Фінансовий розвал колишнього СРСР почався на початку 90х років XX ст. Деякі колишні республіки почали націоналізацію загальносоюзних підприємств, які об’єктивно не мали змоги існувати без фінансування із загальносоюзного бюджету. Практично у 1991 році союзного бюджету вже не було.
Кожний Уряд колишніх союзних республік не вагаючись подвоїв заробітну плату своїм робітникам. Загальні грошові доходи населення СРСР підвищились із 619 млрд. руб у 1990 році до 1181 млрд. руб у 1991р (»1,9 рази).
І як наслідок цього з прилавків магазинів були змиті майже усі споживчі товари.
В той же час після розпаду СРСР радянський рубль залишився загальною валютою п’ятнадцяти незалежних держав. Кожна з них була зацікавлена видавати, якомога більше рублевих кредитів, тоді як інфляційні наслідки лягли на плечі інших.
Росія, зрозумівши це, із липня 1992 р. почала контролювати грошові потоки, які надходили з інших республік колишнього СРСР через систему кореспондентських рахунків ЦБ. Усі республіки були переведені на систему двосторонніх кореспондентських відносин, які зобов’язували держави вивозити з Росії стільки валюти, скільки вони її ввозили туди.
Результатами стала гостра платіжна криза у міждержавних розрахунках, яка вибухнула наприкінці 1992 року. В наслідок цього з серпня цього року почалася створюватися національні грошові системи.
В Україні, першій серед держав СНД почалося становлення національної економіки на основі купонізації власної грошової системи.
На початку 1993 р. власні грошові одиниці або їх сурогати (тимчасові грошові знаки) запровадили 7 країн СНД: Україна, Азербайджан, Білорусь, Латвія, Литва, Молдова, Естонія.
Країни Балтії досить швидко усвідомили, що з уведенням національної валюти не треба затягувати і то для її введення необхідна широка, комплексна підготовка й сприятлива економічна ситуація, а точніше — зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу.
Одночасно має утвердитися дворівнева банківська система, повинні бути створені реальні авуари, реальні резервні фонди. Перетворенням у сфері грошей має сприяти становлення ринку цінних паперів, діяльність фондової біржі.
Попри глибоке розуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочатку теж змушені були використати замінники грошей. Так, у Латвії було введено тимчасову квазівалюту, а її співвідношення з рублем становило 1:1. Це дало можливість конвертувати латвійську валюту в російський рубль. Наявність сурогату допомогла латвійським фахівцям здобути досвід у питаннях грошей та грошового обігу, а центральному банку — відновити свої функції у повному обсязі. Разом із тим готується здійснення заміни російських рублів на нову національну валюту на територіальній основі й у найкоротший термін.
Як відомо, у створенні грошової системи перед веде Естонія. I це не випадково. Адже підготовка до введення власної валюти почалася ще в перші місяці 1990 р. Було створено спеціальний комітет із проведення грошової реформи. Важливо те, що Естонія не пішла шляхом уведення сурогатів грошей. Але повністю уникнути "перехідних" форм не вдалося. В Естонії ще у 1991 р. було розроблено та широко використано чекові книжки для безготівкових розрахунків. Треба визнати, що це створило серйозні труднощі в галузі обробки й перевірки чеків, а електронної" системи ще не було. Але оскільки зарплата видавалася чековими книжками, то це полегшило перехід до національної" валюти, допомогло не допустити особливого напруження з готівковими грошима.
Естонське керівництво виходило і з того, що виготовити власні гроші та визначити порядок їх обміну на рублі — все це не першорядне. Головне полягало в тому, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахунків банків, фірм з іншими державами і передусім із Росією. Для цього велися довготривалі переговори.
Естонія першою ще у липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідок якої було введено національну грошову одиницю — естонську крону. 20 червня 1992 р. набули чинності закони Естонської республіки: "Про гроші", "Про забезпечення естонської крони" та "Про іноземну валюту". Одночасно для крони було розраховано ринковий курс — 8 крон до і німецької марки. За цими законами банк Естонії не мав права девальвувати крону. А це означало, що було встановлено фіксований валютний курс, який діє й нині. Комерційні банки дотримуються цього курсу щодо всіх валют.
Естонське керівництво з самого початку виходило з того, що стабільна валюта є основою стабілізації і розвитку економіки. Обраний метод прив'язування естонської крони до німецької марки виявився дієвим, він забезпечив сталість валюти і валютного курсу, що дало можливість уникнути великої інфляції.
Не менш важливе й те, що Естонії вдалося швидко збалансувати державний бюджет завдяки забороні фінансування центральним банком бюджетного дефіциту.
У проведенні грошової реформи значну участь брав МВФ. Він визначив ліміт кредиту для стабілізації естонських грошей і платіжного балансу. Важливо відзначити, що Естонія не використала навіть першої частини цього кредиту, а від наступної частини відмовилася.
Річ у тім, що з допомогою спеціалістів МВФ центральний банк Естонії за всіма міжнародними правилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країна має позитивне сальдо близько 1,5 млрд. естонських крон.
Естонія досить вдало вийшла з ситуації, коли Росія підвищила ціни на енергоносії. Не менш важливо й те, що Естонії вдалося швидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо у 1990 р. основна частина експорту йшла в Росло, Білорусію та Україну, то вже на 1993 р. Їхня частка істотно зменшилась і першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночас дедалі більше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та інших країн. Натомість прискорюється імпорт із Фінляндії, Швеції, Голландії та Німеччини.
Зовнішньоекономічну діяльність було лібералізовано — не ліцензується ні експорт, ні імпорт. Причому держава не регулює цін. Вони погоджуються тільки на електроенергію та сланці.
Як і Естонія, Латвія і Литва одними з перших на території колишнього СРСР створили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їхніх грошових реформ однаковий. Вони побудовані на ясному прив'язуванні своєї валюти до однієї з іноземних. Якщо Естонія прив'язала крону до німецької марки, то Латвія свій лат — до валюти МВФ — СДР, а литва лит — до долара США. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс водночас помірну інфляцію. До того ж держави Балтії використали старий інструмент, який хоч порівняно рідко, але застосовувався у цілому ряді країн світу — вони створили валютне управління або комітет, які регулювали фінанси країни з допомогою валютного резерву. Це означає, що всі валюти — лити, лати ї крони — забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків.
Естонська крона, латвійський лат та литовський лит мають значку відмінність у валютних курсах.
У цих країнах відмінна і банківська система. Якщо в Естонії та Литві приблизно по півтора десятка комерційних банків, то у Латвії їх 38, тобто більше ніж у 2,5 рази.
Істотно відрізняються купівельна спроможність грошей та ціни на товар. Найдешевше життя у Литві, найдорожче — у Латвії. Зате у Латвії найвищий рівень мінімальної заробітної плати, що компенсує втрати сімейного бюджету. Так, у переведенні на лити рівень мінімальної зарплати становить 216 литів на місяць, в Естонії — 157, у Литві — понад 158 литів. Що стосується середньої заробітної плати, то тут на першому місці Естонія (майже 220 доларів), далі йде Латвія — понад 190 доларів, у Литві майже 150 доларів.
I все ж при досить істотній відмінності лит, лат і крону об’єднує принципово важлива якість — вони стабільні і мають довіру. Про це переконливо свідчить рівень інфляції. У 1995 р. вона дорівнювала 35% у Литві, 29% — в Естонії та трохи більш як 20% — у Латвії.
Зупинимося на характеристиці кожної з валют.
Крона. Хоч естонська крона має найнижчий валютний курс (1 дол. понад 11 крон), а отже, й найнижчу купівельну спроможність, але саме фахівці вважають найавторитетнішою. Адже це Естонія першою вийшла із рубльової зони, рішуче створила валютний комітет і ввела власну валюту. Естонське керівництво зробило все, щоб довести людям зрозумілі й чіткі правила створення грошової системи, забезпечити глибоку довіру до національної валюти та її стійкість. Тому, хоч минуло майже 4 роки після введення нових грошей, курс крони до німецької марки практично не змінився: у середньому одну марку міняють на 7,97 крони.
Стійкість крони сприяла міцності естонських комерційних банків. До того ж їм дали одразу зрозуміти, що вони мають отримувати прибуток не за рахунок гри на курсах валют, а за рахунок широкого залучення інвестицій та розширення банківських послуг. Саме тому банківська криза обмежилася банкротством одного банку та об’єднанням двох інших. Після цього пішов швидкий процес об'єднання банківського капіталу: із 50 банків у країні залишилося 16. Але естонські банкіри вважають, що й цього забагато. Процес злиття комерційних банків триватиме. Цьому сприяє і настанова збільшити капітал до 2000 року до 5 млн. екю, тобто до 75 млн. крон. Такі процеси допомагають зміцненню крони. За даними естонського банку, крона подорожчала щодо американського долара на 75% і японської єни на 10,4%.
Лат. Латвійський лат дорівнює 2 доларам. Якщо крону ввели без будь-яких етапів, то у Латвії ще в травні 1992 р. ввели латвійський рубль, який діяв паралельно з російським рублем у співвідношенні 1:1. Через 5 місяців російський рубль було вилучено і залишився латвійський рубль. Але й він довго не втримався. Наприкінці 1993 р. плаваючий курс лата щодо долара закрився на позначці 0,595 за 1 долар, виникла ідея прив'язати національну валюту не до долара чи німецької марки, а до розрахункової одиниці МВФ — СДР. По суті, Латвія повторила естонський варіант. Стабільності лату додав золотовалютний запас, який у середині 1995 р становив 405 млн. доларів. Лат утримався і в умовах великої й гострої банківської кризи, коли збанкрутував фінансовий гігант "Балтіяс банка". Кількість латвійських банків скоротилася з 60 до 38, хоч і це для порівняно невеликої Латвії забагато. Але навіть вимога до збільшення капіталу кожного банку до і млн. латів не забезпечила процесу об’єднання банків, злиття їхнього капіталу. Очевидно, це пояснюється й тим, що банки Латвії мають і висококваліфікованих службовців, і сучасне устаткування