Смекни!
smekni.com

Системи стрілецької зброї та засобів ближнього бою Збройних Сил та НГУ (стр. 3 из 3)

У конкурсі взяли участь конструктори І.К. Безручко-Висоцький, В.А.Дегтярьов, А.А.Зайцев, С.А.Коровін, Н.В.Рукавішніков, А.І.Судаєв, Г.С.Шпагін та ін. Протягом 1942-43 р.р. було проведено кілько конкурсних випробувань. В останніх брали участь два зразка: ППС (конструкції Судаєва) і ППШ-2 (конструкції Шпагіна). Обидва зразка витримали випробування, але пістолет-кулемет Судаєва мав ряд переваг та був прийнятий на озброєння Радянської Армії, отримавши назву ПП-43 або ППС.

ПП-43 у порівнянні з ПП-41 був легше (із спорядженим магазином 3,3 замість 3,94 кг), коротше (820 замість 840 мм), із зниженим темпом стрільби (650-700 замість 1000-1100 постр./хвил.), технологічнише (більш широко застосована штамповка) та універсальніше: відсутність кожуха на стволі та наявність складаючогося металевого приклада забезпечували спроможність стрільби з танків, а також застосування у повітряно-десантних та спеціальних військах.

ПП-43 за бойовими якостями не відрізнявся від ПП-41 та мав дальність ефективного вогню також близько 200 м.

Особиста зброя, як показав досвід війни суттєвого значення в бою на мала. Область його застосування звузилась, вона зайняла невелике місце в системі озброєння. Офіцерський склад віддавав перевагу більш потужній зброї. Це і було одним зосновних приводів появлення тенденції до зниження ваги та габаритів пістолета у порівнянні з довоєнними нормами; а також до конструювання легких, портативних та зручних для постійного носіння пістолетів-кулеметів, припускаючих стрільбу з руки як з пістолету, та спроможних замінити особисту зброю.

З перших днів Великої Вітчизняної війни гостро постала проблема виготовлення масових піхотних протитанкових засобів. Слід відзначити, що передвоєнні роботи по створенню потужнього 14,5-мм патрону та ефективного дульного гальма, яке усувало 2/3 енергії віддачи, дозволили уславленим конструкторам В.А.Дегтярьову та С.Г.Сімонову у коротки строки створити протитанкові рушниці: однозарядне - Дегтярьова (ПТРД) та самозарядне - Сімонова (ПТРС).

Надзвичайна простота устрою ПТРД дозволила швидко розгорнути його виробництво. До кінця 1941 року армія отримала кілько тисяч ПТРД.

Ці рушниці заповнили пробіл в системі стрілецького озброєння та при патроні БС-41 (куля з металево-керамічним сердечником) забезпечувало пробивання броні до 40 мм на відстанях до 300 м (у німецької протитанкової рушниці РВ-39 не перебільшувало 20 мм).

Таким чином, до системи стрілецького озброєння часів Великої Вітчизняної війни (а також і перших післявоєнних років) увійшли такі зразки озброєння, що успішно витримали бойові іспити:

· укорочена гвинтівка зр. 1891/30 р.,

· снайперська укорочена гвинтівка,

· пістолети-кулемети ПП-41 та ПП-43,

· пістолет ТТ,

· ручний кулемет ДПМ,

· станковий кулемет СГ-43,

· великокаліберний кулемет ДШК,

· протитанкові рушниці ПТРД і ПТРС.

Разом з тим досвід війни вніс суттєві зміни у методи бойового застосування зброї та окреслив нові тенденції її розвитку, висунувши такі проблеми, як:

· подальше підвищення маневрених якостей зброї;

· підвищення ефективності стрільби, визначення правильного співвідношення щільності та влучності вогню, обір потужності патрону, уніфікація та універсалізація озброєння;

· повна автоматизація стрілецької зброї та створення основного зразку індивідуальної зброї піхоти;

· покращення технологічності виготовлення зброї, підвищення масовості її виробництва.

Вирішення цих проблем стало приводом для створення післявоєнної системи стрілецької зброї.

2. Післявоєнна система стрілецької зброї

Після випробувань дослідної партії карабінів Сімонова під патрон зразку 1942 рока у частинах 1-го Білоруського фронту та Центральних офіцерських курсах “Постріл”, було зроблено ряд змістовних зауважень, щодо вдосконалення карабіну. На підставі заключення комісії Сімонов вносить у карабін декілька змінень. Введені вдосконалення позитивно відбилися на бойових властивостях карабіну, та у 1949 році він був прийнятий на озброєння Радянської Армії під назвою “7,62-мм самозарядний карабін системи Сімонова зр.1945 року”.

Але досвід війни, як і зроблені раніше нами зауваження по недоліках системи стрілецького озброєння, свідчили: велика кількість зразків зброї, розрізнення їх по виконуваним функціям є фактором негативним. Необхідно було розробити єдиний зразок індивідуальної зброї, який поєднував би у собі позитивні риси гвинтівки (дальність, потужність та влучність пострілу у режимі поодинокого вогню) та пістолету-кулемету (спроможність стрільби чергами), надійність в експлуатації на рівні кращих зразків озброєння часів Великої Вітчизняної війни, достатню живучість та довговічність окремих деталей.

Робота у цьому напрямку велася ще з часів війни. Її тріумфальним завершенням стало виготовлення Михайлом Тимофійовичем Калашниковим (народ. у 1919 році у с. Кур'я Алтайського краю) у 1946 році зразку автомата, на базі якого був відпрацьований автомат, який у подальшому поступив на озброєння Радянської Армії.

Цей автомат виявився історичним винаходом, який на довгі роки визначив тенденції розвитку зброї та рівень її робочих параметрів. Не дивлячись на загальне визнання та високу оцінку, М.Т.Калашников не зупинився на досягненому, та наполегливо продовжував вдосконалювати його. Як результат, у 1959 році на озброєння прийнятий модернізований автомат системи М.Т.Калашникова (АКМ), у якому конструктором введений ряд вдосконалень, які значно покращили бойові та експлуатаційні характеристики: введений уповільнювач спрацювання курку, який збільшив міжцікловий час, що покращило влучність зброї; покращена стійкість зброї у горизонтальній площині за рахунок перенесення удару затворної рами у передньому положенні з правого боку на лівий; підвищена прицільна дальність до 1000 м; введений замість багнету багнет-ніж, яким можна також перерізати колючого дрота, який знаходиться під напругою; за рахунок переходу на штамповку окремих деталей та сборок (ствольна коробка, кришка ствольної коробки та ін.) та використання легких зплавів, а пізніше пластмаси (для магазину) зменшена вага.

У конкурсі на проектування нового пістолету прийняли участь Токарев, Сімонов, Воєводін, Коровін, Раков, М.Ф.Макаров.Під час полігонних випробувань найкращі результати продемонстрував пістолет Миколи Федоровича Макарова (1914р. нар., м. Сасаово, Рязанської області), який був прийнятий на озброєння під назвою “9-мм пістолет Макарова (ПМ)”. Одночасно із 9-мм пістолетом, Макаров розробив 7,62-мм пістолет, який також успішно витримав іспити, але перевагу було віддано 9-мм пістолету. ПМ мав менші розміри та вагу у порівнянні із ТТ, але його зупинювальна дія майже в чотири рази перевищувала показники ТТ. Цього вдалося досягти завдяки переходу до нового, меншого за довжиною патрона.

У подальшому, у зв’язку з переозброєнням Збройних Сил новими зразками стрілецького озброєння, перед конструкторами постала задача створення самозарядної снайперської гвинтівки. Народження цього виду озброєння відбулося у змаганні двох конструкторів - А.С.Константінова та Євгена Федоровича Драгунова(1920-1991).

Кінцевий варіант снайперської гвинтівки Є.Ф.Драгунова показав кращі результати по найважливішим для снайперської гвинтівки показникам - влучності стрільби та кучності бою. У 1963 році снайперська гвинтівка Є.Ф.Драгунова була прийнята на озброєння під назвою “7,62-мм снайперська гвинтівка Драгунова (СВД)”.

На базі автомату своєї конструкції М.Т.Калашніков розробив концепцію “єдиного кулемета”. Ним були розроблені кулемети, прийняті на озброєння під назвами “7,62-мм ручний кулемет системи Калашникова РПК”(із секторним та дисковим магазином) та “7,62-мм кулемет системи Калашникова ПК”(на базі якого створено станковий7,62-мм кулемет системи Калашникова ПКС на станку Саможенкова).

У 1949 році талановитим конструктором Семеном Володимировичем Владіміровим (1895-1956) було створено новий, могутній вид озброєння - великокаліберний кулемет, який виявився вершиною його творчості. Створений Семеном Володимировичем Владіміровим великокаліберний кулемет у піхотному варіанті на станку С.А.Харикіна було прийнято на озброєння під назвою “14,5-мм піхотний кулемет ПКП конструкції Вадімірова” у 1949 році.

Як зенітний стрілецький засіб були розроблені зенітні установки ЗУ-2 (С.В.Владіміров, Г.П.Марков), ЗУ-23.

Таким чином, післявоєнну систему стрілецької зброї склали вищезазначені засоби.

3. Сучасна система стрілецької зброї НГУ та Збройних Сил України

До 70-х років ХХ сторіччя склалися необхідні умови для створення нової, сучасної системи озброєння, які включали у себе достатній технічний та науковий досвід у галузі проектування озброєння та необхідний рівень технічного розвитку виробництва.

Провідними напрямками розвитку стрілецької зброї стали запровадження економії матеріалу та витрат часу на виконання технологічних операцій по виготовленню зброї, підвищення влучності стрільби за рахунок зменшення калібру та використання нових боєприпасів зменшеної потужності.

Завдяки творчості М.Т.Калашникова, були створені 5,45-мм автомат та ручний кулемет Калашникова. Внаслідок розвинення інших засобів бойової техніки (наприклад, носимі ЗРК “Стріла-1”та“Стріла-2”, ракетне озброєння літаків та ін. ) зменшилось значення решти стрілецьких засобів. Сучасна система стрілецьких засобів скоротилася, вона включає у себе такі відпрацьовані та надійні зразки, як:

· пістолет ПМ;

· 5,45-мм автомат Калашникова АК-74;

· 5,45-мм ручний кулемет Калашникова РПК-74;

· 7,62-мм кулемет Калашникова ПК;

· великокаліберні кулемети КПВТ та НСВТ (як озброєння бойових машин).

Слід відзначити, що тенденції розвитку зброї актуальні і у сьогодення. Українські зброярі, прийнявши естафету, продовжують розробляти зразки зброї підвищеної влучності - так звані “smart weapon”, з відсутністю віддачі. Можна назвати такі згадувані у пресі зразки, як пістолети-кулемети “Сорока”, “Гоблін-3”, “Гном-2”, “Трансформер”, 24-мм гранатомет із вагою гранати 100г (проти 2,2 кг у РПГ-7).


Заключення

Слід зробити кілька дуже важливих висновків стосовно факторів, які і сьогодні значно впливають на теорію та практику конструювання зброї. По-перше: бойові характеристики зброї (у самому широкому смислі) мають бути всебічно перевірені при реальному бойовому застосуванні, при чому воно повинно бути досить тривалим. По-друге: аналіз виявлених недоліків дозволяє якнайшвидше виявити провідні напрямки вдосконалення зброї. Сьогодні, коли зброєю радянського виробництва воюють у багатьох куточках світу, для цього складаються надзвичайно сприятливі умови.