прибуток.
За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:
статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;
додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений та індексований капітал, резервний капітал, спеціальні фонди і нерозподілений прибуток.
Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, ста-тутний капітал – це первісне джерело інвестування та формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму.
Активи підприємства можуть формуватися за рахунок прирівняних до власного капіталу джерел – забезпечення наступних витрат і платежів, величина яких на календарну дату може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишків коштів цільового фінансування та цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел.
Забезпечення – зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення. Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на: виплату відпусток працівникам, додаткове пенсійне забезпечення, виконання гарантійних зобов'язань, реструктуризацію, виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо. Суми створених забезпечень визнаються витратами і використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені.
Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов’язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.
Для здійснення господарської діяльності всі суб’єкти підприємництва, як правило, залучають майно через зобов’язання.
Зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов’язання це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.
Зобов’язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов’язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні – зобов’язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості та якості.
Зобов’язання підприємства поділяються на: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов’язання.
До довгострокових зобов’язань належать:
довгострокові кредити банків;
інші довгострокові фінансові зобов’язання;
відстрочені податкові зобов’язання;
інші довгострокові зобов’язання.
Поточні зобов'язання включають:
короткострокові кредити банків;
поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;
короткострокові векселі видані;
кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;
поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;
інші поточні зобов’язання.
Непередбачене зобов'язання – це:
1) зобов’язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або
2) теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.