· приведення в готовність засобів захисту;
· перевірка готовності систем оповіщення;
· підготовка і видача населенню засобів індивідуального захисту та особистої профілактики;
· проведення санітарно-епідеміологічних заходів;
· підготовка до евакуації або відселення та їх проведення;
· вивезення матеріальних цінностей;
· захист продуктів харчування, джерел води тощо;
· герметизація приміщень і т. п.
Способи і послідовність проведення цих робіт залежать від обставин, що склались у районі аварії чи катастрофи, та наявності Сил і засобів для проведення таких робіт.
Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації проводиться для відновлення роботи підприємств, організацій, навчальних закладів тощо [10].
При ліквідації наслідків надзвичайної ситуації здійснюються такі заходи:
· розвідка осередків надзвичайних ситуацій;
· локалізація і гасіння пожеж;
· відбудова споруд і шляхів сполучення;
· проведення ізоляційне обмежених заходів в осередках інфекційного зараження;
· проведення спецобробки населення;
· дезактивація, дегазація техніки, майна, доріг, місцевості тощо.
Розвідку осередків надзвичайних ситуацій проводять сили Збройних сил (ЗС), ЦО і невоєнізовані формування підприємств, організацій тощо.
Воєнізовані сили розвідки ЗС і ЦО включають підрозділи радіаційної, хімічної, біологічної та інженерної розвідок. У завдання цих підрозділів входить виявлення загального стану в осередках та визначення меж ураження, руйнування, повені і пожеж, а також виставлення спостереження на особливо важливих напрямках (станціях, переправах, перехресті доріг тощо) [9].
У місцях розташування евакуйованого населення, на маршрутах виходу з осередків надзвичайних ситуацій розвідка ведеться силами невоєнізованих формувань підприємств та організацій.
Аварійно-рятувальні й лікувально-евакуаційні заходи проводяться додатково до заходів, вжитих підрозділами ЗС, ЦО, медичних установ в осередках надзвичайних ситуацій. Ці роботи виконує населення, яке потрапило в осередок або розміщене на шляху розширення ураженого повітря, пожежі, повені тощо. Для допомоги у проведенні цих робіт в осередки надзвичайних ситуацій направляють сили і засоби спеціальних формувань ЗС, ЦО, Мінохорони здоров'я, комунальних служб, Міністерства охорони навколишнього середовища та інші.
Локалізація і гасіння пожеж проводяться з метою збереження матеріальних цінностей держави й окремих громадян. Здійснюється це протипожежними формуваннями ЗС, ЦО, МВС, Мінохорони навколишнього середовища із залученням до цих робіт робітників, службовців і населення, що близько проживає до осередку надзвичайної ситуації.
Відбудова споруд і шляхів сполучення здійснюється з метою поновлення роботи життєво важливих органів міста, району тощо. До них належать: телеграф, телефон, лікарні, мости, залізниця, шляхи евакуації і підвезення матеріальних засобів та інші.
Щоб запобігти поширенню епідемічних хвороб, проводять протиепідемічні заходи. До цих робіт залучають медичні заклади, санітарні дружини підприємств, навчальних закладів [7].
Усі протиепідемічні заходи в осередку організовує санепідемстанція або пересувний протиепідемічний загін. Проводять цю роботу медичні служби поліклінік, амбулаторій та інших лікувально-профілактичних заходів.
Для проведення рятувальних робіт залучаються невоєнізовані формування – ЦО, військові частини і підрозділи, медорганізації тощо. Невоєнізовані формування мають у першу чергу проводити рятувальні роботи на об'єктах народного господарства.
До них входять формування загального призначення, які мають у своєму складі аварійно-технічні формування, формування механізації робіт тощо. Вони можуть бути посилені протипожежними, дорожніми, автомобільними та іншими підрозділами.
Від швидкості та рішучості дій формувань залежить життя багатьох людей та збереження матеріальних цінностей.
При рятувальних роботах потрібно дотримуватись таких заходів безпеки:
1. пересування людей і автомобілів дозволяється тільки позначеними та розвіданими шляхами;
2. забороняється вести роботи біля конструкцій, які загрожують падінням;
3. зберігати режим радіаційного та хімічного захисту;
4. проведення робіт у задимлених та загазованих приміщеннях групами по 2 – 3 чоловіки в особистих засобах захисту;
5. проведення робіт на електромережах, електроустановках тільки після їх. відключення і заземлення;
6. освітлення ділянок роботи вночі та за несприятливої погоди.
Під стійкістю роботи об'єкта народного господарства розуміють здатність підприємства, установи попереджувати виникнення виробничих аварій, катастроф, протистояти впливу уражаючих факторів, аби запобігти або зменшити загрозу життю і здоров'ю робітників і службовців, матеріальних втрат, а також забезпечити відновлення порушеного виробництва в мінімально короткий термін [7].
Стійка робота промислового підприємства складається:
а) зі стійкості інженерно-технічного комплексу (будівель, споруд, систем енерго-, газо-, водозабезпечення тощо) до дії зовнішніх факторів при аваріях, катастрофах, а також при застосуванні щодо них сучасної зброї;
б) зі стійкості виробничої діяльності (захист виробничого персоналу, надійність систем управління, поновлення роботи у стислі терміни).
Фактори, від яких залежить стійка робота об'єктів у НС мирного і воєнного часу:
1. Надійність захисту робітників і службовців;
2. Безпечність розташування об'єкта щодо зон масштабних зруйнувань;
3. Можливість інженерне-технічного комплексу протистояти вражаючим діям сучасної військової зброї;
4. Безперервність постачання електроенергією, паливом, газом і всім необхідним для випуску продукції;
5. Надійність керування виробництвом, силами і засобами ЦО;
6. Підготовленість підприємства до поновлення виробництва і проведення рятувальних робіт.
З вище перерахованих факторів випливають такі шляхи і засоби підвищення стійкості підприємств, установ, навчальних закладів України:
· нагромадження фондів захисних споруд і засобів індивідуального захисту;
· будівництво важливих підприємств за межами зон можливих зруйнувань;
· підсилення і дублювання енергетичних потужностей;
· розширення зв'язків між галузями промисловості і підприємствами;
· утворення матеріально-технічних резервів;
· підтримування сил ЦО в постійній готовності.
Бурхливий розвиток хімії як науки відзначається насамперед створенням могутньої промисловості, ростом асортименту хімічних речовин, які використовуються у промисловості, сільському господарстві і побуті, деякі речовини токсичні і шкідливі для здоров'я людини. Їх називають сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР). Деякі види цих речовин є у великих кількостях на підприємствах, які їх виготовляють або використовують. У випадку аварії вони можуть бути розлиті або викинуті в атмосферу. Це може призвести до отруєння людей не тільки на цьому Об'єкті, але і за його межами, в найближчих населених пунктах.
Найбільш поширеними СДОР є хлор і аміак.
Хлор – зеленувато-жовтий газ з різким запахом. Хлор у 2,5 рази важчий за повітря. Температура кипіння – 34,6 °С (навіть взимку знаходиться в газоподібному стані). Смертельна концентрація при одногодинній експозиції – 0,1 мг/л. Гранично допустима концентрація в повітрі 0,001 мг/л. Хлор застосовують для виготовлення численних неорганічних та органічних сполук. Його використовують у виробництві соляної кислоти, хлорного вапна, гіпохлоридів, хлоратів та ін. Велика кількість хлору використовується для відбілювання тканин і целюлози, яка йде на виготовлення паперу. Хлор застосовують також для стерилізації питної води і знезараження стічних вод. У кольоровій металургії його використовують для хлорування руд, що є однією з стадій добування деяких металів. На основі хлороорганічних продуктів виготовляють різні пластмаси, синтетичні волокна, каучуки, замінники шкіри. Визначається наявність хлору приладами ВПХР та УГ‑2, індикаторною трубкою з трьома зеленими кільцями.
Вплив на людей – подразнює дихальні шляхи, викликає набряк легенів. При високих концентраціях смерть наступає від 1–2 вдихів, при менших концентраціях – дихання припиняється через 5–25 хвилин [8].
Захист від хлору: промислові фільтруючі протигази марок «В», «М», цивільні протигази, військові протигази, дитячі протигази, захисні дитячі камери. При концентраціях хлору в повітрі більше ніж 8,6 мг/л потрібно використовувати тільки ізолюючі протигази.
Перша допомога: одягнути на ураженого протигаз, винести на свіже повітря, зробити інгаляцію киснем. Очі промити 2%-ним розчином соди. Пити молоко зі содою або боржомом, каву. При подразненні дихальних шляхів – вдихати нашатирний спирт, бікарбонат натрію, буру.
Дегазація проводиться лужними та водними розчинами гіпосульфіту, гашеним вапном. Нейтралізується водою [4].
Аміак–безбарвний газ із характерним різким запахом (запах «нашатирного спирту»). Маса 1 л аміаку за нормальних умов становить 0,77г. Легший за повітря. При охолодженні до -33,4 °С аміак під звичайним тиском перетворюється в прозору рідину, що затвердіває при -77,8 °С. Смертельна концентрація при 30‑хвилинній експозиції – 7 мг/л. Гранично допустима концентрація в повітрі – 0,02 мг/л. Аміак дуже добре розчиняється у воді. Розчин аміаку у воді називають «нашатирним спиртом». Звичайний медичний нашатирний спирт містить 10% аміаку. Аміак при невисокому тиску (0,7–0,8 МПа) перетворюється в рідину. Оскільки при випаровуванні рідкого аміаку поглинається велика кількість тепла (137 кДж/год), то рідкий аміак застосовують у холодильних установках. Аміак також використовується для виготовлення азотної кислоти і азотовмісних речовин. Це азотні добрива: сульфат амонію, нітрат амонію. Крім того, нітрат алюмінію утворює вибухові суміші з горючими речовинами (амонами), які застосовують для підривних робіт [3].