Давньогрецька філософія зробила визначальний вплив на всю історію західної і, навіть світової філософії аж до сьогоднішнього дня. Самим терміном «філософія» ми зобов'язані саме Античності. Розквіт старогрецької філософії припадає на V-IV ст. до н. е., а відгомони її завмирали ще протягом тисячоліття. У Візантії та країнах ісламу панівний вплив грецької філософії зберігався протягом усього наступного тисячоліття; потім, за часів Ренесансу і Гуманізму, і в Європі відбулося відродження грецької філософії, що призвело до творчих новоутворень, починаючи від платонізму і арістотелізму епохи Ренесансу і кінчаючи впливом грецької філософії на весь розвиток європейської філософської думки.
1. Давньогрецька філософія – філософія, що виникла в Стародавній Греції в VI столітті до н. е. і що існувала до самого кінця античності. До давньогрецької філософії по ідеям, методам та термінології відноситься філософія грецької (еллінізованої) частини Римської імперії, і взагалі велика частина філософських текстів, створених в цей період давньогрецькою мовою.
Самі античні автори, переймалися питанням про історичне начало філософії, вказували як на її родоначальників на фігури семи мудреців. Один з них, Фалес Мілетський, з часу Аристотеля вважається першим філософом Греції. Він – представник іонійської школи натурфілософії, до якої також належали Анаксімандр, Анаксімен, Ферекід Сіросскій, Діоген Аполлонійскій та інші.
За нею йде Елейська школа, що займалися філософією буття (бл. 580-430 рр.. до н.е.). До неї належали Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський, Мелісса. Одночасно з цією школою існувала школа Піфагора, яка займалася дослідженням гармонії, міри, числа, до якої разом з іншими належали Філолай (кін. V ст. до н.е.), лікар Алкмеон (бл. 520 до н.е.), Теоретик музики, філософ і математик Архіт Тарентський (бл. 400-365 до н.е.). Її прихильником був також скульптор Поліклет Старший (кін. V ст. до н.е.).
Великими одинаками є Геракліт, Емпедокл і Анаксагор. Демокріт, з його енциклопедично всеохоплюючим мисленням, разом зі своїм попередником напівлегендарним Левкіппом і демокрітівскою школою, є завершенням досократовскої космології. До них можна віднести і ранніх софістів (Протагор, Горгій, Гіппій, Продік).
Завдяки трьом найвидатнішим представникам грецької філософії – Сократу, Платону і Аристотелю – Афіни приблизно на 1000 років стали центром грецької філософії. Сократ вперше в історії ставить питання про особистості з її рішеннями, що диктуються совістю, і з її цінностями. Платон створює філософію як закінчену світоглядно-політичну та логіко-етичну систему; Аристотель – науку як дослідницько-теоретичне вивчення реального світу.
Прихильники Платона групуються в школу, відому під назвою Академії (стародавня Академія – 348-270 рр. до н.е., середня – 315-215 рр. до н.е., нова – 160 р. до н.е. – 529 р. н.е.); найважливіші представники середньої Академії – Аркесілай і Карнеад; нової – Цицерон і Марк Теренцій Варрон (116-28 рр. до н.е.); за Академією слідує так званий «середній» (на відміну від «нового») платонізм (куди разом з іншими входили Плутарх Херонейскій (бл. 45 – 120 рр. н.е.) і Фрасілл (коментатор Платона і придворний астролог Тиберія).
Прихильники Аристотеля, більшою мірою відомі вчені, які займалися питаннями конкретних наук, називалися перипатетиками; серед більш стародавніх перипатетиків поряд з іншими відомі ботанік і характеролог Теофраст, теоретик музики Арістоксен (бл. 350 р. до н.е.), історик і політик Дікеарх з Мессіни; серед більш пізніх перипатетиків – фізик Стратон, географ і астроном Аристарх Самоський (учень Стратона, бл. 250 р. до н. е.) і Клавдій Птолемей (бл. 150 р. н.е.), лікар Гален, коментатор Аристотеля Андронік Родоський (бл. 70 р. до н. е.).
3. Теоретична філософія в значній мірі була неоригінальна. Вже її форма, дуже часто коментарі до творів філософічних класиків Платона і Аристотеля, показує цю неоригінальність. Може, найвидатнішим філософом пізньої античності був Прокл (410-481 рр.), також видатний математик, новоплатонік. Часи були вже зовсім інші: Прокл навіть потерпів від переслідування з боку християн. Бо за цей час поганська філософія вже виступала проти християнства в обороні політеїзму кесаря Юліана Відступника, який здійснив свою спробу реставрації поганства з платонізмом.
Прокл розробив заново «діалектичну методу» Платона: кожна думка, ідея проходить три стадії: залишається при собі, виходить із себе, до себе повертається. Його діалектика є, з одного боку, метода дослідження (також і математичного), з другого — шлях, яким ідуть процеси в сфері ідеального буття: тут все породжене відходить від того, що його породило, та знову повертається до нього. Але цей шлях «донизу» вже не такий простий, як у Платона — в сфері душевного буття повстають численні божественні істоти, боги, демони та духи, що утворюють над природою складний світ духовних істот, що вміщуються в життя світу і дають можливість Проклу розвинути забобонні магічні погляди. Картина світу у Прокла в будь-якому випадку «ієрархічна» — і ще в більшій мірі, як у Платона. Дивним чином в той час, як Прокл хоче використати свою філософічну працю (він залишив здебільшого складні коментарі до творів Платона) як основу для відновлення античної культури, в першу чергу античної поганської релігійності, його ієрархічний погляд не залишився без впливів на християнську філософію.
Від Прокла залежні і твори впливової християнської містики т. зв. «Араопагіки». Про з'єднання платонізму з християнством можна говорити при ознайомленні з філософією середньовіччя.
Зовнішню межу знайшла антична філософія в закритті філософічних шкіл в Афінах імператором Юстиніаном (529 р.). Філософи помандрували на Схід, до Персії, пізніше повернулися назад. Але школи, що мали чимале значення і для освіти християнських шкіл, зникли назавжди.
4. Таким чином давньогрецька філософія зробила визначальний вплив на всю історію західної і частково навіть світової філософії аж до сьогоднішнього дня. Самим терміном «філософія» ми зобов'язані саме Античності. Розквіт старогрецької філософії припадає на V-IV ст. до н. е., а відгомони її завмирали ще протягом тисячоліття. У Візантії і країнах ісламу панівне вплив грецької філософії зберігалося протягом усього наступного тисячоліття; потім, за часів Ренесансу і гуманізму, і в Європі відбулося відродження грецької філософії, що призвело до творчих новоутворень, починаючи від платонізму і арістотелізму епохи Ренесансу і закінчуючи впливом грецької філософії на весь розвиток європейської філософської думки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Алексеев П.В., Панин А.В. Хрестоматия по философии: Учебноепособие. – М.: «ТЕИС». – 1996 г. – 416с.
2. Алешин А.И., Аршинов В.И. Об особенностях методологическогоосмысления развития современного естественнонаучного знания / ВСборнике «Философия, естествознание, социальное развитие» /С.Б.Крымский, Ю.В.Сачков, Я.Б.Зельдович и др. – М.: «Наука». – 1989 г. – 567 с.
3. АсмусВ.Ф. Античная философия. –М.: «Наука». – 1989 г. –478 с.
4. Богомолов А.С. Античная философия. – М.: «Политиздат». – 1985 г. – 557 с.
5. Боннар А. Греческая цивилизация. – Ростов-на-Дону: «Феникс». – 1994г.–568 с.
6. Грушевицкая Т.Г., Садохин А.П. Концепции современногоестествознания: Учебное пособие. – М.: «Высшая школа». – 1998 г. – 383 с.
7. Ильин И.П. Постмодернизм: Словарь терминов. – М.: «ИНИОН РАН-INTRADA. – 2001 г. – 344 с.
8. История философии в кратком изложении / пер. с чешского И.И.Богута. – М.: «Мысль». – 1991 г. – 590 с.
9. История философии: Учебное пособие для вузов / А.Н. Волкова, В.С. Горнев и др.; под ред. В.М. Мапельман и Е.М. Пенькова. – М.:«Издательство ПРИОР». – 1997 г. – 464 с.
10. Кессиди Ф.Х. Сократ. – М. – 1976 г. – 314 с.
11. Кириленко Г.Г., Шевцов Е.В. Краткий философский словарь. – М.:«Слово, АСТ». – 2002 г. – 480 с.
12. Краткий философский словарь / Под ред. Розенталя М.и Юдина П. – М.:«Государственное издательство политической литературы». – 1952 г. – 614 с.
13. Краткий философский словарь / Ред. Алексеев А.П. — Б.М.: «Проспект». – 2006 г. – Изд. 2-е. – 492 с.
14. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М.:«Высшая школа». – 1990 г. – 315 с.
15. Лосев А.Ф. Античная философия / Серия «Из истории мировойкультуры». – М.: «Наука». – 1977 г. – 204 с.
16. Любимов Л. Искусство Древнего Мира. – М.: «Просвещение». – 1971 г. – 320с.
17. Материалисты Древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура / Общ. ред. и вступ. ст. М.А. Дынника. – М.:«УчПедГИз». – 1955 г. – 240 с.
18. Назиров А.Э., Колесников М.А., Коуров В.Г. Философские основыконцепции современного естествознания (Физика и космология). – СПб.: «ШГПИ». – 1997 г. – 312 с.
19. Немировская Л.З. Философия: Курс лекций. – М. – 1996 г. – 93 с.
20. Основы современной философии. Издание 2-е дополненное. Серия«Мир культуры, истории и философии». – СПб.: Издательство «Лань». – 1999 г. – 170 с.
21. Павленков Ф. Сократ, Платон, Аристотель, Сенека / Жизньзамечательных людей, биографическая библиотека. – М.: «Республика». – 1995 г. – 326 с.
22. Платон. – Собр. соч. – Т. 1. «Государство». – М. – 1971 г. – 415 с.
23. Пролеев СВ. История античной философии. – М.: «Реф-бук», К.:«Ваклер». – 2001 г. – 376 с.
24. Рассел Б. История западной философии. – Новосибирск. – 1994 г. – 815 с.
25. Русская философия: Словарь / Под ред. М.А. Маслина. – М.:«Республика». – 1995 г. – 655 с.
26. Смирнов И.Н., Титов В.Ф. Философия. – М.: «Аревазун». – 1996 г. – 457с.
27. Соколов В.В. От философии античности к философии Нового Времени.
Субъект - объектная парадигма. – М.: «Эдиториал УРСС». – 1999 г. – 336 с.
28. Таранов П.С. Звезды мировой философии. – М.: «Аст». – 2001г. – 477 с.
29. Философия. Часть 1. История философии: учебное пособие для вузов /Под ред. В.И. Кириллова, СИ. Попова, А.Н. Чумакова. – М.: «Юристъ». – 1996 г. – 304 с.
30. Философский словарь / Мирошниченко В.Н., Остапенко Л.В., ШаховаЭ.В. – М. – 2004 г. – 560 с.
31. Философский энциклопедический словарь / Губский Е.Ф., Кораблева Г.В., Лутченко В.А. – М.: «Инфра-М». – 1997 г. – 576 с.
32. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичёв, П.Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В.Г. Панов. – М.: «Сов. Энциклопедия». – 1983 г. – 840 с.
33. Фрагменты ранних греческих философов. – М.: Наука. – 1989 г. – 585 с.
34. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М.: «Высшая школа». – 1991 г. – 208 с.
35. Чанышев А.Н. Философия Древнего Мира: Учебник для вузов. – М.:«Высшая школа». – 2001г. – 703 с.
36. Энциклопедический словарь юного историка: (Всеобщая история)/ Сост.Н.С. Елманова, Е.М. Савичева. – М.: «Педагогика-Пресс». – 1993 г. – 448 с.