Розвиток швидкості у військовослужбовців (стр. 11 из 16)

- за рахунок підвищення максимальної швидкості;

- за рахунок підвищення максимальної сили.

Максимальна швидкість рухів є наслідком поєднання швидкості і сили людини. Якщо сила при виконанні вправи не більша 20% від максимальної для виконавця, то вправа відноситься до швидкісної групи. За умови її вияву на рівні 20-70% від максимально можливої, результат виконання вправи залежить від стартової сили. Така вправа віднесена до групи швидкісно-силових рухів. При показниках, більших за 70% максимальної сили, швидкість виконання визначається вибуховою силою. Беручи до уваги ці теоретичні положення, кількість швидкісних вправ для військовослужбовців значно обмежується. Класична вправа – біг на 100 м – відноситься до швидкісно-силової групи. Час подолання цієї дистанції буде залежати як від швидкісних можливостей, так і розвитку сили військовослужбовців. Перехід бігу на 100 м до групи швидкісних вправ відбувається поступово – одночасно із підвищенням силових можливостей людини. Взагалі елітні спринтери більше подібні на представників атлетичних видів спорту, ніж на своїх найближчих колег - бігунів на середні дистанції. Так, загальновідомий спринтер Бен Джонсон (Канада) присідав зі штангою вагою 270 кг. Ось чому силова підготовка займає одне із провідних місць у тренуванні бігунів на короткі дистанції.

Практика засвідчує, що досягнути суттєвого підвищення рівня максимальної швидкості надзвичайно важко не тільки у військових умовах, але й в умовах підготовки кваліфікованих спортсменів. Завдання підвищення силових можливостей вирішується набагато простіше. Тому для підвищення швидкості широко використовуються силові вправи. Їх ефективність тим вища, чим більший опір необхідно долати під час руху. У процесі силової підготовки необхідно вирішувати проблему, яка пов’язана з відповідністю силових вправ специфіки швидкісних рухів. Ця специфіка залежить від особливостей техніки вправи та умов її виконання. Якщо керуватись тим, що з підвищенням результату виконання вправи технічна майстерність також покращується, то силова підготовка повинна набувати більшої специфічності. Для такої категорії військовослужбовців зменшується питома вага базового силового тренування і збільшується частка спеціальної силової підготовки. Силові вправи позитивно впливають на швидкість лише тоді, коли сила підвищується в тому русі, в якому є необхідність показати найвищу швидкість. Спільною характеристикою придатності таких вправ є потужність рухів, яка характеризується певним співвідношенням вияву сили і швидкості. Встановлено, що найбільшої потужності можна досягнути у вправах, коли швидкість руху складає дві третини, а обтяження приблизно половину максимальних можливостей для даної людини.

Для більшості швидкісних вправ НФП достатнім є рівень, який обмежується базовою або загальною силовою підготовкою. При сприятливих умовах загальний рівень розвитку сили надає можливості виконати розрядні нормативи у швидкісних вправах військово-спортивної класифікації.

Вплив загальної витривалості на рівень розвитку максимальної швидкості військовослужбовців має аналогічні закономірності, що і взаємодія максимальної швидкості і максимальної сили. На високих рівнях майстерності швидкість і витривалість виступають як дві якості, які неможливо поєднати без втрат. Наприклад, при підготовці багатоборців Військово-спортивного комплексу негативний вплив швидкості і витривалості відмічається починаючи з результатів 12,2 с у бігу на 100 метрів і 9.55,0 с у бігу на 3000 м (форма виконання вправ – спортивна). До цього моменту зв’язок між вправами позитивний. Він означає, що підвищення результату у бігу на 3000 м супроводжується покращенням часу бігу на 100 м. Це обумовлено наявністю, по-перше, спільних механізмів виконання бігових рухів, а, по-друге, загальними вимогами до функціональної підготовленості - необхідністю забезпечення спеціальної витривалості, що, як відомо, розвивається на базі загальної працездатності військовослужбовців.

Питання самоконтролю

1. Дайте характеристику принципу систематичності у фізичній підготовці.

2. Доведіть важливість принципу динамічності для підвищення фізичного вдосконалення військовослужбовців.

3. Розкрийте принцип чергування фізичного навантаження і відпочинку.

4. Обґрунтуйте необхідність принципів скерованості на максимальні досягнення, єдності загальної і спеціальної фізичної підготовки для підвищення швидкості рухів.

5. Дайте характеристику принципам циклічності та вікової відповідності у фізичній підготовці.

6. Назвіть і розкрийте зміст методів суворо регламентованої вправи у швидкісній підготовці військовослужбовців.

7. Поясніть значення ігрового і змагального методів для розвитку швидкості рухів.

8. Розкрийте зміст класифікацій основних засобів розвитку швидкості. Поясніть їх зв’язок із військово-професійною діяльністю.

9. Перерахуйте та обґрунтуйте значення різних умов тренування у підвищенні швидкості військовослужбовців.

10. Доведіть необхідність всебічного фізичного розвитку військовослужбовців для досягнення високої швидкості рухів.


5. Методика тренування у вправах на швидкість

5.1. Диференційований підхід до розвитку комплексних форм швидкості

Диференційований підхід у тренуванні означає вибірковість впливу на швидкісні можливості людини. Такий підхід значно скорочує час на фізичне вдосконалення, але вимагає ретельного відбору методів, засобів та умов фізичної підготовки. В цьому сенсі можна говорити про складові швидкісних можливостей виконання прийомів рукопашного бою, нанесення ударів у боксі, швидкості бігу зі старту. Для досягнення високих показників швидкості необхідно максимально врахувати специфіку їх поєднання. Вибірковість впливу на складові швидкості дозволяє підвищити ефективність їх у цілісній вправі. Фізична підготовка повинна охоплювати всі напрямки розвитку швидкості.

У встановленні можливих методичних підходів до розвитку комплексних форм швидкості домінуючою є думка про попереднє забезпечення вимог, необхідних для підвищення швидкості рухів взагалі, а далі – врахування військової специфіки їх застосування. Диференційований підхід до розвитку комплексних форм швидкості військовослужбовців являє один із можливих шляхів розв’язання цієї проблеми. Основною вимогою підходу є вибірковість впливу на елементарні форми швидкості. Диференційований підхід означає також можливість окремо вдосконалювати складові, з яких елементарні форми швидкості створені. Частіше всього окремо підвищують можливості перцептивного (чутливого) та моторного (рухового) компонентів.

За умови циклічності вправи підлягають окремому тренуванню фаза збільшення швидкості, фаза підтримки швидкості на максимальному рівні та фаза поступового зниження максимальної швидкості, що настає внаслідок утоми. Необхідність застосування диференційованого підходу продиктована об’єктивними чинниками, передусім, відносною незалежністю означень елементарних форм та складових швидкості.

При застосуванні у фізичній підготовці диференційованого підходу виникають питання: які складові, у якій послідовності і до якого рівня необхідно на них впливати, щоб досягнути запланованої швидкості. В залежності від варіантів поєднання елементарних форм швидкості та їх взаємодії із іншими фізичними якостями, простежується різна успішність процесу швидкісної підготовки. Наприклад, у структурі швидкісної підготовки бігу на 100 м провідне місце займає максимальна швидкість, на другій позиції знаходяться показники швидкісної витривалості, а на третій – стартового розгону. У такій послідовності планується проведення тренування. Це стратегічний напрямок ефективної підготовки у бігу на 100 м.

Для визначення рівня розвитку провідних швидкісних якостей необхідно орієнтуватись на їх модельні показники, які можна знайти у спеціальній методичній літературі. Порівняння реальних результатів підготовленості з модельними вимогами дає можливість встановити сильні і слабкі місця розвитку швидкості як всієї групи військовослужбовців, так і конкретної особи. Такий підхід дозволяє обрати правильну тактику підготовки – зосередити увагу на конкретних недоліках підготовленості.

При необхідності покращання швидкості простої рухової реакції можна скористатись підходами, що подані на прикладі фізичного навантаження у повторному і сенсорному методах тренування (табл. 4).

Вправи для покращання швидкості простої рухової реакції військовослужбовців повинні бути специфічними. Якщо необхідно швидко реагувати рукою, то підбираються вправи для рук, якщо ногою, то для ніг. Інтервали відпочинку


Таблиця 4. Розвиток швидкості простої рухової реакції військовослужбовців

Методи розвитку ЧРР Складові фізичного навантаження
Швидкість реакції, %. Кількість повторів, разів Відпочинок між повторами, с Кількість серій, разів Відпочинок між серіями, хв
Повторний 95-100 15-20 15-60 2-3 2-3
Сенсорний 50-100 15-20 15-60 2-3 5-6

між подачею сигналів забезпечують повну психічну концентрацію виконавців. Спочатку рухи людини повинні бути координаційно простими, щоб увага зосереджувалась на швидкості, а не на техніці дій. Якщо заняття проводяться на спеціальному пристрої для фіксації часу рухової реакції, то інтервали відпочинку між сигналами при вправах, у яких беруть участь до 1/3 м’язів, встановлюється 15 с; при реагуванні, яке вимагає участі 2/3 м’язів – 30 с; у вправах, що охоплюють більшу кількість м’язів, ніж 2/3 – 45-60 с.

Похожие статьи