3. Правило, яке закладене в основу розрахунків макроекономічних показників, – це рівність доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції. Виходячи з такого правила, будь-яка дія, що впливає на витрати, мусить обов'язково відбитися на доходах, і навпаки – все, що впливає на доходи, надалі відбивається на витратах.
4. При вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР розрізняють поняття проміжної продукції, кінцевої продукції, доданої вартості фірми.
5. В СНР для розрахунку загальної вартості виробництва використовують ринкову ціну товарів і послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно нараховану, або імпутовану вартість.
Вона застосовується в сфері домашніх господарств. Наприклад, людина, що орендує житло, платить орендну плату, яка входить в рахунки ВВП як доходи власника будинку і як витрати тієї людини, котра це житло орендує. Проте значна кількість людей проживає у власних будинках; зрозуміло, що вони не сплачують орендної плати, хоча й користуються такими самими послугами, що й люди, які житло орендують. Тому, аби врахувати цей обсяг послуг, у ВВП внесено “орендну плату”, яку власник будинку ніби сплачує сам .
Інша сфера, де застосовується імпутування, – послуги, надані державним сектором економіки (оборона, охорона громадського порядку, освіта й охорона здоров'я, які фінансуються з державного бюджету, та ін.). Ці послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому в складі ВВП вони враховуються у відповідності з поточними затратами, пов'язаними з їх наданням. Мета застосування імпутованих оцінок – отримати повніші та вірогідніші значення ВВП.
1. При розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучають так звані непродуктивні операції, які бувають двох типів: перепродаж товарів та чисто фінансові операції. До останніх належать: державні трансфертні виплати; приватні трансфертні платежі; операції з цінними паперами.
У колишньому Радянському Союзі розвивалася і використовувалася система макроекономічних показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери: матеріальне виробництво і сфера послуг. Відповідно до цієї концепції, сукупний (валовий) суспільний продукт та національний доход (НД), як основні макроекономічні показники БНГ, створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта тощо), в розрахунок не брався. Вилучення послуг із сфери економічного виробництва в радянській статистиці базувалося на уявленні про продуктивну працю лише в сфері матеріального виробництва, відображало низький рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва.
Баланс народного господарства за 1923-1924 рр., розроблений в ЦСУ СРСР під керівництвом П.І.Попова і опублікований 1926 року, було визнано одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показників. Знадобилося ще майже чверть сторіччя, перш ніж аналогічні макроекономічні розробки з'явилися в таких провідних країнах, як США. Англія, Голландія та ін. Проте ці розрахунки було проведено вже у формі СНР, яка виникла на основі вдосконалення методології розробки БНГ.
2. Загальні принципи побудови СНР та її класифікація
національний економіка валютний фінансовий
В основі СНР лежить концепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, так і галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури, охорони здоров’я, державного управління, фінанси, страхування, житлово-комунальне господарство тощо). Вона не залишає поза увагою й економічну діяльність домогосподарств, але з певними обмеженнями. Наприклад, якщо догляд за будинком та подвір’ям, виховання та догляд за дітьми чи особами похилого віку здійснює наймана прислуга, то її діяльність враховується при підрахунку валового внутрішнього продукту та національного доходу. Якщо ж ці види діяльності виконують самі господарі дому – не враховуються. Пояснюють цей парадокс насамперед складністю збору інформації про зазначені види діяльності.
СНР охоплює і тіньову економіку, але оскільки її обсяги обчислюють опосередкованим шляхом і держави погоджуються на оприлюднення інформації про тіньовий сектор, що виробляє незаборонені законом товари і послуги, але уникають висвітлення інформації про виробництво заборонених законом товарів і послуг (нелегальне виробництво і торгівля зброєю, торгівля живим товаром та органами людей, наркобізнес тощо), то це дає змогу зменшити похибки підрахунку макроекономічних показників, але не дає змоги уникнути їх.
Слід зазначити, що умовна оцінка житлових послуг, які надаються домовласниками самим собі, здійснюється за допомогою ставок квартирної плати за аналогічні будинки і квартири. Такий підхід нівелює вплив зміни частки орендованого житла на загальний обсяг національного доходу.
До річного результату виробництва СНР не включає:
• результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людської діяльності;
• зростання вартості активів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін.
Окрім зазначеного вище, СНР-93 ґрунтується на концепції первинних доходів. Ця концепція дуже близька за змістом до концепції факторних доходів. Головна відмінність між ними полягає у тому, що теорія факторних доходів розглядає доходи держави як такі, що отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів. Первинні доходи ж формуються такими факторами: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва. Концепція первинних доходів виходить із того, що органи державного управління по суті є фактором виробництва. Первинні доходи, згідно з цією концепцією, – це доходи, які отримують суб’єкти економіки в процесі первинного розподілу створеної вартості.
Принципи побудови СНР-93
1. Відображення господарського кругообороту в трьох аспектах – виробництва, розподілу та кінцевого використання.
2. Групування інституціональних одиниць у сектори економіки.
Інституціональна одиниця – господарська одиниця, яка володіє активами, має право здійснювати господарську діяльність, веде повний набір бухгалтерських операцій і несе відповідальність щодо своїх зобов’язань.
Ознака інституціональної одиниці властиві двом групам господарюючих суб’єктів – юридичним особам і окремим особам, об’єднаним для сумісного ведення домашнього господарства.
Домогосподарства СНР відносить до самостійних суб’єктів з таких причин:
• по-перше, доходи членів сім’ї (домогосподарства) повністю або частково передаються в спільне володіння;
• по-друге, організація, облік витрат на споживання і заощадження здійснюється теж на сумісній (колективній) основі членів домогосподарств.
Домогосподарства та групи юридичних осіб, які є інституційними одиницями, об’єднують (групують) у сектори економіки.
СНР виокремлює такі сектори:
• не фінансові підприємства і корпорації;
• фінансові корпорації;
• сектор загальнодержавного управління;
• домогосподарства;
• некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства;
3. Розмежування між рухом товарів та послуг та потоками доходів (заробітна плата, рентні та процентні доходи, прибуток).
4. Розмежування між потоками і запасами.
Потоки – показники, які дають кількісну характеристику виробництва, закупівель, виплат тощо. Запаси – показники, що характеризують наявність ресурсів на ту чи іншу дату. Наприклад, наявність основного капіталу на кінець року. Взаємозв’язок між цими показниками проявляється в тому, що величина запасу на кінець періоду дорівнює величині запасу на початок періоду плюс потік, що характеризує надходження даного ресурсу в запаси мінус вилучення цього ресурсу із запасів:
5. Розмежування кінцевої і проміжної продукції.
Це розмежування необхідне для визначення результатів економічної діяльності без повторного рахунку.
Розмежування продукції на кінцеву і проміжну здійснюється не на основі фізичного змісту продукції, а на основі способу використання. Наприклад, борошно, яке домогосподарка купила для випічки пирогів для своєї родини – кінцевий продукт. Борошно, яке купує хлібокомбінат для випічки хліба – проміжний.
Кінцева продукція – продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція – продукція, яка використовується для виробничого споживання.
6. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва та реалізації товарів і послуг, тобто первинними доходами, та доходами, отриманими від перерозподілу. Цей принцип важливий також для уникнення подвійного рахунку.
7. Розмежування доходів та витрат на поточні та капітальні і відображення їх у різних рахунках. Додавати чи віднімати ці види затрат неправомірно.
Поточні доходи – отримання заробітної плати, прибутку, трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги тощо). Поточні витрати – затрати на купівлю споживчих товарів, перерозподільчі поточні платежі (сплата податків, внесків тощо). Капітальні доходи – це трансферти одноразового характеру, які фінансують витрати на придбання основного і оборотного капіталу та заощадження.