У зарубіжних джерелах власний капітал прийнято вважати чистою вартістю підприємства, і хоч часто її знаходять розрахунковим шляхом як різницю між валютою балансу і всіма зобов'язаннями пiдприємства, фінансово ця величина може вважатися ідентичною власному капiталу.
У найзагальнішому вигляді закордонними та вітчизняними економістами поняття «структура капіталу» характеризується як співвідношення ycix форм власних i позичених фінансових pecypciв, що використовуються підприємством у процесі своєї господарської дiяльностi для фінансування активів. Існує дві основні схеми: змішане фінансування передбачає формування капiталу як за рахунок власних, так i за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних пропорціях; повне самофінансування передбачає формування капiталу пiдприємства лише за рахунок власних його видів, що вiдповiдають органiзацiйно-правовiй формі пiдприємства (статутний, пайовий, резервний, додатковий, нерозподілений прибуток).
При виборі кожної зі схем треба враховувати переваги та недоліки джерел фінансування.
Переваги власного капiталу:
- власний капiтал є фінансовою основою функціонування пiдприємства;
- формування власного капiталу є простішим порівняно із залученням позикового капiталу, що зумовлено тим, що рішення, пов'язанi зі збільшенням капiталу, приймають власники та менеджери пiдприємства без отримання згоди інших cyб'єктів господарювання;
- власний капiтал забезпечує більшу можливість генерування прибутку в ycix сферах дiяльностi.
Недоліки власного капiталу:
- обмеженість обсягу залучення фінансових pecypciв для розширення операційної та інвестиційної дiяльностi пiдприємства на окремих етапах його життєвого циклу;
- висока вартість;
- неможливе забезпечення перевищення коефiцiєнта фінансової рентабельноcтi пiдприємства над економічною рентабельнicтю.
Серед недолiкiв значне місце посідає висока вартість капiталу. Позичковий капiтал оцінюється менеджментом пiдприємства за розмірами вiдсоткiв, а формування власного капiталу перебуває під впливом таких цінових чинників, як дивіденди, трансакцiйнi витрати.
1.2. Структура власного капіталу та їх характеристика
Створення юридичного суб'єкта господарювання починається з формування його початкового капiталу i закріплення цього факту чинними нормативними актами. Головною метою функціонування капiталу пiдприємства є його рух. Протягом поточної дiяльностi у пiдприємства форма капiталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розмipy капiталу, так i окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних pecypciв на капітал, інших – на товар або iншi види цінностей.
Вiдповiдно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку капiтал пiдприємства відображається в пасиві балансу i складається з власного капiталу i зобов’язань. У складі власного капiталу видiляютъ: статутний, пайовий, додатково вкладений, інший додатковий, резервний капiтал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток) (рис. 1.1).
Kpiм цих складових елементів власного капiталу, П(С) БО2 визначає коригувалънi показники, якi вiдображаютъ рух власного капiталу пiдприємства у процесі його формування та управління. До цих показників вiдносятъ неоплачений i вилучений капiтал.
Основним елементом власного капiталу є статутний капiтал – що є показником, який характеризує розміри i фінансовий стан пiдприємства. Тобто це сума коштів, що внесені в майно пiдприємства власниками (учасниками, засновниками). Розмір статутного капiталу визначається за домовленicтю між засновниками, фіксується в установчих документах як сукупність внесків (часток, акцій за номінальною вартістю, пайових внесків) засновників (учасників) пiдприємства та реєструється у вiдповiдних органах.
Статутний капітал акціонерного товариства поділяється на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. АТ несе вiдповiдальнiсть за зобов'язання тільки майном товариства. Акціонерне товариство єнайбільш прийнятною органiзацiйно-правовою формою для великих підприємств з великою кiлькiстю власників (акцiонерiв). Власниками товариства є акціонери, тобто особи, якi володіють його акціями. Акціонерами можуть бути:
- фiзичнi особи;
- юридичні особи;
- держава, яку представляє Фонд державного майна України, або інша уповноважена особа.
Слід зазначити, що статутний капiтал єнайбільш стабільною частиною власного капiталу акціонерного товариства. Його розмір, як правило, протягом року не змінюється на підприємствах, якi не змінили своєї форми власності.
Розмір статутного капіталу використовується як основа при розрахунках багатьох економічних коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства, і, в першу чергу, – автономність бізнесу.
З точки зору економіста, зміст статутного капіталу полягає у забезпеченні створеної юридичної особи основними і оборотними засобами, необхідними для початку господарської діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг чи продажу товарів. [17, с. 230–231].
Акцiонернi товариства також можуть змінювати розмір статутного капiталу (збільшувати i зменшувати). Збільшення статутного капiталу здійснюється шляхом:
- емісії додаткової кількості акцій;
- обміну облігацій товариства на його акції;
- збільшення номінальної вартості капіталу.
Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом:
-зменшення номінальної вартості акцій;
-зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу частини акцій у власників з метою анулювання.
Другою формою власного капіталу є пайовий капітал. Він відображає суму пайових внесків членів спілок та інших підприємств. Тобто пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності.
Джерелом формування пайового капіталу є обов’язкові та додаткові пайові внески, які надходять від членів АТ.
Додатково вкладений капітал – це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Для акціонерних товариств різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назву «емісійний дохід». Емісійний дохід буде обліковуватися на відповідному субрахунку, який передбачається відкривати до рахунка «Додатковий капітал».
Інший додатковий капітал – це сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних та юридичних осіб, та інші види додаткового капіталу. У більшості підприємств додатковий капітал становить найбільшу частку у складі власного капіталу. [18, с. 241–243].
У балансі сума додаткового капіталу розкривається двома статтями: «Додатковий оплачений капітал» та «Інший додатковий капітал», тобто окремо відображається емісійний дохід та інші складові додаткового капіталу.
Резервний капітал – сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Резервний капiтал – це джерело, яке створюється для гapaнтії безперервної роботи i виконання зобов' язань перед третіми особами. Наявність цього джерела надає останнім упевненість у погашенні підприємством своїх зобов'язань.
Створення резервного капiталу може мати обов'язковий (передбачається законодавством) i добровільний характер – вiдповiдно до установчих документів. На сучасному етапі створення резервного капiталу є обов'язковим тільки для акціонерних товариств i підприємств з іноземними iнвестицiями. Якщо в установчих документах не передбачено створення резервного фонду, то підприємство його не створює.
Розміри відрахувань у резервний капiтал визначають збори акцiонерiв i фіксуються в установчих документах товариства. При цьому АТ i спiльнi пiдприємства повинні дотримуватися мiнiмальної його межі. Розмір резервного капiталу ВАТ не може перевищувати 25% від статутного капiталу. При цьому щорічно пiдприємства повинні робити відрахування в резервний капiтал не менше 5% чистого прибутку до того періоду, поки його розмір не досягне розміру, визначеного товариством.
Резервний капiтал спрямовують для покриття збитків у звітному перiодi, для погашення облiгацiй i викупу акцій акціонерного товариства, якщо інших джерел немає. Резервний капiтал створюється підприємствами i на випадок лiквiдацiї пiдприємства для покриття кредиторської заборгованості.
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – сума прибутку, яка peінвестована у підприємство. Це важлива складова власного капiталу господарського товариства. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану частину, тобто частину, яка має певне цільове призначення, i неасигновану, яка не має конкретного призначення.
Напрями розподілу чистого прибутку товариства закріплені його статутом та обумовлені поточною і стратегічною політикою, що затверджується загальними зборами акціонерів товариства. Сума нерозподіленого прибутку поточного року розраховується таким чином: