Комітет нагляду за страховою діяльністю організує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування. Комітет здійснює контроль за діяльністю страхових компаній відповідно до страхового законодавства, а також розробляє методичні рекомендації щодо страхування.
Страхові компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належні клієнтам виплати.
Аудиторська палата організує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю. (1)
Основним фінансовим інститутом третього блоку органів системи управління фінансами в Україні є Національний банк України. Він здійснює:
- емісію грошей, виступаючи інструментом фінансових відносин;
- регулювання грошового обігу в Україні;
- організацію ефективного функціонування кредитної системи;
- забезпечення проведення міжбанківських розрахунків;
- обслуговування Уряду, виконуючи агентські послуги з розміщення державних цінних паперів, обслуговуючи державний борг;
- організацію касового виконання бюджету;
- проведення міжнародних розрахунків держави;
- валютне регулювання і встановлення офіційного курсу валют чи валютних коридорів.
На Національний банк України покладено також функції контролю за банківською системою країни.
Значної уваги заслуговують такі органи управління як Пенсійний фонд та Фонди обов'язкового загальнодержавного соціального страхування, які входять до четвертого блоку органів управління. Вони створені з метою фінансового забезпечення реалізації соціальних гарантій в Україні. Так, Пенсійний фонд акумулює і раціонально розміщує кошти, призначені для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплата внесків до фонду. Фонди соціального страхування здійснюють управління коштами, призначеними для виплати соціальних допомог і здійснення соціального захисту населення України. Аналогічно Пенсійному фонду, вони виконують функції управління та контролю відносно цільового призначених фінансових ресурсів даного фонду. (3)
Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів:
- фінансового прогнозування;
- фінансового планування;
- фінансового регулювання;
- фінансового контролю. (3)
Центральне місце в управлінні фінансами посідає, фінансове планування й прогнозування. У процесі планування й прогнозування проводиться оцінка стану фінансів у державі, в підприємницьких структурах, в установі чи організації, виявляються можливості щодо збільшення фінансових ресурсів, їхнього ефективнішого використання, скорочення непродуктивних витрат. При прогнозуванні використовується великий обсяг інформації, що дає змогу глибше дослідити ситуацію, що склалася, і на цій основі прийняти обгрунтованні рішення. (2)
Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5 10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період.
Мета фінансового прогнозування - є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форм і та методи реалізації фінансової політики.
Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:
- асоціація і аналогія;
- побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;
- кореляційно-регресивний аналіз;
- метод безпосередньої експертної оцінки;
При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:
- об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;
- аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;
- вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;
- історичний підхід.
Створення відповідного фінансового прогнозу - завдання нелегке, бо коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом.
Процес фінансового прогнозування зосереджується на наступних аспектах:
- ресурси;
- економічна та фінансова ситуація;
- фінансова політика.
Розрахунок прогнозних показників та визначення рівня фінансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів.
Етапи фінансового планування:
І-ий етап: складання аналітичного балансу
ІІ-ий етап: виділення впливових факторів
ІІІ-ий етап: вихід на розрахункові величини факторів
На першому етапі на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вхідні дані для розрахунку необхідних показників, які розміщуються за рангом в залежності від ступеня їх вагомості.
Другий етап полягає у виділенні факторів, які мають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів.
Третій етап - вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.
На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), намічається стратегія дій та складається фінансовий план.
В економічній літературі планування представляють як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє.
Стосовно фінансового планування - це діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів. При цьому "збалансування" означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання.
Пропорційність - раціональне співвідношення між розміром доходу до сплати податку і після сплати податку по регіонах галузях, підприємствах.
Фінансове планування представляє собою складову народногосподарського планування, в його основі лежать показника соціально-економічного розвитку. Процес створення, становлення і трансформування системи планування в Україні за роки радянської влади можна умовно поділити на наступні періоди:
- період „воєнного комунізму";
- період поєднання плану та ринку за часів непу (акцент на поточне планування);
- період створення Держплану України і системи планового управління економікою (започатковується методологія прогнозного планування);
- період значного розвитку методології планування у довоєнний період (поява програмно-цільового підходу до встановлення прогнозних показників);
- період планування під час Великої Вітчизняної війни (складання воєнно-господарського плану в розрізі декади, місяця кварталу);
- період планового управління післявоєнною відбудовою народного господарства (повернення до складання п'ятирічних планів як основної форми планування, значна увага приділяється плануванню показників на наступний рік, застосовувались єдиний принципи планування, ідентичність форм складання планів і використання єдиних методів планування);
- період розвитку планування в 1956-1965 рр (поява семирічних планів);
- період планування після 1965 р. по 1991 р. (повернення до п'ятирічних планів, поява „зустрічних" планів, вимог перевиконання планів, фінансове планування, спрямоване на структурну перебудову економіки, поява початків стратегічного планування, яке стримувалось планово-директивним типом фінансової політики).
Аналізуючи ці періоди планування, можна констатувати, що радянське керівництво не мало комплексної програми подальшого розвитку країни.
Сучасне фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх органів фінансової системи. Відносна відокремленість ланок фінансової системи визначає необхідність розробки системи фінансових планів. Система фінансових планів відображає:
- особливості форм і методів утворення і використання грошових фондів;
- галузевий і територіальний перерозподіл фінансових ресурсів;
- розподіл фінансових ресурсів за сферами фінансових відносин;
- розподіл фінансових ресурсів на рівні підприємства.
Головним об'єктом фінансового планування є фінансові відносини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах. Центральне місце в системі фінансових планів належить бюджетному плану, в якому відображається рух бюджетного фонду, форми та методи його утворення і використання, структура доходів і видатків. Відповідно, рух позабюджетних, страхових фондів відображається також у фінансових планах доходів і видатків. В доходній частині вказуються джерела та обсяги надходжень коштів до фонду, в видатковій - напрямки та обсяги використання коштів цього фонду.