Збільшуючи прямі податки, уряд може збільшити і об’єм грошових коштів, що вилучаються з домашніх господарств. Домашні господарства, в свою чергу, в цій ситуації змушені урізати або заощадження, або витрати на споживання. У будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту. Це може статися як безпосередньо, тобто через скорочення доходів, що отримують фірми від продажу споживчих товарів, так і опосередковано, з огляду на зменшення об’ємів заощаджень, а це означає, і об’ємів інвестиційних засобів, які фірми можуть витратити на придбання капітальних благ. Зниження прямих податків стимулює як ріст заощаджень, так і ріст споживання, позитивно впливаючи на ріст національного продукту.
Характерним прикладом недоліків системи оподаткування в Україні (яка за своєю суттю повинна бути провідною ланкою в процесі створення привабливого інвестиційного клімату) є діючий порядок оподаткування корпоративних боргових зобов’язань. Його побудовано таким чином, що з сум, залучених від первинного розміщення облігацій або ощадних сертифікатів, емітент зобов’язаний відразу сплатити 30 відсотків податку. Можна припустити, що такий підхід до оподаткування корпоративних облігацій виключить їх з обігу як конкурентів держоблігацій на ринку боргових цінних паперів. З іншого боку, підприємства не мають можливості залучати кошти на фондовому ринку за значно нижчою ставкою, ніж банківський кредит. Якщо кредити необхідно повертати, то облігації можна погашати майном (облігації, конвертовані в акції підприємств) або продукцією, що може бути більш прийнятним для підприємства-позичальника. Перераховані вище проблеми прямо або опосередковано впливають на розвиток фінансового ринку, запровадження нових фінансових інструментів, на обсяги операцій та ліквідність ринку цінних паперів. Згідно зі світовим досвідом, удосконалення податкової системи потребує дотримання таких принципових умов: незважаючи на переваги використання непрямих податків у перехідний період, у перспективі основу податкової системи повинні становити прямі податки, за яких об’єктом оподаткування є дохід юридичної та фізичної особи, земля, майно і капітал; непрямі податки слід використовувати лише у формі акцизів (з метою обмеження споживання окремих видів товарів, невиправдано високих доходів виробника-монополіста, а також для оподаткування предметів розкошу) та невеликого (за ставкою 10 – 12 %) податку на додану вартість; обґрунтовано диференціювати ставки податків, враховуючи об’єктивні особливості й умови надходження доходів; ліквідувати надмірну кількість податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці і знижують конкурентоспроможність товаровиробників (пільги можна надавати на певний строк із умовою, що кошти використовуватимуться на визначені державою цілі); система податків повинна бути прогнозованою і сталою; розрахунок податків – простим і зрозумілим, сума податків відносно доходів – поміркованою, що забезпечить певні стимули для розвитку підприємства та повноцінне включення його в механізм національного фінансового ринку; суворо додержуватися системи розмежування податків за бюджетами різних рівнів.
Як показує світовий досвід, зниження ставок податків сприяє пожвавленню підприємницької активності на фінансовому ринку і в підсумку не зменшує, а, навпаки, збільшує податкові надходження до бюджету. Кроком у напрямі стимулювання розвитку фінансового ринку повинно стати звільнення від оподаткування (часткове або повне) доходів від інвестицій, зокрема, у цінні папери виробничих підприємств. Крім того, режим пільгового оподаткування і сприяння притоку іноземних інвестицій доцільно встановити і для самих підприємств, що стали точками зростання.
При стимулюванні розвитку інфраструктури ринку нерухомості центральні органи влади та органи місцевого самоврядування повинні керуватись наступними положеннями: податки на операції з нерухомістю поповнюють дохідну частину місцевих бюджетів; деякі фінансові установи страхують як саме нерухоме майно, так і операції з ним (тобто розвиток ринку нерухомості корелюється з розвитком страхового ринку); державні органи контролю матимуть можливість відслідковувати великі суми «тіньового» капіталу в регіонах, що активно «відмивається» на нині діючому (так званому) ринку нерухомості; під заставу нерухомого майна банки надають кредити (так звана іпотека, що широко розповсюджена в країнах з ринковою економікою); вкладення коштів у нерухоме майно є одним із фінансових інструментів, який має свою дохідність і може приваблювати (враховуючи недовіру до інших ринкових інститутів) як юридичних, так і фізичних осіб.
Податок на нерухомість в умовах ринкової економіки забезпечує вирішення кількох завдань: забезпечення місцевих органів влади достатніми доходами для виконання ними своїх функцій; регулювання цін на ринку нерухомості; попередження спекулятивного зростання цін на нерухоме майно; регулювання відносин у сфері землекористування, будівництва та інвестиційної діяльності; виконання соціальної функції при оподаткуванні нерухомості як основного компонента багатства. Об’єкти нерухомості в системі оподаткування України повинні розрізнятися як нерухомість в якості житла, виробнича нерухомість, прибуткова нерухомість, спекулятивна нерухомість.
Розглянемо ще декілька аспектів впливу регуляторної функції держави, що впливає на фінансовий ринок і діяльність суб’єктів економіки. При інфляційних тенденціях в економіці облікова ставка (рефінансування) збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб’єктам економічних відносин. У результаті відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальмують збільшення об’ємів виробництва, зменшуючи, таким чином, інфляційні тенденції в економіці. У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується. Кредит стає більш дешевим, що викликає збільшення попиту на нього. При цьому збільшується обсяг інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва. При інфляції НБУ збільшує норми резервування. У такому випадку зв’язуються грошові кошти комерційних банків. Обсяг грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в економіці спостерігається зниження обсягів виробництва, НБУ зменшує норми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості.
Державне регулювання фiнансового ринку полягає в здiйсненнi державою комплексних заходiв щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобiганнi зловживанням i порушенням у цiй сферi. Державне регулювання здiйснюетъся з метою:
- створення умов для ефективної мобiлiзацii та розмiщення на ринку вiлъних фiнансових pecypciв;
- захисту прав інвесторів та iнших учасникiв фiнансового ринку;
- контролю за прозорiстю тавiдкритiстю ринку;
- дотримання учасниками ринку вимог aктів законодавства;
- запобiгання монополiзацii та сприяння розвитку добросовiсної конкуренції на фiнансовому ринку.
Хоча в процесi регулювання фiнансового ринку державою реалiзуютъся рiзнi пiдходи до регулювання дiяльностi професiйних та iнших учасникiв ринку - інвесторів i емітентів, державне регулювання має забезпечувати однаковi права й однаковий доступ до ринку вcix його суб'ектiв, максималъну прозорiсть ринку, конкурентне середовище, не допускати монополiзацii ринку. За допомогою законiв та нормативних aктів держава впливає на поведiнку учасникiв ринку i певною мiрою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямi.
Усі учасники ринку беруть участь у cтвopeннi iнформацiйного забезпечення ринку. Суттєва роль у цьому процесi належить державним органам влади, якi формують вiдповiдну законодавчу базу та створюють належнi умови для її дiйового використання.
З поняттям iнформацiйного забезпечення ринку тісно пов'язане поняття "прозорості" ринку - чим повнiшою i достовiрнiшою iнформацiєю володiють учасники ринку, тим "прозорiшим" є цей ринок. Сьогоднi одним iз "найпрозорiших" ринкiв вважають фiнансовий ринок США, на якому учасникам ринку доступна така iнформацiя про фiнансовi активи та їх емітентів, яку в iнших країнах не зобов'язують оприлюднювати.
4. Класифікація фінансових ринків.
4.1. Характеристика класифікацій.
Наявнiсть багатьох типiв фiнансових ринкiв пов'язана з існуванням рiзних пiдходiв до їх класифiкацiї. Розгляну основні пiдходи, вiдповiдно, основні класифiкацiї фiнансових ринкiв.
1. За умовами передачi фiнансових pecypciв в користування фiнансовий ринок подiляють на ринок позичкового i ринок акцiонерного капiталу. На ринку позичкового капiталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та пiд процент за допомогою боргових цiнних паперів або кредитних інструментів. На ринку акцiонерного капiталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку увиглядi дивiденду, право спiввласностi на активи пiдприємства i повнiстю подiляє пiдприємницькi ризики з iншими акцiонерами пiдприємства.
2. За терміном обiгу фiнансових активiв, що можуть бути в обiгу на ринку, фiнансовий ринок подiляють на грошовий ринок та ринок капiталiв.