Смекни!
smekni.com

Сутність та функція грошей (стр. 7 из 10)

Прихильниками цієї теорії у XVIIXVIII ст. були: в Англії - У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Hope; в Італії - Ф. Галіані; у Франції - А. Монкретьєн.

Помилковість металістичних поглядів меркантилістів полягала в наступному:

визнання золота і срібла грошима за їх природою;

ототожнення грошей з товарами;

нерозуміння суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію - служить загальним еквівалентом;

ігнорування того, що гроші - це історична категорія.

Із завершенням первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала виступати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробства як сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи промислової буржуазії стали протиставляти капітал в обороті “мертвим” скарбам у вигляді золота і срібла. А оскільки розвиток промисловості в капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні витрати нації.

В епоху золотомонетного стандарту з розвитком банкнотного обігу німецькі економісти К. Кніс, В. Лексіс, А. Ленибург та інші вже не заперечували можливість обігу знаків вартості, однак вимагали обов’язкового обміну їх на метал. У цей період металістична теорія набула значного поширення, принципи її були покладені в основу грошових реформ, спрямованих проти інфляції. У XIX ст. виникла золотодевізна система грошового обігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачала не безпосередній розмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичних держав.

Повернення до металістичної теорії грошей відбулося після Другої світової війни. Французькі економісти А. Тулемон, Ж. Рюефф і М. Дебре, а також англійський економіст Р. Харрод запропонували ідею про необхідність введення золотого стандарту в міжнародному обігу, а американський економіст М. Хальперін та француз Ш. Ріст висунули вимоги про введення його також у внутрішньому обігу. З крахом БреттонВудської валютної системи на початку 70х років знову здійснювалися спроби обгрунтувати необхідність відновлення золотого стандарту. Так наприклад, експрезидент США Р. Рейган в час передвиборчої кампанії вважав можливим повернення до золотого стандарту. Будучи обраним президентом в січні 1981 р., він створив спеціальну комісію з цієї проблеми, яка, однак, вирішила, що введення золотого стандарту є недоцільним.

Кейнсіанська теорія інфляції. Сучасний монетаризм, його відмінність від кейнсіанської теорії.

Представники цієї теорії (Дж.М. Кейнс і Б. Хансен) виходять з аналізу доходів та видатків господарюючих суб’єктів та впливу їх на збільшення попиту. Вони вважають, що збільшення попиту з боку держави та підприємців призводить до збільшення виробництва та зайнятості. В той же час збільшення попиту населення, оскільки він (попит) носить невиробничий характер, призводить до інфляції. В зв’язку з цим вони рекомендують стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежувати заробітну плату працюючих. В даній концепції активну роль відіграє, за словами Кейнса, “ефективний" або грошовий попит, який, нібито, і створює грошову масу. Причому Кейнс розглядає два види інфляції:

напівінфляція (повільна або повзуча), тобто таке збільшення грошової маси в умовах безробіття, яке не завдає небезпеки, оскільки не стільки призводить до зростання цін, скільки сприяє залученню безробітних до процесу виробництва;

справжня інфляція (галопуюча) - вона можлива при досягненні повної зайнятості, коли зростання грошової маси цілком проявляється у зростанні цін на товари та послуги.

В зв’язку з цим в своїй роботі “Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей" (1936 р.) Кейнс рекомендував проводити зниження не номінальної, або “грошової" заробітної плати, яка, з його слів, є “непіддатливою” в силу завзятого відпору працівників, а здійснювати “гнучку інфляційну грошову політику”, яка в кінцевому результаті призведе до зниження реальної заробітної плати. На базі кейнсіанської теорії інфляції з’явилась так звана “крива Філіпса”, яка відображає обернену залежність в розвитку цін і зайнятості у Великобританії. Новозеландський вчений А. Філіпс на базі аналізу тенденцій в економіці Великобританії з 1861 по 1957 р. прийшов до висновку, що за допомогою інфляції протягом майже ста років вдавалося переборювати спад виробництва і збільшувати зайнятість, а стабілізація цін супроводжувалась зниженням рівня зайнятості та економічної активності.

Згідно з “кривою Філіпса" були розроблені рекомендації щодо призупинення інфляції, утриманню її на певному рівні: або довести безробіття до високого рівня, або ж профспілкам вести більш стриману політику при переговорах про підвищення заробітної плати. Однак економічні кризи 1974-1975 рр. та 1980-1982 рр. виявили новий феномен - стагфляцію, що заперечує “криву Філіпса”, так як в ці періоди - періоди стагнації або кризи - темпи інфляції не зменшувались, а збільшувались.

Сучасний монетаризм.

Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків економічної думки, який від кінця 1970х - початку 1980х рр багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в середині 1930х рр домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти.

Важливо враховувати й інші обставини, що зумовили вихід на провідні позиції монетаристського напрямку економічної теорії Це, насамперед, інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанські рецепти, що використовувалися раніше, торкалися в основному внутрішньої економіки і мало зважали на зовнішньоекономічні процеси. Необхідність перебудови господарського механізму диктувалась і умовами нового етапу НТР, що набув інтенсивного розвитку від другої половини 1970х рр., а також іншими - не лише економічними, а й соціально-політичними, в т ч й ідеологічними, чинниками.

Ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічної думки, зародилися ще в 1920х рр. Як цілісна система економічних поглядів монетаризм сформувався в 1960і рр. Найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М Фрідман - професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1976 р, автор більш як 270 праць.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублікованій 1956 р книжці "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей", яка вийшла під редакцією М Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книга "Історія грошей Сполучених Штатів 1868 - I960", написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. У 1990х рр вплив ідей монетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закорінені в ньому, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монетаризму як одного з провідних напрямків сучасної економічної думки лишається досить суттєвим.

Варто зважити й на те, що монетаризм як економічна теорія має розгалуження. Він об'єднує групи економістів, що по-різному тлумачать ті чи ті аспекти економічної теорії та політики.

Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна "система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів" У підручнику Е. Дж. Долана, К.Д. Кемпбелл і Р. Дж. Кемпбелл зазначено: монетаризм - школа економічної думки, котра акцентує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості.

Відповідно до цього визначення монетарнім ототожнюється з кількісною теорією грошей. "Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей. - відзначає М. Фрідман, - тепер називається монетаризмом". Однак в одному з підручників із теорії грошей та банківської справи наголошується, що "визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменем школи монетаризму". У зв'язку з цим вважається, що монетаризм являє собою не просто кількісну теорію, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Ідеться про використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісної теорії. За твердженням М. Фрідмана, поняття "кількісна теорія" використовується як термін, що "характеризує радше загальний підхід, аніж безпосереднє визначення самої сутності теорії монетаризму".