Смекни!
smekni.com

Теоретичні основи фінансових ресурсів підприємства (стр. 4 из 5)


Розділ 3. Проблеми ефективного формування, використання та вдосконалення методів формування фінансових ресурсів будівельних підприємств

Фінанси впливають на кількісні і якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу на підприємстві, а також на кінцеві результати його діяльності. Кваліфіковане управління фінансами сприяє швидкій адаптації підприємств до роботи в конкурентному ринковому середовищі, трансформації їх діяльності відповідно до змін чинного законодавства. Тому розгляд даної теми є досить актуальним.

Фінансові ресурси підприємства – це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства.

Характерною рисою фінансових ресурсів с те, що вони, на відміну від грошових засобів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Фінансові ресурси свідчать про наявні можливості економічного і соціального розвитку [22,c.58].

Фінансові ресурси підприємства класифікують за такими ознаками:

- джерела формування (власні та залучені);

- етапи формування (початкові та набуті);

- використання (матеріалізовані і грошові фінансові ресурси);

- форма реалізації .

Вони виконують дві основні функції : розподільчу (розподіл фінансових ресурсів підприємств за їх цільовим призначенням: на покриття витрат, формування фондів тощо) і контрольну (контроль за дотриманням пропорцій у первинних розподільчих і перерозподільчих процесах).

Формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, перш за все, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності – відповідних джерел грошових коштів.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства [22, c.58].

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Слід зазначити, що економічна криза суттєво погіршила фінансові результати українських підприємств. На кінець 2008 р. фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування зменшився порівняно з минулим роком більш ніж вдвічі і становив 57,9 млрд. грн. (в 2007р. – 135,9 млрд. грн). При цьому, прибутки прибуткових підприємств скоротилися на 23 % з 183 млрд. грн. до 140,9 млрд. грн., а збитки, навпаки, збільшилися майже вдвічі – з 47 млрд. грн. в 2007 р. до 83 млрд. грн. в 2008 р. [23, c.99].

Як засвідчує статистика найбільшого кризового стану зазнали підприємства будівельної галузі.

Рис. 3.1 Зміни обсягів будівельних робіт у 2001-2008 рр. (у % до попереднього року)

У 2008 р. в цій галузі відбулося падіння обсягів будівництва на 16 %, тоді як у 2007 р. було досягнуто приріст 15,6 %. Обсяги робіт зменшилися по всіх секторах галузі, зокрема:

з підготовки будівельних ділянок – на 10,3 % (у 2007 р. – зростання на 3,5 %);

з будівництва споруд – на 16,3 % (у 2007 р. – зростання на 16,1 %);

з установлення інженерного устаткування будівель та споруд – на 14,3 % (торік - зростання на 19,7 %) [25].

Обсяги будівництва скоротили підприємства майже в усіх регіонах, крім Чернівецької області та м. Севастополя. Значно зменшили обсяги робіт будівельники Чернігівської, Луганської, Вінницької областей (на 27,2-32,3 %). Будівельні підприємства м. Києва та Донецької області, якими виконано 40,1 % загальнодержавного обсягу робіт, скоротили будівельні роботи на 15,7 % та на 13,9 % відповідно.

У 2008 році у порівнянні із 2007 роком зменшились на 17,2 % об’єми виробництва елементів конструкцій збірних для будівництва з цементу, бетону і штучного каменя, на 10,1 % об’єми виробництва блоків і цегли з цементу, штучного каменя або бетону для будівництва.

За цей період зменшились об’єми виробництва цементу на 0,7 %, цегли керамічної – на 4,4 %, виробів з асфальту – на 7 %, вапна – на 9,2 %.

Менше, ніж у 2007 році, вироблено деревини довгої (більше 6 мм) – на 6 %, фанери клеєної – на 7,3 %.

Такого падіння обсягів будівництва в Україні не було з 2005 року. Саме тоді відбувся обвал у галузі будівництва. Обсяги будівельних робіт скоротилися на 6,6 % після приросту 17,2 % у 2004 році. Загальмувала динаміка введення житла в експлуатацію [25].

Сьогодні ситуація в будівництві розвивається, як і в 2005 році, тільки з ще більш негативними наслідками.

Відсутність національної політики у галузі будівництва, ще до початку осені запрограмувала невтішні прогнози на 2009 рік. Будівельна галузь залишилася без кредитних фінансових ресурсів. Споживчий ринок вітчизняних будівельних матеріалів зупинився. Будівельники увійшли у новий календарний рік із найбільшою кількістю недобудованих об'єктів за останні роки.

Істотною причиною кризового стану багатьох вітчизняних підприємств є неналежне виконання фінансовими службами покладених на них функцій, зокрема - відсутність фінансового планування (бюджетування) та аналізу, управління ризиками, роботи щодо оптимізації структури активів та пасивів тощо. Досить часто це зумовлене тим, що відповідальність за всю фінансову роботу на підприємстві покладається на бухгалтерію, а фінансові служби або взагалі відсутні, або їхні завдання є невизначеними і не мають нічого спільного з тими, які виконують відповідні служби на підприємствах країн Західної Європи чи США.

Вітчизняними суб'єктами господарювання в цілому не виконуються умови золотого правила фінансування. Тестування рівня виконання першої умови цього правила, відповідно до якого короткострокові активи підприємства мають бути не меншими, ніж поточні пасиви, дозволяє зробити висновок про її порушення, оскільки реальне значення показника становить близько 0,7, у тому числі по промисловості - 0,58 (при нормативному - не меншому від одиниці). Така сама тенденція спостерігається і щодо другої умови правила (відношення довгострокових активів до довгострокового капіталу). Для забезпечення стабільної ліквідності та платоспроможності підприємства значення цього показника має бути не більшим від одиниці, проте його середнє значення на вітчизняних підприємствах дорівнює близько 1,3, у тому числі на промислових підприємствах - 1,76 [24, c.233].

Середньостатистичне українське підприємство значну частину своїх необоротних (довгострокових) активів фінансує за рахунок короткострокових джерел. Це означає, що потенціальне більшість вітчизняних підприємств є неплатоспроможними, оскільки наявних оборотних активів не вистачає для погашення поточних зобов'язань.. Проблема тут полягає не стільки у дефіциті фінансових ресурсів, скільки в незадовільній роботі фінансових служб щодо управління активами та пасивами, і це пояснюється, насамперед, низькою кваліфікацією фінансового менеджменту.

Капітал підприємства - це зазначені в пасивній стороні балансу вимоги на майно, яке відображене в активах; він показує джерела фінансування придбання активів підприємства. Пасивна сторона балансу містить інформацію проте, яку частину капіталу надано в розпорядження підприємства його власниками (власний капітал) і яку - кредиторами (позичковий капітал). Діяльність фінансових служб підприємства має бути сконцентрованою, головним чином, на пошуку можливих внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційних проектів, операційної діяльності та способів їх найбільш "сприятливого" залучення. Для систематизації наявних альтернатив у цій сфері розглянемо так звану матрицю форм фінансування, наведену в табл.3.1

Таблиця 3.1 Форми фінансування підприємств

Вид фінансування Позичковий капітал Власний капітал Реструктуризація активів
Зовнішнє фінансування Кредити (банківські, комерційні) Часткове фінансування Дезінвестиції
Внутрішнє фінансування Забезпечення наступних витрат і платежів Нерозподілений прибуток Амортизація

Звичайно, неможливо дати однозначні рекомендації щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати шляхом збільшення власного капіталу, в інших — на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств вигідніше і є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших - зовнішні. Отже, фінансові служби повинні визначити найприйнятніші для конкретних умов можливості фінансування. Важливою є розробка системи критеріїв, з допомогою яких фінансист може оцінити переваги та недоліки залучення позичкового та власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування.

Прибуток та рентабельність. Слід розрахувати, як вплине та чи інша форма фінансування на результати діяльності підприємства. При цьому необхідно виходити з того, що рентабельність активів підприємства має перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в інших — до її зниження.

Ліквідність. Фінансист має розрахувати, як вплине форма фінансування на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. За доцільне при цьому вважається розрахунок показника дюрації (Duration), який характеризує середній строк непогашеної заборгованості за основною сумою боргу та процентам.