Мир Знаний

Антропний принцип у Всесвіті (стр. 2 из 2)

6. Якщо б сильна взаємодія була вдвічі меншою, або коли б електромагнітна взаємодія або заряд протона були б більшими, то уже ядра заліза, а тим більше важчих хімічних елементів, були б радіоактивними.

7.За попередніми даними маса спокою нейтрино становить 5 10"5 маси електрона. Але внаслідок великої концентрації у Всесвіті (близько 109 м"3) їхня сумарна маса може переважати масу зір, і структура Всесвіту дуже чутлива до маси нейтрино. Якщо ця маса була б на порядок більшою, то, можливо, розширення Всесвіту давно б припинилося внаслідок гравітаційної дії нейтрино.

8.Якщо б слабка взаємодія була меншою або більшою, то порушилася б рівновага між гравітаційним колапсом і тиском нейтрино на зовнішню оболонку зорі при вибуху наднової. При більшому значенні слабкої взаємодії нейтрино колапсува-ли б, а при меншому — не змогли б викликати вибуху наднової. Без спалахів наднових газопилова компонента Всесвіту не одержала б важких хімічних елементів, без яких не було б можливим утворення нових поколінь зір із твердими поверхнями планет і оптимальними на них умовами для життя. Слабку взаємодію відрегульовано так, що водень у зорях головної послідовності горить з малою та постійною швидкістю.

9.Якщо б енергетичний рівень резонансу ядра вуглецю 12С не збігався з тепловою енергією типової зорі (червоного гіганта), то утворення вуглецю при малоймовірному зіткненні трьох ядер гелію проходило б значно рідше. Ефективність синтезу цього всебічно важливого елемента була б суттєво меншою, а кількість вуглецю в природі — недостатньою.

10. Якщо б ядро кисню 16О мало рівень резонансної енергії, близький до умов горіння гелію в червоних гігантах, то весь вуглець вигорав би в реакціях:

12С + 4Не =16О,

а без вуглецю неможливі були б біоорганічні сполуки. «Якби ви хотіли утворити вуглець і кисень приблизно в однакових кількостях у зорях, то повинні були б задати два рівні резонансів, причому саме там, де ці рівні дійсно мають місце. Твереза інтерпретація фактів дає можливість припустити, що у фізиці, а також у хімії і біології експериментував надінтелект і що в природі немає сліпих сил, вартих уваги» (Ф. Хойл) [1, с 141].

Відносно умов на Землі відомий український астроном І. А. Климишин [3] наводить такі збіги сприятливих факторів:

1. Вода має найбільшу густину при температурі +4 °С, завдяки чому лід перебуває над водоймами. В іншому випадку, як при замерзанні інших речовин, лід випадав би на дно, водойми промерзали б до дна, і життя в них було б неможливе.

2. Атмосфера Землі складається з таких газів і в такому співвідношенні, які найкраще сприяють розвиткові та існуванню життя. Якщо б концентрація кисню була більшою, то все, що може горіти, уже давно згоріло б, а при меншому значенні цієї концентрації горіння було б зовсім неможливим.

3. Розміри Землі: більша маса утримала б водень в атмосфері, і вона була б непридатною для життя, а менша маса не утримала б кисню.

При більшій на 1 % віддалі Землі від Сонця ще 2 млрд років тому почалося б некероване зледеніння, а при меншій на 5 % відстані вже 4 млрд років тому почався б нестримний парниковий ефект зі значним підвищенням середньорічної температури нашої планети. Парниковий ефект, створюваний в атмосфері Землі частками одного відсотка вуглекислоти й водяної пари, сприяє підвищенню температури на поверхні Землі на 30°, тобто підтриманню її на оптимальному рівні.

5. Тривалість доби на Землі і її колова орбіта є важливою основою для підтримки температури поверхні в оптимальних для життя межах.

6. Відома роль також озонового шару повітря, який є захисним щитом живого від космічного ультрафіолетового випромінювання.

З огляду на ці та інші аргументи російський фізик, член РАН В. Струминський [4] уважає, що необхідними компонентами Всесвіту є матерія, енергія і Духовна субстанція, яка зумовлює появу живої матерії. Кількість матерії, енергії і Духу зберігається, якщо між ними немає взаємодії. Проте якість матеріального світу прагне до хаосу і не може створити нічого складнішого за себе. Енергія, у свою чергу, має природну тенденцію змінюватися в напрямі збільшення ентропії і прагне до теплової смерті, а якість Духовного світу може і не прагнути до нуля. «Духовний світ космосу протягом тривалого часу робив усе для розвитку на Землі духовних начал через організацію творчо активної людської спільноти, яка з огляду на розвиток науки, мистецтва і своєї самосвідомості може виявитися спроможною злитися з Духовною субстанцією Всесвіту і взяти участь у розв'язанні глобальних проблем Духовного світу: створенні умов для уповільнення зростання ентропії в певних сферах Всесвіту, розв'язанні проблем, які забезпечують виживання людства на Землі і в космосі» [4].

Проте людство досі виявилося неспроможним розв'язати грандіозні наміри Духу. На певному етапі розвитку людство зневажливо поставилося до природних інстинктів (головним з яких є захист особин свого власного виду), якими Дух наділив живі істоти на Землі і які оберігали людство протягом мільйонів років. У гонитві за владою, чисельністю воїнів і рабів на значних просторах планети точилися криваві битви. Основні сили людства зосереджувалися не на розвитку духовності, а на розв'язанні військових конфліктів, тобто на розвитку майстерності в знищенні собі подібних. «Так були зірвані наміри Духу щодо розвитку науки і щодо розвитку самосвідомості людства» [4]. Незважаючи на це, Духовний Світ, очевидно, ще не втратив сподівань на виправлення людства, яке все ж еволюціонувало в напрямі пригнічення набутих негативних інстинктів.

Таким чином, антропоцентризм або антропний принцип, як ми бачили з історії еволюції цієї проблеми за образним висловом Климишина «вигнаний через двері, знову і знову повертається через вікно». Запропоновані для пояснення цього феномена матеріалістичні гіпотези можна розділити на такі дві групи.

1. У Всесвіті діють якісь загальні закономірності, причин яких ми ще не знаємо і які зумовлюють єдино можливі значення й співвідношення основоположних параметрів Всесвіту.

2. Всесвіт може існувати, чергуючись у часі, у найрізноманітніших варіантах, або, навіть, в один і той же час існує багато всесвітів, але спостерігати ми можемо єдиний, а саме той, який допускає існування розумного спостерігача. Є гіпотеза про те, що всесвіти, які з'являються з невдалим поєднанням констант, подібно до живих дефективних мутантів, не виживають у боротьбі за існування з суперниками, які мають наближені до ідеалу параметри, і зникають або асимілюють з останніми. Щоправда, саме уявлення про інші Всесвіти, що перебувають за межами нашого, як і роздуми про початок часу і межі' простору, здаються нам фантастичними, і приводять людський розум до грані реальності. Але саме ця загадковість, яка інтригує, і є головною привабливістю космології — науки про Всесвіт.

У зв'язку з наведеним Б. Картер пропонує дві формули антропного принципу (АП).

1. Слабкий АП: «Наше положення у Всесвіті є привілейованим у тому розумінні, що воно повинно бути сумісним з нашим існуванням як спостерігачів», тобто: оскільки ми тут, то умови повинні бути сприятливими для нашого існування.

2. Сильний АП: «Всесвіт, (а отже і фундаментальні параметри, від яких він залежить) повинен бути таким, щоб у ньому на деякому етапі еволюції допускалось існування спостерігачів» [2, с 372], тобто: Всесвіт був сконструйований (призначений) для нашого існування. Ця формула відома також, як телеологічний аргумент, згідно з яким еволюція є здійсненням наперед визначеної мети.

Серед інших формулювань сильного АП заслуговує на увагу так званий остаточний або вирішальний АП: у Всесвіті повинна появитися інтелектуальна обробка інформації, а коли вона появляється, то вже ніколи не зникає. Таким чином, при практично нескінченно протяжній у часі й просторі еволюції людської цивілізації питання безсмертя особистості й воскресіння мертвих стає лише питанням часу. Як відзначається в сучасних джерелах, проблема ця нереальна сьогодні, але цілком імовірна навіть з врахуванням наших нинішніх фізичних знань. Очевидно, найцікавішим підходом є створення системи в тому самому квантовому стані, якою вона була раніше в певний момент часу. Це стане можливим протягом часу, навіть короткого в космічному масштабі, із розвитком нанотехнологій. Адже кожна людина — це врешті-решт деяка скінченна система частинок.

Цікаву концепцію цієї проблеми пропонує А. Д. Сахаров. Ось фінал його Нобелівської лекції: «Я захищаю також космологічну гіпотезу, згідно з якою розвиток Всесвіту повторюється в головних рисах нескінченне число разів на попередніх і наступних до нашого сторінках. Але все це не повинно применшити нашого священного прагнення саме в цьому світі, де ми, як спалах у пітьмі, виникли на одну мить з чорного небуття несвідомого існування матерії, здійснити вимоги Розуму і створити життя, гідне нас самих і неясно угадуваної нами мети».

Людина повинна гідно й відповідально здійснювати себе перед лицем земної природи й Всесвіту, уособлюваного можливими формами позаземного Розуму. Нехай наша цивілізація уподібниться до кожної людини, яка завжди живе з почуттям, ніби за нею постійно спостерігають, а тому уникає вчинків, яких треба соромитись. Мабуть, ми не станемо справжнім людством, глобальною персональністю, доки не стане для всієї Землі нормою сором жити не по-людському.

Література

1. Девис П. Случайная Вселенная. — Μ.: Мир, 1985.

2. Картер Б. Совпадение больших чисел и антропологический принцип в космологии // Космология. Теория и наблюдения. — М., 1978.—С. 369—370.

3. Климишин И.А. Релятивистская астрономия. — М.: Наука, 1989.

4. Струминський В.В. Як і для чого виникло життя на Землі // Вісник НАН України.— 1997.—№ 1-2.—С. 80—87.