Підприємство-позичальник повинно мати таку інформацію:
— назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;
— сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін, їхньої позиції на ринку;
— порівняльна позиція підприємства-позичальника та його конкурентів на ринку: сильна – середня – слабка;
— зміни продукції чи технологій, що очікуються на підприємстві-позичальнику;
— злиття чи концентрація підприємств на ринку, де працює позичальник.
5. Постачальники.Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина й комплектуючі, які купують у постачальників.
Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність у підприємства сировини.
6. Виробничі потужності.Виробничі потужності — це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності.
Банк може вимагати дані про виробничі потужності позичальника з метою оцінки їхньої якості.
7. Керівництво та організація.
Банк може вимагати від підприємства таку інформацію:
Керівництво
— основні обов’язки керівників підприємств;
— кваліфікація та професійний досвід;
— наявність вакансій серед керівних посад підприємства;
— застосування сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку та методів контролю, порядок прийняття рішень і звітності.
Організація
— організаційна структура нині і в майбутньому;
— кадрове планування;
— організація збуту: кількість торгових представництв, агентів, магазинів та інших торгових точок, співпраця у сфері збуту.
8. Сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.
Сильні сторони:
— добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торговельну марку;
— продукція та послуги користуються стійким попитом, мають добрі перспективи на майбутнє;
— сучасне обладнання й технології тощо.
Слабкі сторони:
— неконкурентоспроможні ціни;
— традиційно невисока якість продукції;
— продукція та послуги користуються невеликим попитом і мають не дуже добрі перспективи на майбутнє;
— дуже сильна конкуренція;
— труднощі в отриманні сировини або велика залежність від одного постачальника тощо.
На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.
Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов’язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмета застави, зобов’язання зі страхування заставленого майна тощо.
Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.
Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.
Відповідно до договору банк бере на себе зобов’язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов’язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.
Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:
I. Загальні положення.
II. Права та обов’язки позичальника.
III. Права та обов’язки банку.
IV. Відповідальність сторін.
V. Порядок вирішення суперечок.
VI. Термін дії договору.
VII. Юридичні адреси сторін.
І. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору — вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов’язань за кредитом (застава, гарантія, поручительство); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредит.
ІІ. Права та обов’язки позичальника
2.1. Права підприємства-позичальника:
1) вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;
2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);
3) скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.
2.2. Обов’язки підприємства-позичальника:
1) використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені договором;
2) повернути наданий кредит у встановлений термін;
3) своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;
4) своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позикою;
5) забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;
6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;
7) інше (згідно з договором).
ІІІ. Права та обов’язки банку
3.1. Права банку:
1) проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;
2) припиняти видачу нових позик і пред’являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;
3) стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;
4) переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;
5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).
3.2. Обов’язки банку:
1) надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумовлені договором;
2) інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;
3) інформувати підприємство про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішенням Національного банку.
ІV. Відповідальність сторін
У разі порушення підприємством узятих на себе зобов’язань банк може:
1) припинити дальшу видачу кредиту;
2) вимагати його дострокового повернення;
3) зменшити суму кредиту, обумовлену договором;
4) збільшити відсоткову ставку за кредит;
5) за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути пеню у розмірі, обумовленому договором, але не більше двократного розміру офіційної облікової ставки НБУ.
Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов’язання надати кредит або надання його не в повному обсязі.
За неповного використання кредиту підприємство сплатить кредиторові неустойку у розмірі плати банку за залучені кредитні ресурси і неотриманої маржі у звітному періоді.
Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.
Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі —оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.
1.2.3 Порядок погашення банківського кредиту підприємством
Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан суб’єктів господарювання.
Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.
За способом погашення позикиможуть бути: до запитання, з погашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням.
За позиками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.
Позика може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства).
За характером погашення кредити поділяються на такі види:
1) дисконтні;
2) позики, які погашаються поступово — щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно;
3) позики, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;
4) амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками).
Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).
На відміну від звичайних надання дисконтних позик передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту.
Приклад 4.
За звичайною позикою підприємство отримало кредит 100 тис. грн. під 20 % річних. Після завершення року воно сплатить банку одноразово 120 тис. грн. За дисконтною позикою відсотки буде утримано негайно, тобто підприємство отримає 80 тис. грн. (100 тис. грн. – – 20 тис. грн.) і через рік поверне їх банку.