Смекни!
smekni.com

Управління джерелами фінансування підприємств (стр. 1 из 5)

ПЛАН

ВСТУП.. 2

1. Сутність джерел фінансування підприємства. 4

1.1 Позичковий капітал як один з джерел фінансування підприємства. 4

1.2 Внутрішні джерела фінансування підприємства. 7

2. Оцінка капіталу ТОВ «Прометей». 14

2.1 Аналіз структури капіталу ТОВ «Прометей». 14

2.2 Оцінка власного капіталу ТОВ «Прометей». 17

2.3 Оцінка залученого капіталу ТОВ «Прометей». 18

3. Ефективність управління джерелами фінансування підприємства. 20

3.1 Ефективність використання власного капіталу ТОВ «Прометей». 20

3.2 Ефективність використання залученого капіталу ТОВ «Прометей». 25

ВИСНОВКИ.. 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 31

ВСТУП

Перехід до ринкової економіки жадає від підприємств фінансової стабільності, що є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності Вона досягається налагодженням ритмічної і ефективної роботи підприємств, вмілого управління виробничими фондами і джерелами їх формування Цьому сприяють розробка економічно обґрунтованих бізнес-планів і нормативів ресурсна збалансованість бізнес-плану, раціональне розміщення і ефективне використання власного і залученого капіталу, оптимальність управлінських рішень; всебічний аналіз і об'єктивна оцінка фінансового стану за даними обліку і звітності, вжиття конкретних заходів для стабілізації фінансово-господарської діяльності

В умовах ринку фінансова стабільність формує імідж господарюючого суб’єкта, с його візитною карткою Тому організаціям і підприємствам необхідно постійно дбати про фінансову стабільність, вживати заходів для її зміщення.

Характерними ознаками фінансової стабільності організацій і підприємств є ритмічне виконання планових завдань з обсягів діяльності при одночасному забезпеченні протягом тривалого часу (2-3 і більше років підряд) фінансової стійкості рентабельності, платоспроможності, ліквідності і ділової активності в цілому.

Фінансова стійкість характеризується таким станом фінансових ресурсів (їх наявністю, розміщенням і використанням), при якому підприємство забезпечує процес відтворення за рахунок зростання прибутку і накопичення власного капіталу, зберігаючи при цьому платоспроможність і кредитоспроможність.

Рентабельність характеризує кінцевий результат господарсько-фінансової діяльності організацій і підприємств, їх ділову активність. Вона створює передумови фінансової стійкості, а ефективне використання прибутку (на виробничий соціальний роз­виток) є передумовою фінансової стабільності.

Платоспроможність характеризує здатність організацій і підприємств своєчасно розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Фінансове стійке підприємство, яке працює рентабельно, має реальну можливість бути платоспроможним, оскільки забезпечує в процесі кругообігу виробничих фондів перевищення грошових надходжень над їх видатками, тобто сплачує борги і накопичує власний капітал.

Кредитоспроможність характеризує наявність в організацій і підприємств передумов для отримання кредиту, передбачених нормативними документами з кредитування, їх спроможність своєчасно повернути позичку і сплатити відсотки за користування нею Кредитоспроможність значною мірою залежить від забезпеченості господарюючих суб’єктів власними коштами (їх наявності, ефективності розміщення і використання) і рентабельності. Ділова активність організацій і підприємств характеризується ефективністю господарської діяльності, прибутковістю Інвестицій Вона оцінюється динамікою обсягів діяльності і рівнем рентабельності Рентабельність обчислюється як відношення прибутку до сукупного обороту, основних фондів, оборотних засобів, загальної суми активів власного і залученого капіталу. Таким чином, фінансова стабільність характеризується низкою самостійних і водночас тісно взаємопов'язаних економічних категорій, які доповнюють одна одну. У бізнесі вони використовуються як комплексно, так і окремо, їх використовують зовнішні і внутрішні інвестори, кредитори, ділові партнери.

Тому в умовах ринку важливо, щоб господарюючі суб’єкти систематично аналізували фінансовий стан, оперативно реагували на відхилення від критичної межі задовільної оцінки за вище названими ознаками фінансової стабільності, вживали заходів для підвищення ефективності господарсько-фінансової діяльності.

1. Сутність джерел фінансування підприємства

1.1 Позичковий капітал як один з джерел фінансування підприємства

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об'єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб'єкта господарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Позичковий капітал характеризує частину активів підприєства, що профінансована його кредиторами всіх видів.

Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група – зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп – зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу (рис.1)

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит. [5]


Рис. 1. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємств.

Друга група – внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань (рис. 2). При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.[17]


Рис. 2. Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємств.

Залежно від строків виконання зобов'язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов'язаннями слід розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.

Під поточними (короткостроковими) зобов'язаннями необхідно розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу.

До складу позичкового капіталу належать також зобов'язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв'язку тощо

Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов'язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати.

1.2 Внутрішні джерела фінансування підприємства

У науково-практичній літературі можна зустріти дві основних концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий — на рух грошових потоків [1]. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. Наприклад, величина виручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збігатися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов’язані з грошовими видатками.

До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:

чистий прибуток;

амортизаційні відрахування [2];

забезпечення наступних витрат і платежів.

Дискусійним є питання віднесення до внутрішніх джерел фінансування грошових надходжень від інвестиційної діяльності, зокрема, процентів, дивідендів, виручки від реалізації необоротних активів, фінансових інвестицій тощо. Прихильники віднесення зазначених надходжень до зовнішніх фінансових джерел обґрунтовують свою позицію тим, що дезінвестиції та фінансові доходи не є результатом операційної діяльності, а отже, не можуть розглядатися як внутрішнє фінансування [3]