша з них – Шеньчжень – знаходиться недалеко від Гонконгу.

Перехід Китаю у другій половині 70-х років до модернізації господарства та значним економічним перетворенням співпав за часом з розгортанням у світі НТР.

Ії базовими напрямами були мікроелектроніка, інформатика, біотехнологія. Приєднання до нововведень НТР для Китаю виявилося непростою справою. Обмежені фінансові можливості, порівняно низький потенціал (особливо ослаблений під час культурної революції), відносно низький освітній та культурний рівні населення – усе це перешкоджало розгортанню широкомасштабної науково-технічної революції. Досконале вивчення досвіду розвитку науки та техніки за кордоном, у тому числі США, Японії, Росії та країн Західної Європи дозволили виділити 12 основних напрямків розвитку науки та техніки, які стали основою Державного плану розвитку науки та техніки. Головні завдання розвитку наукомістких технологій визначені сьогодні у Китаї наступним чином: підйом народного господарства, підвищення рівня продуктивних сил, перетворення науково-технічного прогресу у найважливіший фактор розвитку виробництва, всіляке підвищення технічного рівня традиційних галузей промисловості, ефективності суспільного виробництва, якості та конкурентоздатності товарів на світовому ринку, облік фінансових, кадрових, технічних організацій. Прийнято рішення зосередити зусилля на розвитку наукомісткої техніки та технології у семи пріоритетних галузях. Серед них названі: біотехнологія, інформатика, автоматизація, енергетика, космічна та лазерна техніка, тобто базові напрями НТР.