Смекни!
smekni.com

Фінансові посередники грошового ринку (стр. 1 из 3)

ГРОШІ ТА КРЕДИТ

Тема: «Фінансові посередники грошового ринку»


Ключові поняття: фінансові посередники, фінансового-кредитна система, банківська система, парабанківська система, небанківські фінансово-кредитні інститути, універсальні та спеціалізовані комерційні банки, лізингові компанії, факторингові компанії, брокерські і дилерські компанії, ломбарди, кредитні спілки.

Фінансовий посередник як суб’єкт грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв’язку між кредиторами та починальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд з кредиторами і позичальниками, які умовно можна називати базовими суб'єктами ринку, з’являється третій – економічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб’єктом грошового ринку.

Фінансовий посередник – сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.

Проаналізуємо різні підходи щодо класифікації фінансового посередництва. В американській економічній літературі прийнято класифікувати фінансових посередників на три основні групи: депозитні інститути, договірні ощадні інститути, інвестиційні посередники табл. 1.1.

У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

− банки;

− небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають парабанками.


Таблиця 1.1 Класифікація фінансових посередників за американським підходом

Категорія фінансових посередників Види установ за категоріями
Депозитні інститути Комерційні та ощадні банки, інші ощадні та кредитні установи – залучають кошти на депозити та надають кредити клієнтам і учасникам
Договірні ощадні інститути Пенсійні фонди, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії із страхування життя здійснюють довготермінове накопичення коштів
Інвестиційні посередники Різноманітні інституційні фонди (інвестиційні компанії) – об’єднують кошти індивідуальних інвесторів (клієнтів) та розміщують ці кошти у різноманітних фінансових активах з метою отримання прибутку.

Більш правомірним є розгляд фінансового посередництва, як фінансово-кредитної системи, яка залучає фінансові ресурси з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи.

За цим критерієм фінансових посередників доцільно класифікувати так табл.1.2.

Таблиця 1.2 Класифікація фінансових посередників – вітчизняний підхід

Категорія фінансових посередників Види установ за категоріями
Банки Універсальні комерційні банки, спеціалізовані комерційні банки (інвестиційні, інноваційні, облікові, ощадні, іпотечні)
Небанківські фінансово - кредитні установи Лізингові компанії, факторингові компанії, брокерські і дилерські компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, ломбарди, кредитні спілки.

Функції фінансового посередництва, як зовнішній прояв його властивостей у системі економічних відносин, випливають з унікальної ролі, яку покликано виконувати фінансове посередництво в економічному розвитку. Суть та роль фінансового посередництва в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях

Аналіз ряду економічних досліджень надав змогу розглядати функції фінансового посередництва за такою схемою (рис.1.1.).


Рис. 1.1. Основні функції фінансового посередництва.

Фінансово-кредитна система – це сукупність фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів держави

Побудова фінансово-кредитної системи України подана на рис. 2.1.



Рис. 2.1. Побудова фінансово-кредитної системи України

Банківська система – сукупність різних банків та інших кредитних установ, котрі функціонують у межах єдиного фінансового механізму.

Банківська система різних країн відрізняється, але можна виділити два типи їх побудови:

- однорівневу;

- дворівневу.

Однорівнева система передбачає горизонтальні зв’язки між банками, здійснення уніфікованих операцій, тут усі банки перебувають на одній ієрархічній лінії (характерна для тоталітарного режиму, існувала до 1987 р. в колишньому СРСР).

Дворівнева система характерна для країн ринкової економіки, складається з двох рівнів: верхній рівень – центральний банк; нижній рівень інші банки.

Структуру банківської системи України визначає Закон “Про банки і банківську діяльність”. Банківська система складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Державний банк – це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.

Банк центральний – емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Володіє монопольним правом випуску в обіг банківських та скарбннчних білетів, а також фінансово-контрольними функціями. Головними завданнями центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці, регулювання та координація діяльності грошово-кредитної системи. В Україні центральним є Національний банк України.

Неемісійні (комерційні банки).

Банки мають право створювати обєднання і банківські холдингові групи, банківські корпорації. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. НБУ регулює діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснених ними операцій. Законом України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо більше ніж 50 % його активів є активами одного типу.

Банк комерційний – універсальна фінансово-кредитна установа, що створюється для залучення коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення та платності. А також здійснює розрахункові операції за дорученням клієнтів, їх касове обслуговування, операції з валютою, коштовними металами, цінними паперами та інші операції, дозволені законом.


Рис. 2.2 Класифікація комерційних банків

Комерційний банк проводить свою діяльність згідно зі статутом, що визначає перелік виконуваних банком операцій, розміри його фондів, органи управління, порядок використання прибутку. В Україні на всі види здійснюваних операцій, комерційний банк повинен мати ліцензію Національного банку. Він повинен дотримуватись встановлених Національним банком нормативів та інструкцій.

Банк універсальний – фінансово-кредитна установа, що здійснює всі основні види банківських операцій (депозитні, кредитні, фондові, інвестиційні, довірчі, розрахункові) та надає банківські послуги.

Банк інвестиційний – спеціалізована кредитна установа, що залучає довготерміновий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань. Основними функціями інвестиційних банків є з'ясування характеру і розміру фінансових потреб позичальників, узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів, визначення термінів їх емісії і розміщення серед інвесторів. Інвестиційні банки є не просто посередником між інвестором і позичальником, але й гарантом емісії та організатором ринку.

Банк інноваційний – різновид комерційного банку; спеціалізується на фінансуванні та кредитуванні інноваційних проектів, тобто різних науково-технічних розробок, починаючи від проектування чи створення дослідного зразка до масового впровадження. Кредитування забезпечується придбанням відповідних акцій, а також шляхом розміщення облігаційних позик.

Банк ощадний – фінансова установа, що спеціалізується на обслуговувані населення, залучаючи грошові заощадження громадян і надаючи кредитні, розрахункові та інші банківські послуги.

Банк іпотечний – банк, що спеціалізується в наданні довготермінових кредитів під заставу нерухомості (будівель, землі, тощо) та випуску заставних листів, забезпечених нерухомістю.