Міністерство освіти і науки України
Національний університет харчових технологій
Кафедра охорони праці та цивільної оборони
Контрольна робота
з дисципліни: “Цивільна оборона”
Боротьба з лісовими та торф’яними пожежами
Виконав:
студент 6 курсу
(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД
Корнілішин Олексій
Перевірив:
Викладач
Заєць Віра Анатоліївна
Київ – 2009
Зміст
Боротьба з лісовими та торф’яними пожежами
Розрахункова робота № 1
Розрахункова робота № 2
Список використаної літератури
Боротьба із лісовими та торф’яними пожежами
Процес горіння може відбуватися тільки при наявності й певному співвідношенні трьох елементів: вільного кисню, горючого матеріалу й джерела тепла. Оскільки кисень присутній повсюдно в атмосферному повітрі, а горючі матеріали у вигляді всіляких органічних сполук у природі поширені досить широко, те не частиною, що дістає, для горіння можуть служити тільки джерела тепла. Тепло необхідно для підготовки горючого матеріалу до горіння, тобто для його висушування й нагрівання до температури горіння. Джерелом тепла в процесі горіння служить звичайно сама зона, де протікає реакція. Якщо теплом, що виділитися при згорянні якоюсь порцією пального буде підготовлена до горіння точно така ж нова порція пального, то зона горіння залишається стабільної. Якщо ж кожна знову підготовлена порція пального більше колишньої, то розміри зони горіння зростають. Саме таке явище спостерігається при пожежах.
Первинним джерелом тепла для виникнення в лісі пожежі найчастіше буває відкритий вогонь, що виникає з вини людини, а також вогонь, що виникає при розрядах блискавок.
Пожежі - стихійне поширення горіння, що проявляється в нищівній дії вогню, що вийшов з-під контролю людини. Виникають пожежі, як правило, при порушенні мер пожежної безпеки, у результаті розрядів блискавки, самозаймання й інших причин.
Лісова пожежа – стихійне (некероване) горіння, що поширилося на лісову площу, оточену непалаючою територією. У лісову площу, по якій поширюється пожежа, входять і відкриті лісові простори. До однієї пожежі ставиться вся пройдена вогнем площа, оточена непалаючої в цей момент територією.
Коли по лісовій площі поширюється кероване горіння, що виникло з волі людини для досягнення певних господарських цілей, причому горіння має задану силу й не виходить за межі наміченої ділянки, то таке горіння йменується вже не пожежею, а цільовим палом.
Найбільш інтенсивне горіння при лісовій пожежі відбувається на його крайці, у те час як усередині пройденої вогнем площі, на пожарище, звичайно лише догоряють окремі пні, дупласті дерева й. т. п. Та частина крайки, що просувається найбільше швидко й горить найбільше сильно, називається фронтом пожежі, а протилежна – з найменшою швидкістю – його тилом. Частини крайки між тилом пожежі і його фронтом – це фланги пожежі – лівий і правий. На рівнині фронт пожежі завжди рухається по вітрі, а тил - проти вітру. У горах фронтальною крайкою буде та, котра піднімається нагору по схилі.
По характері поширення горіння лісові пожежі діляться на чотири групи.
По-перше, низові пожежі. При таких пожежах горіння поширюється по нижніх ярусах рослинності лісового біогеоценозу й насамперед по живому надґрунтовому покриві із включеному в нього опадом з відмерлих галузей, хвої, листів. Низові пожежі підрозділяють на надґрунтові, подлесокустарниковые й валежниковые пожежі.
По-друге, верхівкові пожежі. При них полум'яне горіння поширюється не тільки по надґрунтовому покриві, але й по полозі древостою. Серед верхівкових пожеж розрізняють повальні, коли горять одночасно всі яруси лісу; і верхові, коли горіння по кронах на короткий час, як би стрибком, виривається нагору, випереджаючи фронт низової пожежі.
По-третє, ґрунтові пожежі, коли безвогняні горіння поширюється в шарі підстилки або торфу. Ґрунтові пожежі залежно від горючого матеріалу діляться на підстилкові, дернові й торф'яні. Торф'яні пожежі у свою чергу підрозділяються на одноосередкові й багатоосередкові. Одноосередкові пожежі виникають в основному від багаття або удару блискавки, а багатоосередкові - у результаті проходження через заболочену ділянку низової пожежі.
По-четверте, плямисті пожежі. Найстрашніші із всіх видів пожеж. Поширення горіння відбувається не тільки по надґрунтовому покриві, пологу древостою й чагарників, але й по повітрю, за рахунок розкидання перед крайкою пожежі палаючих часток, від них виникають плями нових загорянь, які потім швидко з'єднуються один з одним, утворюючи велику палаючу площу.
По статистиці більше число пожеж доводиться на частку низових. Серед низових пожеж розрізняють слабкі, з висотою полум'я до 0,5 метра; середні, висота полум'я яких коливається в межах 0,5 - 1,5 метра й сильні, з висотою полум'я 1,5 метра й вище. По характері поширення низові пожежі розділяються, крім того, на швидкі й стійкі. При швидких весняних пожежах згоряє лише верхня, більше суха частина надґрунтового покриву, а при стійких, звичайно в другій половині літа, покрив нерідко прогоряє до ґрунту. Горіння при стійких пожежах триває довше, супроводжуючись тлінням, але тривалість горіння в цьому випадку пояснюється не зменшенням швидкості просування крайки пожежі, а збільшенням її ширини.
Поводження вогню в лісі залежить від багатьох факторів і насамперед від характеру самого лісу. У сухих соснових лісах з покривом з лишайників і зелених мохів вогонь поширюється швидко й суцільним фронтом. Ніж вологіше ґрунт і чим більше в живому надґрунтовому покриві слабкогорючих видів, тим поширення вогню відбувається повільніше, причому вогонь поширюється не суцільно, а головним чином по сухих місцях. А в деяких типах лісу, наприклад у трав'яних, у період вегетації трав, і в потужних сосниках і ялинниках вогонь поширюється дуже слабко або не поширюється зовсім.
У розріджених лісах низової пожежа з'являється сильніше, а верхівковий, навпаки слабкіше. Під впливом вітру швидкість поширення вогню збільшується в багато разів. Аналогічне посилення швидкості поширення вогню спостерігається й при русі його нагору по схилі. Посиленню пожежі сприяють також забрудненню лісової площі й наявність на ній густого хвойного підлітка й підліска.
При будь-якій пожежі, навіть повальному, органічна маса насаджень згоряє далеко не повністю, а при деяких з них, наприклад швидкому низовому частково зберігається навіть живий надґрунтовий покрив. Ступінь вигоряння лісу визначається як видом пожежі, так і його силою.
Дуже важливим горючим матеріалом у лісі є лісова підстилка. Вологість підстилки звичайно буває високої, але при настанні посушливої погоди в другій половині літа підстилка ставати пожежонебезпечною. Лісова підстилка найчастіше горить без полум'я. Тління по ній поширюється дуже повільно й зберігається на пожарище протягом декількох днів.
При верхівкових пожежах у дерев частково або повністю обгоряють крони. Але самі дерева залишаються цілими.
Чим довша фронтальна крайка й чим сильніше горіння на ній, тим сутужніше затримати вогонь якою-небудь перешкодою. Під пологом лісу фронтальна крайка слабкої низової пожежі затримується звичайно перешкодою шириною 2 - 3 метри (дорога, струмок, випалена смуга). У випадку пожежі середньої сили ширина перешкоди повинна бути більше - 5 - 6 метрів, а при сильній пожежі не менш 10 метрів.
На відкритих лісових просторах здатність пожежі переборювати перешкоди зростає багаторазово. Вітер легко перекидає окремі палаючі частки через ріки, болота на відстань 200 - 300 і більше метрів, коли вітер стихає, здатність пожежі до подолання перешкод на відкритих ділянках стає такий же, як і в лісі. Середня швидкість верхівкової пожежі не набагато перевищує швидкість низового. Плямисті пожежі, в окремі моменти, можуть поширюватися зі швидкістю 10 - 20 і навіть 50 кілометрів у годину. Коли, немає сильного вітру, і пожежа не піднімається по крутому схилі, швидкість пожежі не перевищує швидкості пішохода. Після заходу Сонця сила вітру звичайно знижується й швидкість пожежі зменшується.
Із всіх видів пожеж найменшу швидкість мають ґрунтові (торф'яні). На їхню швидкість не впливають ні вітер, ні добові зміни погоди.
Швидкість просування крайки в інших видів пожеж - низів, верхівкових і плямистих - виміряється сотнями метрів і кілометрами за добу. Вона майже цілком визначається умовами погоди, насамперед ступенем посухи й силою вітру (у горах додається ще й крутість схилу). У густому лісі швидкість низової пожежі рідко перевищує 500 метрів у годину, зате на відкритих просторах вона досягає 2 - 3 кілометрів у годину.
Торф (від німецького слова Torf, що значить та ж саме) - це горюча корисна копалина, використовується як паливо, добриво, теплоізоляційний матеріал і ін.
Торф утвориться зі скупчень залишків рослин, що підлягли неповному розкладанню в умовах боліт. Містить 50-60% вуглецю. Теплота згоряння (максимальна) 24 МДж/кг. Світові запаси становлять торфу порядку 500 мільярдів тонн, з них більше 186 мільярдів тонн, по оцінках фахівців, перебувають на території Росії
Торф придбав сумну популярність у зв'язку з підземними пожежами, відомими людству протягом тисячоріч. Такі пожежі практично не піддаються гасінню й становлять величезну небезпеку.
Торф'яні пожежі найчастіше бувають у місцях видобутку торфу, виникають звичайно через неправильне поводження з вогнем, від розрядів блискавки або самозаймання. Торф схильний до самозаймання, воно може відбуватися при температурі вище 50 градусів (у літню жару поверхня ґрунту в середній смузі може нагріватися до 52 – 54 градусів)
Крім того, досить часто ґрунтові торф'яні пожежі є розвитком низової лісової пожежі. У шар торфу в цих випадках вогонь заглиблюється в стовбурів дерев. Горіння відбувається повільно, безвогняно. Підгоряють коріння дерев, які падають, утворюючи завали. Торф горить повільно на всю глибину його залягання. Торф може горіти у всіх напрямках незалежно від напрямку й сили вітру, а під ґрунтовим обрієм він горить і під час помірного дощу й снігопаду.