Варто розрізняти загальні і конкретні цілі аудиту. Загальні цілі аудиту застосовуються до кожного залишку по рахунку. Мета загального аудита застосовується до всіх перевірок фінансової звітності. Частково вона формулюється з тверджень керівництва:
обґрунтованість – включені суми обґрунтовані,
повнота – існуючі суми включені,
володіння – включені суми є власністю клієнта,
оцінка – включені суми належним чином оцінені,
класифікація – включені суми належним чином класифіковані, зміна звітних періодів – операції, що здійснені в період, близький до дати складання фінансової звітності, занесені в належний період (посилання на твердження керівництва відсутні),
арифметична точність – дані залишку на рахунку узгоджуються з підсумком Головної книги (посилання на твердження керівництва відсутні),
розкриття – залишок на рахунку і стосовні до нього вимоги по розкриттю належним чином представлені у фінансовій звітності.
Необхідність проведення аудиту обумовлюється потребою користувачів інформації про реальний фінансовий стан та результати діяльності ФОП „Ганжа О.І.”. Користувачами цієї інформації можуть бути:
- уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади;
- власники, засновники господарюючого суб'єкта;
- інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності суб'єкта господарювання (кредитори, інвестори, постачальники та інші особи).
Треба також зазначити, що користувачі цієї інформації мають право згідно із ст. 9 Закону України "Про аудиторську діяльність" "виступати замовниками на проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг, визначати обсяги та напрями аудиторських перевірок у межах повноважень, наданих законодавством, установчими документами або окремими договорами".
Впевненість у достовірності і повноті інформації, наданої аудитором користувачам, не є абсолютною. Аудит дає лише приблизний, хоч достатньо високий, ступінь цієї впевненості.
Аудитор не затверджує звітів суб'єктів господарювання і не відповідає за саму звітність. Він тільки висловлює свою думку щодо фінансової звітності. Відповідальність за фінансову звітність лежить на керівниках господарюючого суб'єкта, що перевіряється. Аудит не звільняє керівництво суб'єкта від відповідальності.
Для видачі обґрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, достовірну і надійну інформацію — аудиторські докази. Стандарти, щодо кількості, якості та процедур одержання аудиторських доказів встановлені у національних та міжнародних нормативах аудиту. Джерелами інформації можуть бути облікова система, первинні документи, матеріальні активи, робітники підприємства, контрагенти.
Аудиторські докази — це інформація, одержана аудиторами при підготовці висновків, на яких ґрунтується аудиторський звіт. Аудиторські докази включають первинні документи і облікові записи, які лежать в основі звітності, а також інформацію, що підтверджується з інших джерел.
Аудиторські докази одержуються в процесі перевірок належним поєднанням тестів систем контролю і процедур перевірки на суттєвість.
Тести системи контролю — застосовують для одержання аудиторських доказів відносно відповідності структури та ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього аудиту. Це перелік методів та порядок їх застосування аудитором для оцінки ефективності функціонування системи обліку і внутрішнього контролю.
Аудиторські тести класифікуються за процедурою їх здійснення і розрізняються як ротаційні, глибинні, тести слабких місць, цілеспрямовані, наскрізні.
Крім тестів системи контролю, в аудиторських перевірках може також використовуватися система незалежних тестів.
Незалежні тести призначені для перевірки операцій і залишків, а також здійснення інших процедур з метою отримання доказів про повноту, правильність і законність операцій, відображених у бухгалтерських записах і фінансовій звітності.
Поняття "суттєвість" аудиту є дуже важливим. Аудитори не повинні звертати увагу на несуттєві моменти — це один із принципів аудиту.
Інформація вважається суттєвою, якщо її відсутність або викривлення може істотно вплинути на достовірність фінансової звітності, на прийнятті рішення. Аудитор має самостійно вирішувати, з якого моменту помилка, викривлення, порушення законів стали суттєвими для фінансової звітності. Це рішення приймається аудитором на дослідницькій стадії аудиту. Встановлений плановий рівень суттєвості аудитор використовує як для суцільних, так і для вибіркових досліджень.
Взаємозв'язок між суттєвістю і ризиком аудиторської перевірки. Залежно від стану обліково-аналітичної роботи системи внутрішнього контролю аудитор зобов'язаний вибрати такі процедури аудиторської перевірки, від яких можна очікувати скорочення розміру ризику аудиту до сприятливого рівня. Існує взаємозв'язок між суттєвістю і ризиком аудиторської перевірки: чим суттєвіше здійснюється перевірка, тим нижчим є ступінь ризику аудиту, і навпаки.
Суттєвість і ризик аудиторської перевірки за оцінки аудиторських доказів. Оцінка аудитором суттєвості і ризику на різних стадіях аудиту можуть відрізнятися через зміну обставин або відомостей аудитора під час проведення перевірки. У зв'язку із цим оцінка суттєвості і ризику аудиторської перевірки може переглядатися з метою зниження ймовірності непомічених помилок під час аудиту.
Оцінювання впливу помилок. Аудитор зобов'язаний визначити суттєвість помилок фінансової звітності. Якщо він вважає їх суттєвими, то повинен продовжити процедури перевірки з метою зниження аудиторського ризику. Аудитор може також запропонувати клієнтові внести виправлення до фінансової звітності підприємств. Залежно від суттєвості помилок, їх впливу на адекватність фінансової звітності підприємства аудитор приймає рішення про складання того чи іншого аудиторського висновку.
Це перевірки, які виконуються з метою одержання аудиторських свідчень про виявлення суттєвих викривлень фінансової звітності. Процедури перевірки на суттєвість бувають двох типів: документальні перевірки операцій та залишків; аналітичні процедури.
Ці процедури також є джерелами одержання аудиторських свідчень. Застосовують такі процедури одержання аудиторських свідчень: перевірки; спостереження; опитування; підрахунки; підтвердження; аналітичні процедури. Перевірки полягають у вивченні первинних документів бухгалтерських регістрів, документів матеріальних звітів і доцільності проведення операцій з метою встановлення дійсного фінансового стану підприємства. Спостереження — це спосіб контролю за виконанням іншими особами процедур за безпосередньої участі аудитора з метою об'єктивного сприйняття інформації. Наприклад, спостереження аудитора за проведенням працівниками підприємств інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей або за виконанням процедур, які не залишають сліду з точки зору аудиту . Опитування осіб на підприємстві або поза його межами (формально, неформально, письмово, усно) з метою одержання достовірної інформації. Він ґрунтується на компетентності, досвіді, незалежності і чесності опитуваних. Опитування може дати аудиторові нову інформацію або підтвердити вже зібрані ним свідчення. Підрахунки — арифметична перевірка точності бухгалтерських записів і проведення самостійних підрахунків. Підтвердження — прийом контролю, коли відповіді на запити можуть підтверджувати інформацію бухгалтерських документів. Аналітичні процедури полягають в аналізі співвідношень та тенденцій. За результатами аналітичних процедур оцінюються зміни в діяльності підприємства, помилки фінансової звітності. Аналітичні процедури проводяться в основному у разі надходження додаткової інформації, яка не узгоджується з очікуваною.
Одержані аудиторські докази можна класифікувати у світлі загальноприйнятих правил надання інформації. Особливе значення для аудиту мають прямі докази.
Прямі докази — це дані, що підтверджуються первинними документами й обліковими записами. Прямі докази підрозділяють на матеріальні та нематеріальні. Матеріальні — це документи і натуральні об'єкти. Нематеріальні — це моменті явища, а також контрагенти підприємства, на якому проводиться аудит.
Докази можуть розрізнятися за характером: візуальні, документальні, усні, а залежно від джерела інформації — внутрішні або зовнішні.
За доказовим значенням документи, що перевіряються, поділяються на:
- первинні документи — письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення;
- облікові записи (облікові регістри) – носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, ґрунтування та узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку;
- головна книга — регістр синтетичного обліку, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду і обороти на дебеті і кредиті рахунків;
- бухгалтерська звітність;
- плани, кошториси, калькуляції;
- матеріали перевірок і ревізій;
- матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства;
- дані, отримані аудитором при проведенні документального і фактичного контролю об'єктів аудиту;
- неофіційні документи — документи, які робітники підприємства ведуть з власної ініціативи;
- допоміжні документи — документи, в яких викладена думка осіб, що працюють на підприємстві.
Неофіційні та допоміжні документи доказового значення не мають, однак можуть бути використані при виборі напрямку проведення дослідження і перевірки.