Мир Знаний

Система рефінансування Національного Банку України комерційних банків: сучасний стан, шляхи вдосконалення (стр. 4 из 6)

Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних облігацій України шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства, згідно з установленими ними правилами.

Національний банк у разі потреби здійснення операцій з купівлі (продажу) державних облігацій України готує заявку із зазначенням основних параметрів щодо купівлі або продажу. У разі формування заявки на продаж здійснюється блокування державних облігацій України для участі в торгах, які проводяться організатором торгівлі на підставі відповідного розпорядження, у порядку, установленому законодавством.

Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати продаж державних облігацій України, що є в портфелі Національного банку, з обов'язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час [4].

Незважаючи на те, що із Положення виключено стабілізаційні кредити як інструмент рефінансування, у суспільстві все ще панує точка зору про необхідність його використання з метою надання НБУ коштів банківським установам для цільового фінансування окремих галузей економіки чи напрямів діяльності (сільського господарства, будівництва тощо) [14, c. 83].

Стабілізаційний кредит – це кредит НБУ, що може надаватись комерційному банку на підтримку виконання заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Правлінням НБУ строк.

Стабілізаційний кредит надається платоспроможному банку для підтримки ліквідності на строк до 90 днів. Національний банк має право приймати рішення про продовження строку користування стабілізаційним кредитом на строк до 90 днів. Загальний строк користування стабілізаційним кредитом з урахуванням усіх продовжень строку користування ним не може перевищувати 360 днів, а в разі реальної загрози стабільності роботи банку - 450 днів.

Національний банк має право приймати рішення щодо взяття за стабілізаційним кредитом однорідного або змішаного забезпечення.

Процентна ставка за стабілізаційним кредитом є змінною, її розмір визначається в річних процентах на рівні облікової ставки Національного банку плюс два процентних пункти.

Національний банк з метою обмеження ризику ліквідності банку має право під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановити обмеження та вимоги щодо його діяльності.

Національний банк надає стабілізаційний кредит чи здійснює зміну умов кредитного договору під основне та додаткове забезпечення. Перелік забезпечення за стабілізаційним кредитом, вимоги до забезпечення та порядок його врахування визначені в додатку А.

Банк для отримання стабілізаційного кредиту має подати до Національного банку такі документи:

а) клопотання про надання стабілізаційного кредиту із зазначенням його суми, строку користування ним, переліку забезпечення та його розміру, напрямів спрямування кредитних коштів. Клопотання має бути підписане головою правління (ради директорів) банку, засвідчене відбитком печатки банку та зареєстроване в банку;

б) програму фінансового оздоровлення банку, спрямовану на вирішення протягом строку користування стабілізаційним кредитом проблем ліквідності, поліпшення структури активів, дохідності, рентабельності тощо;

в) графік повернення стабілізаційного кредиту (рівними за обсягами платежами) та сплати процентів за користування ним зі щомісячною розбивкою на весь строк користування стабілізаційним кредитом, підписаний головою правління (ради директорів) банку;

г) документи, що підтверджують право власності банку або майнового поручителя на запропоноване забезпечення за стабілізаційним кредитом [3].

У період, коли здійснюються заходи щодо розширення функціонування фондового ринку та створення відповідної ринкової фондової інфраструктури, а також з метою сприяння банкам у ефективнішому кредитуванні реального сектору економіки, який потребує довготриваліших періодів кредитування, вирішено здійснювати рефінансування банків шляхом заміщення короткотермінових ресурсів банків на довготермінові (до трьох років) ресурси Національного банку України.

Сутність цього положення виражають такі основні його засади:

- незмінність загальної тенденції збільшення грошової маси із обігу;

- зменшення ризиковості в діяльності банків у процесі кредитування;

- сприяння банкам щодо можливості здійснювати кредитування ефективних програм реального сектору економіки на більш тривалий період (понад один рік);

- сприяння зменшенню вартості кредитів для реального сектору економіки.

Реалізація цього виду механізму рефінансування вперше була запропонована саме в Україні. Світовий банківський досвід такої практики рефінансування не має [10, c.7].

Вплив світової фінансової кризи достатньо чітко продемонстрував нездатність вітчизняної банківської системи протистояти її викликам, мобільно пристосовуватись до постійно змінюваних ринкових умов і проявів потенційних ризиків які можуть негативно позначитись на діяльності вітчизняних банківських установ.

Найбільшою проблемою у банківській системі України є нестабільність банківської ліквідності, що з самого початку спричинили іноземні інвестори, які в умовах світової фінансової кризи в спішному порядку повернули свої кошти до національних економік з метою їх стабілізації і більшої захищеності.

Вагомою причиною кризового стану вітчизняних банків є також надмірна їх активність на ринку споживчого та іпотечного кредитування.

У першому півріччі 2009 року банківська система України вперше з 2001 року показала збитки в розмірі 10,2 млрд. грн. В цілому за 2009 рік вітчизняні банки втратили 38.45 млрд. грн. У число збиткових потрапили не лише банки з тимчасовими адміністраціями, але й стійкі банки.

Головна причина такого сплеску збитковості банків - зростання неповернень по кредитах, через що банкам довелося активно формувати необхідні резерви.

Цілком очевидно, що продовження кризи (спад виробництва, безробіття, зменшення доходів населення) буде супроводжуватись зростанням простроченої заборгованості по кредитах. Експерти підрахували, що при зростанні простроченої заборгованості по кредитах до 10% більше 30 банків потребують додаткового вливання капіталу на суму більше 1 млрд. грн..

Ці проблеми комерційних банків НБУ частково намагався вирішити за рахунок рефінансування проблемних банківських установ. Зокрема на сучасному етапі Національний банк України планує надавати комерційним банкам рефінансування у вигляді операцій рефінансування, операцій репо, операції з власними борговими зобов'язаннями, операції з державними облігаціями України, стабілізаційних і стимулюючих кредитів.

Отже, можна сказати, що рефінансування розглядається як центральний напрям монетарної політики на майбутнє яку проводить Національний банк України, тоді як інтервенції (купівля-продаж валюти) відійдуть на другий план, у зв'язку з чим зниження вартості кредитів є кроком на перспективу.

Незважаючи на те, що кредити рефінансування від НБУ поки що не мають попиту в українських банків, можна стверджувати, що в майбутньому - коли реальний сектор відновиться і йому будуть потрібні кредити, потреба банків в такій підтримці з боку НБУ буде досить вагомою [13, c. 5].

3. Сучасний стан і шляхи вдосконалення системи рефінансування Національного банку України комерційних банків

Ступінь участі Національного банку України в попередженні криз банківської системи багато в чому залежить від існуючої системи рефінансування комерційних банків, а саме від вирішення такого технічного питання, як надання надкоротких кредитів, які є необхідними для завершення міжбанківських розрахунків і платежів.

В умовах складної макроекономічної ситуації та впливу світової фінансової кризи грошово-кредитна політика в 2008 р. була спрямована на виконання основної функції Національного банку України — забезпечення стабільності національної грошової одиниці. З початку 2008 р. Національний банк України в контексті здійснення антиінфляційних заходів продовжував проводити процентну політику, спрямовану на підвищення вартості національної валюти [12. c.156].

Чому ж виникла така нагальна потреба у рефінансуванні? Насамперед тому, що значна кількість банківських установ втратила ліквідність. Значна провина у скочуванні фінансових установ України до банкрутства лежить на них самих, а світова фінансова криза причетна до цього лише опосередковано.

З 1 вересня 2007 року до 1 вересня 2008 року приріст депозитів в українських банках становив 104 мільярди гривень, тоді як кредити зросли вдвічі до 203 мільярдів гривень. Через брак дешевих ресурсів на внутрішньому ринку, банки скористалися значними зовнішніми позиками для покриття цієї різниці [11].

За станом на початок жовтня банківська система мала досить значний запас ліквідності — обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби, пов'язані з поточною діяльністю.

Таблиця 1 Виконання банками України нормативів ліквідності в 2005-2008 роках

№ нормативу Норматив Станом на
01.01. 2005 01.01. 2006 01.01. 2007 01.01. 2008 01.10. 2008
Н4 Норматив миттєвої ліквідності (не менше 20 %) 661,24 661,56 556,73 553,6 54,06
Н5 Норматив поточної ліквідності (не менше 40 %) 774,34 773,87 770,19 775,31 79,34
Н6 Норматив короткострокової ліквідності (не менше 20 %) 444,55 440,17 337,83 339,93 37,58

Як видно з даних таблиці 1 в 2005-2008 роках банки України в цілому постійно виконували нормативи ліквідності, а по деяким нормативам, наприклад Н6 фактичне значення перевищувало нормативне в 2 рази, а по Н4 — в 3 рази [12, c. 157].