Смекни!
smekni.com

Економіка праці (стр. 4 из 5)

Ці системи мають різні під варіанти. 1. Погодинна: 1.1. Почасово преміальна (погодинна + премії). До погодинної системи відносять оплату праці викладачів, службовців та деяких категорій працівників. 2. Відрядна. 2.1. Проста відрядна. 2.2. Відрядно-преміальна Кв*Р+Премії. 2.3. Відрядно прогресивна – те, що виконується в межах нормі оплачується по стабільним розцінкам, те, що понад норму по прогресивно зростаючим розцінкам. 2.4. Непряма відрядна оплата головним чином використовується для взаємопов’язаних працівників з метою їхньої взаємної стимуляції. 2.5. Акордна система оплати праці здійснюється за результатами виконаної роботи. Інколи з попередніми авансуваннями. 2.5.1. Акордно преміальна.

29) Структура доходів населення

Раніше заробітна плата мала 70 % в доходах населення. Сьогодні 42,4 % - це заробітна плата. Доходи від ін. видів діяльності 16,4 % (оренда, продаж), соціальна допомога 38,8 %, доходи отримані від ін. джерел 2,4 %. Доходи на сьогодні складаються з зар. плати, доходів від цінних паперів, від власності, від господарської діяльності (продаж своїх овочів)

30) Визначення процесу праці

Жива праця людини є неодмінною умовою будь-якого матеріального чи духовного виробництва. Тобто в основі будь-якого виробництва лежить трудовий процес. Трудовий процес - це матеріaльнo і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, процес перетворення наявних ресурсів в потрібні (суспільно корисні) цінності та блага, що здійснюється і керується людиною. Трудові процеси розрізняються за такими ознаками: за характером предмета і продукту праці, за функціями працівників, за мірою механізації праці, за мірою тяжкості і шкідливості умов праці та ін.

31) Трудова міграція та шляхи вдосконалення міграційних процесів в Україні

В’їзд, виїзд, зовнішня, внутрішня.

32) Колективний договір

Колективний договір - це правовий акт, що укладається з метою регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві (в організації) між найманими працівниками та роботодавцем для узгодження їхніх інтересів. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів.

Колективний догові р укладається між власником або уповноваженим ним органом, з однієї сторони, й однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом, - з іншої сторони. Сторонами генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладання угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії. Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

Право на ведення переговорів і укладання колективних договорів, угод від імені найманих працівників надається професійним спілкам, об'єднанням профспілок в особі їх виборних органів або іншим представницьким організаціям трудящих, наділеним трудовими колективами відповідними повноваженнями.

У колективному договорі визначаються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

• оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

• зміни в організації виробництва і праці;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• нормування праці;

• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

• участі трудового :колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

• режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

• умов та охорони праці;

• забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

• гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

• умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

33) Нормативи з праці

Нормативи характеризують усереднені затрати праці в середніх умовах, а норми – це конкретний прояв нормативу на підприємства. Виділяють такі норми та нормативи: нормативи режимів роботи устаткування, нормативи часу, нормативи обслуговування, нормативи чисельності, нормативи підлеглості.

34) Трудова адаптація та формування резерву кадрів на підприємствах з низькою чисельністю

Трудова адаптація – це звикання до нового робочого місці. Є первинна та вторинна адаптація. Залежно від складності роботи строк адаптації = від 3 міс. до 3 років. Рекомендується на підприємствах з невеликою чисельністю поєднувати спеціальності працівників (одна людина має декілька спеціальностей й виконує декілька робіт). З середньою та великою чисельністю – частково поєднувати спеціальності, частково залучати працівників зі сторони.

Як правило середні та великі підприємство мають більше можливостей для формування резерву кадрів. Резерв формується як за рахунок зовнішнього так і внутрішнього залучення.

35) Зайнятість населення та її види

Зайнятість населення – це трудова діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток. Це складна і багатоаспектна економічна категорія, що характеризує дуже важливі соціально-економічні відносини. Вона характеризується різними аспектами, основними з яких є її види, форми і показники.

Виділяють види зайнятості:

► за наймом, само зайнятості,

► за формами власності: зайняті на державних підприємствах, в колективних, приватних,

► формальна, неформальна, кримінальна, стандартна, нестандартна, нетоварна, повна, неповна, продуктивна (результат вище за затрати), раціональна (характеризується економічною та соціальної доцільністю).

Повна – поєднання вимог раціональної та ефективної зайнятості. На базі чисельності занятих розраховують ряд показників: • рівень економічної активності населення = (чисельність економічно активного / загальна чисельність) * 100, • рівень зайнятості населення = (чисельність зайнятих 15 – 70 р. / заг. чисельність) * 100.

В Україні останнім часом спостерігається зростання зазначених показників з 22 млн. зайнятих 5 – 7 млн. зайняті неповністю. Біля 40 % працює в колективних підприємствах, 45 % в державних, решта 15 % в приватній сфері.

36) Норми праці

Нормативи характеризують усереднені затрати праці в середніх умовах, а норми – це конкретний прояв нормативу на підприємства.

Норми поділяють за ознаками. За призначенням норми часу, виробітку, чисельності, підлеглості. За сферою поширення галузеві, не галузеві, районні та місцеві. За періодом дії разові, тимчасові, сезонні, тривалі. За мірою деталізації деталізовані, укрупнені. В практиці виділяють наступні види норм: норми часу, виробітку, обслуговування, часу обслуговування, чисельності, підлеглості, нормовані завдання.

37) Основні напрями реалізації соціально-трудової політики в Україні

38) Поняття та структура трудового процесу

Трудові процеси розрізняються за такими ознаками: за характером предмета і продукту праці, за функціями працівників, за мірою механізації праці, за мірою тяжкості і шкідливості умов праці та ін. 3а характером предмета і продукту праці розрізняють матеріально-енергетичні та інформаційні трудові процеси. Матеріально-енергетичні трудові процеси характерні для робітників, оскільки предметом та продуктом праці для них є матеріальні речі (сировина, матеріали, деталі, машини тощо) або енергія. Для працівників розумової праці (спеціалістів, керівників, технічних виконавців) характерні інформаційні трудові процеси, в яких основним предметом і продуктом праці є інформація. 3а функціями трудові процеси класифікуються відповідно до функціонального поділу праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі на: а) трудові процеси робітників, технічних виконавців, спеціалістів, керівників; б) основні трудові процеси (що безпосередньо виробляють основну продукцію) і допоміжні (які створюють необхідні умови для ефективного здійснення основних). 3а мірою механізації праці трудові процеси поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні і автоматизовані.

Структурно будь-який трудовий процес складається з технологічних операцій. Технологічна операція - це частина трудового процесу, що виконується одним або групою працівників на одному робочому місці й над одним предметом праці. Операція є основною одиницею поділу праці на підприємстві й характеризується незмінністю робочого місця, предмета праці й виконавця. 3міна хоча б однієї з цих ознак свідчить про завершення однієї операції і початок іншої або про завершення роботи.