2.2 Аналіз експортно-імпортної діяльності в Україні
Масштаби і структура зовнішньої торгівлі, а також характер зовнішньоторговельного балансу істотною мірою визначають величину валютних надходжень і характер платіжного балансу країни. Обґрунтовані підйоми митного регулювання і чітка стратегія конкурентоспроможності є важливими стимулами прогресивних структурних перетворень і макроекономічної стабілізації. Диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків з наданням більшої ваги залученню іноземних інвестицій та здійсненню іноземної підприємницької діяльності сприяє ліквідації застійних явищ в економіці країни. За 2000-2005 рр. обсяг зовнішньоторговельного обороту країни збільшився у 2,48 раза. Середньорічний приріст обсягів експорту становив 1,25%, а імпорту – 1,26% при середньорічному показнику приросту ВВП 1,6%, що є свідченням деякого зменшення зовнішньої залежності та пожвавлення макроекономічної динаміки. Динаміка світового ВВП і світової зовнішньої торгівлі у 2004 р. становили, відповідно, 3,7 і 7,5%, відображаючи зростаючу значущість зовнішньої торгівлі у сучасній світовій економіці [11].
Активізація зовнішньоторговельних зв’язків у цілому свідчить про зростаючу відкритість економіки країни, використання нею переваг міжнародного територіального поділу праці.
Перетворенню зовнішньоекономічної діяльності у потужний фактор економічного зростання і суверенітету в системі світогосподарських зв’язків має сприяти відпрацьована система інституціональної інфраструктури та управлінських підойм міжнародного бізнесу, яка забезпечує участь України у міжнародному поділі праці та її кооперації (банків, бірж, страхових компаній, консалтингу, лізингу тощо).
Особливістю сучасних зовнішньоторговельних угод України є їх коротко- і середньостроковий характер. Про багатовекторність зовнішньоекономічної політики України свідчить наявність відносин з партнерами більш як 200 країн світу. Масштабністю цілей і довгостроковим характером вирізняються «Програма економічного співробітництва між Україною та Російською Федерацією на 1998-2007 рр.» і «Програма інтеграції України до ЄС».
Ліквідація державної монополії на здійснення зовнішньоекономічних операцій і надмірна лібералізація зовнішньої торгівлі призвели до дисбалансу між загальнодержавними інтересами та цілями окремих суб’єктів господарювання або галузевими «лобі». Втрата пріоритету інтересів держави як головного суб’єкта міжнародних економічних відносин призвела до процвітання тіньового бізнесу, надмірного експорту стратегічної сировини, нееквівалентного обміну, демпінгу та інших негативних явищ. Внаслідок такої зовнішньоекономічної політики країна зазнала значних фінансових втрат, оскільки валютні кошти від таких операцій осідали, головним чином, у зарубіжних банках і офшорних зонах. Негативний вплив на українську економіку справила практика ввезення до країни товарів з вітчизняної давальницької сировини та вивезення іноземних товарів під виглядом давальницької сировини, що зумовлювало зменшення надходжень від сплати мита.
Протягом 2000-2004 рр. в Україні експорт давальницької сировини збільшився у 6,5 рази, а її імпорт – у 1,9 рази. Сальдо обміну такою сировиною – від’ємне. У 2005 р. експорт української давальницької сировини становив 33,8 млн. дол., а обсяг імпорту виготовленої з неї готової продукції – 36,5 млн. дол. Це означає, що переробка в країні давальницької сировини з наступним вивезенням виготовлених з неї товарів орієнтується на експлуатацію кваліфікованої та дешевої робочої сили. Зменшення обсягів обміну давальницькою сировиною між країнами СНД вказує на те, що саме нетрадиційні торговельні партнери охоче використовують можливості знижувати витрати свого виробництва саме в такий спосіб.
Значних втрат Україні завдала поширена в минулому практика ввезення під виглядом товарів критичного імпорту (без сплати ПДВ) продукції, виготовленої вітчизняними підприємствами. При цьому знову ж вигравали приватні бізнесмени та окремі суб’єкти господарювання, а не держава.
Для завоювання сталих ніш на світовому ринку необхідно перевести зовнішньоекономічні зв’язки на довгострокову основу, що вимагає докорінної зміни концептуальної основи зовнішньоекономічної діяльності.
Довгостроковому закріпленню на ринках інших країн сприятиме, поряд з підвищенням конкурентоспроможності товарів і послуг, активізація іноземної підприємницької діяльності. На сучасному етапі перенесення виробництва до інших країн є найбільш імовірним шляхом створення спільного підприємництва. Але слід пам’ятати, що розміщення виробничих підрозділів українських підприємств на території високо розвинутих країн (виключно з ними прагне інтегруватись український політикум), крім величезних фінансових ресурсів і високого технологізму виробництва, вимагає врахування тієї обставини, що провідну роль у структурі їх економік відіграють сфера послуг (банківських, страхових, транспортних, рекреаційних та ін.), а також наука і наукове обслуговування. Подає надію перспектива розвитку спільного підприємництва з традиційними партнерами та країнами, що розвиваються, у виробничих та інфраструктурних галузях, на яких вони, як і Україна, спеціалізуються.
Аналіз спільного підприємництва як форми зовнішньоекономічної діяльності дозволяє констатувати, що воно є проявом активної політики країни на світовому ринку. Нині в Україні існує понад 7000 спільних підприємств і 2600 підприємств із 100% іноземних інвестицій. Спільні підприємства функціонують в усіх видах виробничої та невиробничої діяльності: харчової промисловості, машинобудуванні та металообробці, паливній промисловості, будівництві та виробництві будівельних матеріалів (60% загального обсягу інвестицій), внутрішній торгівлі (20%), фінансовій, кредитній, страховій сферах і пенсійному забезпеченні (близько 7%) [8].
Інтегрування країн Заходу у сучасне виробництво – справа далеко не проста: крім істотної різниці у рівнях технологізму, спільні підприємства потерпають від застосування нежорстких форм інтервенції – валютного контролю над потоком капіталу і прибутку, що повертається до материнської компанії, або ж контролю над цінами.
Далеко недосконалою і недостатньо ефективною є структура зовнішньоекономічних зв’язків України. У ній зовнішня торгівля гіпертрофовано переважає над такими формами, як поглиблення виробничого кооперування, науково-технічне та кредитно-фінансове співробітництво, розвиток зовнішньоекономічної інфраструктури та ін. Практично відсутні в структурі зовнішньоекономічних зв’язків послуги вітчизняних банків. Лише 19 українських банків (з 100% іноземного капіталу) беруть участь у зовнішньоекономічних зв’язках. Операції з експорту-імпорту товарів і послуг становлять близько 17% платежів українських банків.
Саме ці сучасні види зовнішньоекономічної діяльності здатні забезпечити інтегрування у світове співтовариство на паритетних засадах. У самій структурі зовнішньої торгівлі має місце різкий дисбаланс у співвідношенні товарів і послуг. Торгівля послугами в Україні становить лише 29,2% вартості експорту товарів, тобто є меншою у 6,6 раза.
У структурі експортних послуг провідна роль належить транспортним і послугам зв’язку, незначною є частка ділових і професіональних послуг, а мізерною – частка послуг міжнародного туризму, інжинірингу та ін. Так, валютні надходження від іноземного туризму в Україні є майже у 20 разів нижчими, ніж у Польщі.
Змінити співвідношення на користь більш прогресивних форм міжнародного економічного співробітництва можна шляхом поступального (а не декларативно-кон’юнктурного) входження нашої країни до європейських структур при зваженому (відповідно до національних потреб та інтересів) співробітництві у рамках єдиного економічного простору. Найбільш динамічні та вигідні позиції світової торгівлі доцільно напрацьовувати у тій частині світового економічного простору, якій властиві подібні ментально-культурологічні особливості, виробнича культура і досвід, ринкові ніші та однотипні фактори виробництва. На користь збереження доброзичливих відносин і взаємовигідних зв’язків з традиційними партнерами – країнами СНД та Східної Європи – свідчить і дозована (з огляду на відносини України з Росією) зовнішньоторговельна політика країн Заходу.
Істотного поліпшення і навіть перебудови вимагає товарна структура експорту України. Ця проблема досить предметно висвітлена у численних наукових працях, зокрема, у статтях Ю. Василенка, В. Дергачова, Н. Кухарської, О. Дідич та ін.
Порівняння товарних структур експорту України та її найближчих сусідів – Росії та Польщі – дозволяє констатувати наступне. Протягом 1996-2000 рр. співвідношення в сукупному експорту сировини, палива, енергії та машинно-технічної продукції характеризувалося такою динамікою: в Україні – з 2,8: 1 до 2:1, в Росії – з 2,8: 1 до 2,7: 1, тоді як у Польщі ще протягом 90-х років ХХ ст. – з 1: 1,9 до 1: 1,98. Середньорічні темпи приросту питомої ваги машин, обладнання і транспортних засобів в експорті за досліджуваний період становили: в Україні – 2,2%, в Росії – 4,8%, в Польщі – 5,1%.
Отже, зрушення в товарній структурі експорту нашої країни мають значно нижчу інтенсивність, ніж у сусідніх країнах. Фактично зберігається моно товарний, сировинний і напівфабрикатний характер українського експорту. Основною товарною групою, яка забезпечує близько 40% валютних надходжень, залишається металургійна продукція. До цього слід додати не паритетність і нееквівалентність обміну, зумовлені об’єктивними та у ряді випадків суб’єктивними «ножицями цін» на окремі (або найбільш вагомі) товарні групи, наприклад, російські енергоносії та українські транзитні послуги.