2 Народногосподарське значення лізингу
Лізинг виник внаслідок прискорення науково-технологічного прогресу і необхідності якісного оновлення матеріально-технічної бази процесу виробництва. Початок лізингових операцій в сучасному розумінні їх змісту відносять до 1877р., коли американська компанія "Белл Телефон К°" прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. Це сприяло значному розширенню обсягів реалізації виробленої продукції і виробничого використання телефонної техніки. Перша спеціалізована лізингова фірма "Юнайтед Стейтс лізинг корпорейшн" була створена у 1952р. у Сан-Франциско (США).
Народногосподарське значення лізингу полягає в тому, що він є особливою фінансово-кредитною формою розвитку технологічного базису виробничого процесу. Лізинг дозволяє проводити якісне технічне переозброєння виробництва в умовах дефіциту капіталу у товаровиробників, що особливо важливо за умов кризової економіки. Лізингоодержувач — підприємство (фірма) має можливість користуватися новими високопродуктивними машинами і обладнанням без залучення на ці цілі власних або позичених коштів відповідно до ціни (вартості) даної техніки.
З метою стимулювання технологічного прогресу в сфері виробництва держава надає значні пільги при оподаткуванні лізингових операцій. У ряді країн лізинг набув розвитку (наприклад, у Великобританії з 1970 р.) лише після введення відповідних податкових пільг.
Якщо підприємство закуповує необхідне йому обладнання на основі власних коштів і банківських кредитів, то ця купівля фінансується за рахунок прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку; крім того, сплачується податок на додану вартість із ціни (вартості) купівлі-продажу. Інший механізм фінансування виробничих інвестицій використовується при лізингу. Орендні платежі при лізинговій операції входять у собівартість продукції, яку випускає лізингоодержувач. Кошти, що витрачаються як на лізингові платежі, так і на викуп орендованого обладнання, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.
Особливо важлива лізингова форма залучення у виробничий процес необхідного обладнання для малого і середнього бізнесу. Це — комп'ютери, конторське, медичне і поліграфічне обладнання, крани, автонавантажувачі, складські приміщення, вантажні автомобілі, морські судна, літаки та багато іншого. Для того, щоб організувати виробництво, дрібним і середнім підприємцям не обов'язково мати власне майно і обладнання, достатньо взяти їх в оренду за лізинговою угодою. Суборенда за лізингом, як правило, заборонена.
Для товаровиробників вигідним є й порядок здійснення платежів за лізинг. Найоптимальнішим варіантом вважається механізм внесення лізингових платежів з виручки від продажу виробленої на орендованому обладнанні продукції. Лізингові платежі фіксовані, що полегшує контроль над витратами виробництва і сприяє розробці і реалізації підприємством ефективної цінової політики. Платежі за лізингом можуть приймати не тільки грошову форму, але й погашатися частково або повністю виробленими товарами.
Лізинг змінює систему матеріально-технічного забезпечення виробництва, виступаючи прогресивним методом управління матеріальними ресурсами. Через лізинг товаровиробникам відкривається доступ до сучасної передової техніки і технології, як правило, особливо дорогої і з швидким моральним старінням.
Вигідним є використання лізингу в галузях з сезонним ритмом господарської діяльності, особливо в аграрно-промисловому комплексі. У загальному плані вигоди лізингу, як і за будь-якою іншою формою кредиту, полягають у можливості негайно використовувати товар при його оплаті через довший період.
Лізинг є досить вигідною фінансовою операцією й для лізингодавця (банку, лізингової компанії). Йдеться про використання нового виду прибуткової операції, розширення кола клієнтів, зниження ризику втрат у зв'язку з неплатоспроможністю лізингоодержувача, отримання додаткових доходів тощо.
Лізинг набув поширення в західних країнах. Лізингова діяльність стала сферою прибуткового промислового і банківського бізнесу. Це — один із найефективніших сучасних фінансових інструментів розширення інвестиційної діяльності. В Україні поки що лізинг застосовується в незначних масштабах. Вітчизняні комерційні банки, по суті, не беруть участі у лізинговому кредитуванні.
Вузькоспеціалізовані лізингові компанії, які проводять лізингові операції з одним видом товару або з товарами одної групи стандартних видів, як правило, самі здійснюють технічне обслуговування обладнання і підтримують його в нормальному експлуатаційному стані. Лізингові компанії в зарубіжних країнах є найчастіше філіалами або дочірніми компаніями великих промислових і торговельних фірм, банків і страхових компаній.
В розвинутій ринковій економіці в процесі лізингової діяльності задіяні значні фінансові ресурси, тому комерційні банки, як правило, не можуть залишити лізинг поза сферою своєї уваги. Розвиток лізингового бізнесу вимагає первинної мобілізації грошового банківського капіталу для купівлі обладнання з метою його подальшого використання за лізингом. Конкуренція на фінансовому ринку спонукає банки до активного розширення лізингового кредиту. Запроваджуючи лізингові операції, комерційні банки отримують можливість підвищувати ефективність роботи з клієнтами. Банки навіть приймають на себе зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, сплату податку на майно та ін. Перевагою лізингового кредиту для банку є достатньо високий рівень його прибутковості. Разом із цим лізингова операція відноситься до господарських операцій з високим ступенем ризику. Тому банк має постійно враховувати ймовірність високого ризику у виборі конкретних напрямків лізингової діяльності.
Недоліки лізингового кредиту пов'язані, насамперед, з досить складною організацією лізингових операцій, значними фінансовими витратами на підготовку і реалізацію лізингових угод (особливо за відсутності відповідних податкових пільг). Для товаровиробників вигідність проведення лізингової кредитної операції потребує детального вивчення, адже можливо, що доцільнішим, з фінансової точки зору, є використання інших форм кредитування (комерційного кредиту або банківської позики).
Лізингова операція, крім чисто лізингу, включає й інші послуги, які можуть бути надані лізингоодержувачу. До них відносяться: технічні послуги, наприклад, транспортування об'єкта лізингу до місця його використання клієнтом, монтаж і наладка обладнання, технічне обслуговування і поточний ремонт обладнання; консультаційні послуги, наприклад, з питань оформлення угоди, оподаткування тощо.
3 Механізм лізингового кредитування
Механізм лізингового кредиту включає в себе чотири основні етапи, що випливають з типової схеми лізингової операції:
1) звернення лізингоодержувача до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в оренду;
2) купівля лізингодавцем даного обладнання у постачальника;
3) передача лізингодавцем придбаного обладнання у тимчасове користування лізингоодержувачу за певну плату;
4) припинення (закриття) лізингової угоди.
В основі виділення етапів механізму лізингової операції покладена оцінка лізингу як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів у майно, яке передається за договором фізичним та юридичним особам у виробниче користування на певний строк.
На першому етапі лізингової операції майбутній лізингоодержувач готує офіційну заявку — запит лізингодавцю (лізинговій компанії). У цій заявці мають міститися дані про предмет лізингу, передбачуваний строк лізингу, пропозиції щодо орендної плати та інша інформація. До заявки додаються бізнес-план, розрахунки окупності, баланс підприємства, доручення на проведення переговорів з постачальником, банківська гарантія.
Лізингодавець проводить експертизу отриманих документів, оцінює спроможність підприємства-лізингоодержувача своєчасно здійснювати лізингові платежі. У разі позитивного рішення щодо лізингової угоди, лізингодавець починає готувати договір з клієнтом-лізингоодержувачем. Лізингодавець направляє потенційному лізингоодержувачу умови договору, лізингові ставки, графік платежів, а також підтверджує постачальникові-продавцю готовність оплатити обладнання, замовлене лізингоодержувачем.
Лізингоодержувач знайомиться з умовами договору і підписує його. Після цього лізингодавець направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку продукції, який містить такі основні положення: доручення лізингодавця, що видає замовлення, підприємству-виконавцю виготовити певне обладнання для передачі його в лізинг; узгодження загальної кількості обладнання, що виготовлятиметься; встановлення строку виготовлення і загальної вартості обладнання. До замовлення-наряду, як правило, додаються технічні завдання (вимоги) та інші документи, що визначають умови виконання робіт.
На другому етапі лізингової операції замовник-лізингодавець укладає з постачальником-продавцем договір, який регламентує умови оплати і поставки предмета лізингу. Договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг, включає такі розділи: найменування і кількість продукції, що поставляється (зобов'язання постачальника виготовити і поставити обладнання та зобов'язання замовника прийняти та оплатити його в кількості і строки згідно з узгодженим графіком); якість і комплектність продукції (відповідність продукції визначеним технічним умовам); ціна і сума договору (оплата продукції за договірною ціною); порядок відвантаження (вид транспорту, вантажна швидкість, мінімальна норма відвантаження); тара і пакування; порядок розрахунків; строк дії договору; додаткові умови. Зазначене у специфікації договору обладнання лізингодавець має купляти з виключною метою передачі його лізингоодержувачу в рамках угоди про лізинг.