Можливість функціонування в обігу білонної монети пояснюється тим, що номінальна вартість золотих монет може за певних причин відхилятись від реальної вартість. Як відомо, від тривалого обігу монети стираються, і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжують циркулювати в своїй номінальній вартості. Отже в обігу з’явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагому вартість. У такій вартості монети продовжують успішно виконувати основні функції. І це може продовжуватись до тих пір, поки ціни на товари залишаться незмінними і зберігається довіра до держави як емітента монет.
Можливість відхилення та відокремлення вартості золота як товару і як грошей здавна помічена суб’єктами ринку і широко використовувалася в інтересах тих, хто карбував монети. На цій можливості базувалося звичайне карбування фальшивих монет приватними особами, відоме ще із стародавніх часів. Проте й держави нерідко випускали в обіг неповноцінні (фальшиві) монети з метою поліпшення фінансового становища своєї скарбниці, чи в інтересах певних класів і окремих соціальних груп населення. Якраз заради цього всі держави з перших кроків свого існування домагалися повної монополізації карбування монети.
Розмінна монета карбувалась спочатку з дорогоцінного металу, а згодом із сплавів звичайних металів (мідь, бронза, нікель). Вартість металу, витраченого на більйон, є меншою від номіналу. Держава своїм рішенням надає таким монетам силу законного платіжного засобу. Зрозуміло, що білонні монети функціонують в обігу як своєрідні знаки вартості повноцінної монети. Емісія таких монет стала прибутковою справою для держави. Прибуток державної скарбниці приносить чеканка тільки неповноцінних (білонних) монет. Монетний доход (сеньйораж) створюється внаслідок перевищення номінальної вартості монети над реальними затратами на їх виготовлення.
Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу - вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Розмінна монета найактивніше використовується в обігу і тому найшвидше стирається. Більше того, висока вартість дорогоцінного металу робить необхідним карбування розмінної монети надто малих розмірів. Тому вона була незручною у користуванні і легко губилася, що призводило до додаткових витрат дорогоцінного металу. Виготовлення її із звичайного дешевого металу було об’єктивною необхідністю, а успішне функціонування поряд з повноцінною монетою сприяло пошукам людством альтернативи грошам з власною субстанціональною вартістю.
Переваги білонної монети допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли монета як форма дійсних грошей “зійшла зі сцени”. І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків і високого рівня технізації грошового обігу.
Нині в усіх країнах світу карбують лише неповноцінну розмінну монету. З дорогоцінних металів держави періодично карбують тільки ювілейні та меморіальні монети, які у загальний обіг не поступають.
Монети вважаються символічними грошима, якщо їх вартість в якості грошей більша за вартість нікелю або міді, із яких вони виготовлені. Правда, інколи бувають випадки, коли вартість такого металу різко зростає відносно їх вартості в якості грошей. У таких випадках ці монети зникають з обігу.
Паперові (символічні) гроші. Епоха товарних (металевих) грошей вимостила шлях для паперових грошей. За змістом паперові гроші - це знаки дійсних золотих або срібних грошей, випущених державою в обіг, наділені примусовим курсом і замінюють товарні гроші в їхній функції засобу обігу і платежу. Паперові гроші не мають власної вартості. Історично вони з’явились в обігу як замінники золотих і срібних монет. Вважають, що вперше паперові гроші були випущені в Китаю ще в XIII ст.
Перші відомості про паперові гроші ми знаходимо в оповіданні італійця Марко Поло, котрий мандрував на Сході протягом 24 років з (1271-1295рр.). Приблизний виклад його повідомлення такий: “Великі аркуші паперу розрізають на кусочки різноманітної величини. Найменші із них коштують один динарій. Наступні відповідно 3,5,10 венеціанським срібним грошам. Виготовлення цих паперових монет проводиться з великими церемоніями, ніби вона виготовляється з чистого золота або срібла. На кожному кусочку паперу декілька чиновників ставлять свої підписи та печатку, а потім ще особливий чиновник прикладає печатку великого хана. І таких грошей випущено в обіг стільки, що не вистачило б всієї скарбниці для їх погашення. Такі гроші розповсюджуються на всі провінції, що підвладні богдихану і використовуються як засіб обігу. Під страхом смерті ніхто не має права відмовитись від їх прийому. Торгівці беруть їх охоче, оскільки вони використовуються в якості платежу. Нерідко богдихан проголошує, що особи, котрі мають золото, срібло, перлини та інші дорогоцінності повинні терміново представити все це в банк. За всі ці цінності богдихан платить тільки паперовими грошима. Подібна торгівля приносить богдихану чудотворні “бариші” якщо у кого-небудь порвався або спротився “папірець”, то він прямо відправляється до банку і його там обміняють на новий, тільки беруть з нього за це три відсотки. А якщо хтось побажає мати золоту чи срібну монету, то він іде в банк і отримує їх за паперові гроші, причому остання приймається за їх вартістю.
У Європі паперові гроші з’явилися значно пізніше, у Франції емісія їх розпочалася з 1716 р. В Англії в кінці XVIII ст. Росія випустила паперові асигнації в 1769 р. за цариці Катерини II для фінансування війни з Туреччиною. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися в кінці XVII ст.
Поява символічних знаків повноцінних грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спирались на її авторитет, не було чимось випадковим. Це цілком природний, прогресивний процес розвитку грошей, пов’язаний з розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошового обігу. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості та економічності.
Об’єктивна можливість і необхідність заміни дійсних грошей номінальними знаками вартості випливає із функції грошей засобу обігу, в якій гроші виступають посередником в обміні товарів. Історично доказано, що цю функцію можуть виконувати реальні гроші навіть без матеріальної субстанції.
Ринкові відносини, що охопили всі сфери суспільства поставили перед грошовим товаром нові, ще складніші вимоги, зокрема:
грошовий товар повинен легко відтворюватись у визначених обсягах відповідно до зростаючих масштабів суспільного виробництва й товарного обігу;
грошовий товар має вироблятися з мінімальними затратами з тим, щоб мінімізувати суспільні витрати обігу;
об’єктивна неможливість забезпечити потреби обігу повноцінними грошима;
зростання економічного потенціалу держави як суб’єкта товарно-грошових відносин.
Таким вимогам не зміг задовольняти жодний товар, навіть благородні метали. Золото виявилось останнім натурально-речовим носієм грошей.
Нові якісні зміни в системі грошових відносин почали формуватись з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Більшість країн Заходу припинили такий обмін в роки “великої депресії” 1929-1933 рр. і в перші після кризові роки. Однак такий обмін ще зберігався в сфері міжнародних валютних відносин.
З припиненням розміну банкнот на золото паперові гроші залишаються в обігу тільки в своїй специфічній міновій вартості, яка за змістом стала ірраціональною і визначається тим середовищем, у якому гроші функціонують. Тобто мінову вартість грошові знаки одержують безпосередньо в обігу і завдяки функціонуванню зберігають її на відповідному рівні, який визначається станом економіки, фінансів і кон’юнктури ринку. Тут доречно нагадати вислів К.Маркса: золото обертається тому, що має цінність, паперові гроші мають цінність тому, що обертаються. Ця наукова думка про гроші згодом одержала широке визнання і на її основі сформувалась окрема наука про гроші яка отримала назву “функціональна теорія грошей”.
Саме на цій основі відбувся завершальний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалася у монетарному товарі як носія грошових відносин. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару. Отже, паперові гроші як результат - це завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від товарної вартості грошей, а й від реальних потреб грошового обігу.
Паперові гроші - це не воля чи бажання держави, а об’єктивний продукт історичного розвитку товарно-грошових відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що використовуючи об’єктивно обумовлені можливості заміни дійсних грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови та розміри випуску їх в обіг до тих пір, поки емісія грошей не буде перевищувати реальні потреби грошового обігу. Держава намагається підтримувати довіру (купівельну спроможність) до грошей методами монетарної політики, але назавжди їй це вдається.
Важливою ознакою паперових грошей є несталість їх та поступове знецінення. Це зумовлено такими причинами: вони не мають власної вартості; недовіра до держави емітента; (мається на увазі політичний та соціально-економічний стан в країні) дефіцит державного бюджету та незбалансованість платіжного балансу країни. Все це примушує державу випускати надмірну (що не відповідає реальним потребам грошового обігу) кількість грошей для покриття державних витрат. Це призводить до зменшення мінової вартості всієї маси грошей і грошової одиниці зокрема.