Особливості справляння податку з транспортних засобів
Згідно зі ст.1 Закону про податок з власників транспортних засобів фізична (в тому числі іноземець або особа без громадянства) або юридична особа (в тому числі іноземець) визначається платником податку за умови, що така особа є власником зареєстрованого в Україні транспортного засобу, визначеного як об'єкт оподаткування ст.2 цього ж Закону. Таким чином, особи, які є орендарями, лізингоотримувачами, держателями застави (заставодержателями) з правом користування та інші користувачі транспортних засобів не є платниками податку.
Щоправда, нерідко податкові інспекції намагаються замінити поняття права власності фактом знаходження транспортних засобів на балансі підприємства (особливо за угодами про лізинг), посилаючись на положення ч.3 ст.6 Закону про податок з власників транспортних засобів щодо подання "... на основі бухгалтерского звіту (балансу) розрахунку су ми податку... ". При цьому увагу податківців можна привернути до положень ст.1 Закону про податок з власників транспортних засобів, які чітко встановлюють: ". . які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби... ". Крім цього, в ч. і ст.10 Закону України "Про лізинг від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР (далі - Закон про лізинг) чітко зазначено: "Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця". До того ж договір лізингу може передбачати можливість викупу об'єкта лізингу до закінчення строку, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору. Таким чином, лізингоодержувач не є платником податку з власників транспортних засобів. Але й лізингодавець, у випадку фінансового лізингу, не є платником податку з власників транспортних засобів, оскільки розрахунки зі оплати податку подаються "на основі бухгалтерського звіту (балансу)", а відповідно до абз.2. ч.1. ст.9 Закону про лізинг "майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача". Зазначене підтверджується І листом ДПА України "Щодо сплати податку з власників транспортних засобів" від 8 липня 2002 р. № 10627/7/17-0317-110, в останньому реченні абз.4 якого зазначено: "Тобто цей податок сплачується за власні транспортні засоби, що знаходяться на балансі підприємств... ".
У випадку оперативного лізингу транспортні засоби, що є об'єктами лізингу, залишаються на балансі лізингодавця, право власності також належить лізингодавцю, а тому саме він виступає платником податку, звісно якщо на нього не поширюються вимоги податкового законодавства щодо пільг або якщо він не є суб'єктом спеціальних режимів оподаткування. Іноді договори лізингу містять положення щодо зобов'язання лізингоодержувача сплачувати всі пов'язані з майном, що є об'єктом лізингу, податки та інші обов'язкові платежі. Такі положення договорів є не чинними як такі, що суперечать ст.1 Закону про податок з власників транспортних засобів, ст. ст.1, 4, 9, 17 Закону про систему оподаткування.
Частковим вирішенням як для лізингодавця у випадку оперативного лізингу, так і для орендодавця у випадку оренди є включення суми податку до суми плати за користування об'єктом лізингу (до суми орендної плати), оскільки, згідно з пп.5.2.5. Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування", відносяться до складу валових витрат підприємства". Щоправда, в цьому випадку, трохи збільшаться зобов'язання з оплати податку на додану вартість (в залежності від формулювання положень договору на 1/5 або 1/6 від суми включеного податку з власників транспортних засобів).
Ще один важливий момент, пов'язаний з правом власності, стосується сплати податку платниками - юридичними особами після відчуження транспортних засобів протягом року. Про що, власне, йдеться? Йдеться про різне розуміння положень ч.2 ст.6 Закону про податок з власників транспортних засобів суб'єктами господарювання та податковими органами. Адже останні намагаються тлумачити положення згаданої статті як такі, що зобов'язують платника - юридичну особу сплачувати податок, навіть після відчуження такого транспортного засобу (Лист ДПАУ від 7 червня 2001 р. № 7549/7/17-0517).
Проаналізуємо положення ч.2 ст.6 Закону про податок з власників транспортних засобів: "Перерахунки юридичними особами розміру податку у зв'язку з перереєстрацією транспортних засобів, визначених цим Законом, протягом даного року не провадяться". Враховуючи положення ст.1 Закону, в якій йдеться про право власності на транспортні засоби як необхідну передумову визнання особи платником податку, можна дійти висновку, що юридична особа не зобов'язана у будь-який спосіб уточнювати розмір своїх податкових зобов'язань і аж ніяк не є платником податку.
Аналогічну позицію зайняв і Вищий господарський суд України. В своєму оглядовому листі "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про податки" від 23 листопада 2001 року № 01-8/1271 йдеться саме про таку ситуацію. Так, в абз. б п.6 згаданого листа містяться позиції щодо оцінки чинного законодавства про податки: "Арбітражним судом встановлено, що товариство сплачувало зазначений податок до відчуження транспортних засобів фізичним особам. Договорами купівлі-продажу, податковими накладними та довідкою Державтоінспекції про перереєстрацію автомобілів підтверджується факт продажу відповідних транспортних засобів. Зазначене свідчить про те, що об'єкт оподаткування вибув з володіння товариства, тому обов'язок сплачувати податок з власників транспортних засобів припинився".
Відповідно до ст.34 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски". їх державна реєстрація і облік здійснюються органами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України в порядку, затвердженому постановою КМУ "Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок" від 7 вересня 1998 р. № 1388.
Поряд з характеристиками як платника податку, пов'язаними з реєстрацією транспортних засобів та з правом власності на них, має виконуватись ще одна умова - щодо відповідності таких зареєстрованих власних транспортних засобів вимогам ст.2 Закону про податок з власників транспортних засобів, а саме: щоб такі транспортні засоби визнавались об'єктами оподаткування.
Як згадувалося раніше, починаючи з 25 березня 1997 року, об'єкти оподаткування стали визначатися за Гармонізованою системою кодування та опису товарів. В Україні існувало три системи товарної номенклатури. Так, базуючись на угоді про створення вільної торгівлі від 15 квітня 1994 року, через півтора року - 3 листопада 1995 року - було укладено Угоду про єдину Товарну Номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності Співдружності Незалежних Держав [далі - ТН ЗЕД СНД). Ведення номенклатури було покладено на митну службу Російської Федерації. Поряд з нею з 1 травня 1992 року існувала товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності. Нарешті, з 1 липня 2001 року (через 45 днів з моменту офіційного оприлюднення - публікація в газеті "Урядовий кур'єр" від 16 травня 2001 року) Законом України "Про Митний тариф України" від 5 квітня 2001 р. № 2371-ІП (далі - Закон про митний тариф) в основу товарної номенклатури покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), яка базується на Гармонізованій системі кодування та опису товарів, яка і застосовується на сьогоднішній день.
Застосовуючи УКТ ЗЕД, необхідно звернути увагу на ряд суттєвих моментів, які прямо можуть вплинути на зобов'язання зі оплати податків. На практиці трапляються випадки, коли суб'єкти підприємницької діяльності з метою зменшення податкових зобов'язань заявляють "Трактори колісні" як машини і механізми для сільськогосподарських робіт. Однак останні класифікуються за позицією 8701 90 "Трактори для сільськогосподарських робіт та трактори для лісового господарства, колісні". Примітка 2 до груп 87: "трактори" означає транспортні засоби, призначені головним чином для буксирування чи штовхання інших транспортних засобів і вантажів, навіть якщо вони містять деяке допоміжне устаткування, що дозволяє транспортувати, з урахуванням їх основного застосування, інструменти, насіння, добрива тощо. І навпаки, деякі органи, найчастіше податкові та органи державної податкової інспекції, безпідставно намагаються віднести комбайни зернозбиральні до груп 87, 88 розділу XVІІ, тоді як вони належать до товарної позиції 8433 "Машини та механізми для збирання й обмолоту сільськогосподарських отже, не обкладаються податком з власників транспортних засобів.
Наступною в Законі є позиція 8703 - "Автомобілі легкові” та інші моторні транспортні засоби, призначені для перевезення людей (крім автомобілів, які класифікуються в товарній позиції 8702, включаючи вантажно-пасажирські автофургони та гоночні автомобілі". До даної товарної позиції включаються моторні транспортні засоби різних видів (включаючи автомобілі-амфібії), призначені для перевезення людей, однак не включаються автомобілі товарної позиції 8702. У транспортних засобів даної товарної позиції можуть бути мотори будь-якого типу (двигуни внутрішнього згоряння, електромотори, газові турбіни тощо).