Фінанси підприємства 2 (стр. 9 из 18)

Банк покупця списує ГК з рахунку платника і повідомляє про це платника.

Банк платника переказує банку постачальника ГК.

Банк постачальника зараховує ГК на його розрахунковий рахунок і повідомляє постачальника про зарахування ГК на його розрахунковий рахунок.

Переваги: • відносна швидкість розрахунків; • відносна швидкість надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебітор заборгованості.

4) Акредитив → розрахунковий документ, що містить доручення однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально здепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар за умовами, передбаченими в акредитиві.

Залежно від того, де акумулюються ГК або чиїми коштами спочатку здійснюється сплата постачальнику, застосовують такі види акредитива:

• покритий акредитив → за яким для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рах-ку в банку-емітенті, або виконуючому банку;

• непокритий акредитив → оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунках платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту або гарантії;

Акредитиви бувають:

• відзивний → А, який банк-емітент має право замінити або відізвати (анулювати) на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником;

• безвідзивний → А, який може бути замінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Якщо на А не зазначено, яким він є, то він вважається безвідзивним.

Схема документообігу:

Покупець-платник подає до свого банку заяву на відкриття акредитива.

Банк покупця відкриває акредитив і повідомляє банк позичальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму.

Банк постачальника, одержавши повідомлення, інформує постачальника і банк-емітент про відкриття акредитива.

Постачальник відвантажує товар покупцю після чого передає ТТН й грошово-розрах док-ти своєму банку для сплати.

Покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто надає наказ на відкриття акредитива.

Банк покупця переказує банку постачальнику суму коштів з акредитива.

Банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника і повідомляє про це свого клієнта.

Переваги: • надійність (гарантує оплату); • відносно проста форма розрахунків.

Сучасна інвестиційна політика та напрями інвестиційної діяльності підприємства

Як показують розрахунки за тривалий період часу, у середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузейекономіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати).

Інвестиції— це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку). Той, хто має капітал і вкладає його у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, й сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприємства, так і окремі власники капіталу. Для сутнісно-змістової характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів інвестицій за окремими ознаками, тобто за їхнім функціонально-елементним складом.

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату

Інвестиційна політика – комплекс урядових рішень, що визначають основні напрямки використання капіталовкладень в економіку, різні її сфери та галузі. Інвестиційна політика визначається станом економіки, основним завданням народного господарства у виробництві; науково-технічному і соціальному розвитку країни. Ситуація в інвестиційній політиці є своєрідним барометром стану справ в економіці. Якщо інвестиційній процес ослаблений, то немає того каталізатора, який необхідний для кардинальної перебудови народного господарства. При цьому і сам по собі інвестиційний комплекс виявляється “втягнутим” в економічну кризу в числі перших, а виходить з неї – в числі останніх.

Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм де¬ржавного регулювання. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні обумовлений законом України “Про інвестиційну діяльність”.

Основні напрями інвестицій — це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об’єктів соціальної сфери, придбання техніки, обладнання, устаткування, поповнення оборотних фондів тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади; придбання або створення нематеріальних активів (науково-технічна продукція, «ноу-хау», інтелектуальні цінності, майнові права тощо); придбання часток у капіталі інших підприємств та цілісних майнових комплексів (дочірніх підприємств, інших господарських одиниць).

Відповідно до розглянутих напрямів інвестицій їх класифікують на такі три групи:

виробничі інвестиції — вкладення у виробничі ресурси: основні засоби і предмети праці;

фінансові інвестиції — вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади, депозити, придбання паїв тощо;

інтелектуальні інвестиції — вкладення коштів у об’єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення новин або їх впровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.

Розрахунки платіжними дорученнями та платіжними вимогами-дорученнями: порядок виконання, загальні ознаки та відмінності

Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 2.1).

1 - постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 - постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 - покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 - банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 - банк покупця повідомляє покупця - власника рахунка про списання коштів; 6 - банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 - банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 - банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка

Розглянута форма розрахунків об'єднує розрахунки платіжними дорученнями і платіжними вимогами-дорученнями.Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.Позитивні її якості полягають у такому: вона більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; зміцнює договірні відносини в господарстві; прискорює оформлення розрахункових документів; платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.

Вексельна форма розрахунків на підприємстві

Безготівкові розрахунки п-ва → грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, тобто шляхом списання ГК з рахунку платника і їх переказу на рахунок отримувача коштів.Вексель → письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці. Класифікація:1) залежно від суб’єкта, що здійснює оплату:• простий: Векселедавець (покупець) передає вексель. Власник векселя пред’являє вексель до акцепту. Векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту (власник векселя). Ремітент вручає погашений вексель векселедавцю.• переказний: П-во А трасирує переказний вексель на користь банку з метою погашення кредиту. Банк надає п-ву суму кредиту. П-во А відвантажує товар п-ву Б. Банк пред’являє п-ву Б вексель для акцепту. Трасат сплачує гроші банку за векселем.2) залежно від емітенту: • казначейський, • приватний;3)залежно від угоди, що обслуговується: • фінансовий, • товарний (комерційний);4) за наявністю застави: • забезпечений, • незабезпечений;5) залежно від порядку платежу: • на пред’явника, • строковий;6) за місцем платежу: • доміцільований, • недоміцільований.Переваги: • векселі не знецінюються; • векселі перебувають в обігу визначений договором час; • векселі скорочують потребу в готівці; • векселі зменшують витрати грошового обігу і прискорюють його