Факторингові операції в діяльності комерційних банків (стр. 5 из 6)

2.3 Аналіз ефективності факторингових операцій

Сума доходу від факторингових операцій складається з суми комісійних зборів за проведення банком цієї операції і суми процентів за наданий кредит фактор-банком. Розмір процента за кредит визначається на рівні ринкової ставки за короткостроковими позиками зі збільшенням її на кілька (2—3) пунктів. Розмір комісійного винагородження встановлюється з урахуванням набору послуг, що надаються. Їх розмір, як правило, коливається від 0,5 % до 3 % від суми куплених розрахункових документів (для західних банків).

Розрахунок рівня дохідності факторингових операцій можна здійснити за допомогою такої формули:

.

Вигідність (доцільність) факторингових операцій для комерційного банку визначається зіставленням питомої ваги прибутку від факторингових операцій у загальній сумі банківського прибутку з питомою вагою факторингових операцій у загальній сумі активів банку.

Розглянемо порядок аналізу факторингових операцій за допомогою табл. 2.5 за умови, що кредит надано строком на 60 днів:

Таблиця 2.5

АНАЛІЗ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Показники	Сума
1. Суми, первісно пред’явлені постачальниками платникам, тис. грн.	250
2. Суми, перераховані фактор-банком постачальникові за торговельно-комісійними операціями:	74
тис. грн.	225
% до початкового дебіторського рахунка клієнта	90
3. Суми, відшкодовані платниками фактор-банку: тис. грн.	210
% до початкового дебіторського рахунка клієнта	84,0
4. Суми, невідшкодовані платниками фактор-банку (ряд. 1 – ряд. 3): тис. грн.	40
% до початкового дебіторського рахунка клієнта	16,0
5. Доходи за факторинговими операціями:	25,6
комісія %	5,0
тис. грн.	12,5
проценти за кредит % річних	35
тис. грн.	13,1
6. Втрати від факторингових операцій (суми, невідшкодовані платниками)	15,0
7. Прибуток фактор-банку від факторингової операції, тис. грн.	10,6
8. Прибутковість факторингових операцій (ряд. 7 / ряд. 2), %	4,7

Ефективність факторингових операцій для банку в цілому розглянемо на такому цифровому прикладі (табл. 2.6).

Аналіз наведених даних показує, що факторингові операції в діяльності даного комерційного банку посідають незначне місце. Проте ці операції вигідні для банку, оскільки частка доходу від факторингових операцій у загальних доходах банку становила 2,6 % в базисному періоді і 1,6 % — у звітному. Їх частка в загальних активах відповідно становила 1,6 і 0,94 %, тобто була значно нижчою, ніж їх частка в доходах. Це свідчить про порівняно високу рентабельність цих операцій. Висока ризикованість факторингових операцій призводить до значних утрат від недоотримання сум за виставленими рахунках від платників. Так, у базисному періоді банку не було відшкодовано 988 тис. грн., а в звітному — 874 тис. грн., що є невикористаним резервом підвищення ефективності факторингових операцій.

Таблиця 2.6

Показники	2007 р.	2008 р.	Відхилення
1. Факторингові кредити (суми, перераховані фактор-банком постачальника), тис. грн.	8782	5557	–3225
2. Дохід від факторингових операцій, тис. грн.	2182	1264	–918
3. Дохідність факторингових операцій, тис. грн.	24,8	22,8	–2,0
4. Втрати банку від недоотримання сум з платників, тис. грн.	988	874	–114,0
5. Питома вага доходів від факторингових операцій в доходах банку, всього, %	2,6	1,6	–1,0
6. Прибуток банку від факторингових операцій, тис. грн.	1194	390	–804
7. Прибутковість факторингових операцій, %	13,6	7,0	–6,6

Наведена методика дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності факторингових операцій з іншими видами банківських операцій і з урахуванням їх ризикованості надати перевагу тим чи іншим.

РОЗДІЛ 3

3.1 Перспективи здійснення факторингових операцій в Україні

Ринок факторингових послуг в Україні бере початок з середини 90-х років, коли кілька банків почали надавати факторингові послуги. Факторинг спочатку був законодавчо закріплений як один з видів суто банківської діяльності. Власне, факторингом назвали небанківські послуги, які мають право надавати лише банки, хоча у деяких країнах банкам заборонено надавати послуги факторингу. На сучасному ж етапі близько 30 українських банків декларують, що спроможні їх надавати. Але нерідко подібні послуги надаються лише інсайдерам банку, а іноді навіть необхідною вимогою є застереження про покупців, які також повинні бути клієнтами цих банків. Крім того, вітчизняні банки, як правило, надають послуги тільки з фінансування. Натомість у міжнародній практиці факторинг містить чотири (мінімум дві) складові: фінансування, страхування ризиків, управління дебіторською заборгованістю й інформаційне обслуговування. Таке визна-чення міститься в Оттавській конвенції 1988 року.

Щодо методики надання факторингових послуг в Україні, то потенційні клі-єнти виконують обмежену кількість вимог. У сьогоденній діловій практиці вітчизняні фінансові установи керуються здебільшого тим, щоб компанія працювала чи хотіла працювати зі своїми споживачами на умовах відстрочки платежу і мала бодай кілька постійних покупців.

Отже, важливим шляхом вирішення є те, щоб у майбутнього клієнта факторингової компанії була досить довгострокова програма розвитку, яка містить цілі щодо розширення й поліпшення якості асортименту, збільшення обсягів випуску та виходу на нові ринки збуту. Фінансові й організаційні ресурси фактори мають змогу надати, але програма просування товару на ринок є завданням клієнта. Також від факторів не залежить якість товару та упакування, повнота та легітимність супровідної документації тощо.

Українські банки, наприклад, застосовують власні ноу-хау у контексті запо-бігання ризику споживача, постійно здійснюючи моніторинг за допомогою закритих і відкритих джерел, працюючи з державними органами влади.

Упродовж останніх 2-3 років визначилися пріоритети інтересів щодо ринку факторингових послуг як банків, так і комерсантів. Сьогодні факторингу потребує передусім торгівля з відстроченням платежу, зокрема -- мережева торгівля.

Приміром, реалізаторам пива, цигарок, солодощів необхідно, щоб банк спла-тив поставки наперед, аби розрахуватися з оптовими постачальниками. Згодом -- упродовж кількох місяців -- вони повертають ці борги.

Попри простоту і привабливість, розвитку ринку факторингових послуг в Ук-раїні перешкоджають певні неузгодженості законодавчо-нормативного характеру. Треба наголосити, що, крім банків, цей вид бізнесу можуть здійснювати й інші фірми. Щоправда, однозначно відповісти на питання, хто саме -- важко, оскільки між державними відомствами та юристами фірм триває дискусія на цю тему. Розпочалася вона з появою листа Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.10.2003 року №347/07/1-3/1, де зазначалося, що фактором (установою, яка в результаті переуступки вимоги отримує право вимоги за грошовими зобов'язаннями) може бути або банк, або фінансова установа, або фізична особа -- суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювані факторингові операції. Відповідно виникає правова колізія з причин невизначеності кола суб'єктів підприємницької діяльності, які мають право на здійснення факторингових операцій.

У статті 5 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що правом надання фінансових послуг володіють лише фінансові установи. До фінансових установ належать юридичні особи, які відповідно до закону надають одну або кілька фінансових послуг і внесені у відповідний реєстр у встановленому законом порядку. Юридична особа, яку не внесено у відповідний реєстр, не надає фінансових послуг як виняткового виду діяльності, не є фінансовою установою і не має права надавати фінансові послуги.

Згідно з іншими трактуваннями переуступки вимоги боргу загалом не є фінансовою послугою, а факторингом вважається лише купівля рахунків-фактур, кредитування оборотного капіталу клієнта та ще деякі операції. Хоча законодавчі акти про ліцензування отримання ліцензій на ведення факторингових операцій не передбачають. Відповідно арбітражні суди переважно стають на позицію Цивільного кодексу, тобто вони визнають недійсними договори факторингу, укладені некредитними організаціями.

Важливим етапом для розвитку ринку факторингових послуг як в Україні, так і загалом у регіоні стало створення Східноєвропейської факторингової асоціації влітку 2001 року, її головне завдання -- розвиток факторингу на відносно нових ринках -- на постсоціалістичному просторі: у країнах колишнього СРСР і деяких країнах далекого зарубіжжя. У Східноєвропейську факторингову асоціацію входять факторингові компанії з України, Росії, Казахстану, Вірменії і Молдови. Налагоджено партнерські відносини з компаніями Центральної і Східної Європи, усіх країн колишнього СРСР.

Відносини ділового партнерства включають постійне співробітництво компа-ній регіону, які й не є членами асоціації, але беруть активну участь в її роботі. У конференціях Східноєвропейської факторингової асоціації беруть участь представники 15-20 країн. Особливу роль у роботі відіграє Польща, на частку якої припадає більше половини факторингового ринку країн Центральної і Східної Європи.