Смекни!
smekni.com

Основи інвестиційної діяльності (стр. 2 из 6)

2. Інвестиційна діяльність міжнародних корпорацій

За останнє десятиліття у світовій економіці відбулася суттєва лібералізація регулювання інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій. На сучасному етапі глобалізації світової економіки майже усі країни створили на своїх територіях сприятливі умови щодо залучення закордонних інвестицій.

Ці умови полягають у наступному: закордонні капіталовкладення законодавчим шляхом захищені від експропріації, діяльності філій ТНК в більшості галузей економіки наданий національний режим, іноземні інвестори мають можливість брати участь у приватизації державної власності на рівних умовах з національними інвесторами (саме цей чинник у 90-і роки обумовив особливу інвестиційну привабливість країн Латинської Америки і Центральної та Східної Європи).

Разом з тим, доступ іноземних інвесторів у деякі стратегічні галузі національних економік є все ще обмеженим або навіть забороненим. До цих галузей у більшості країн належать:

виробництво радіоактивних матеріалів, генерування електроенергії і видобуток природних копалин;

сфера телекомунікацій, включаючи засоби масової інформації, поштові послуги, телеграфний і телефонний зв'язок;

авіаційні, залізничні і морські перевезення;

рибний лов;

оборонна промисловість;

нерухомість, земельні ресурси і сільськогосподарські угіддя.

Дослідження деяких науковців свідчать, що податкові пільги або стимули розглядаються урядами приймаючих країн як один з найважливіших інструментів у залученні іноземних інвестицій ТНК. Вони поширені в основному у менш привабливих галузях промисловості або найменш розвинутих регіонах, які потребують додаткової фінансової підтримки. Податкові пільги надаються, головним чином, для інвестиційних проектів, що відповідають економічним і політичним намірам урядів приймаючих країн.

Дослідження довело, що інвестиційна привабливість країн, що розвиваються, значно підвищується, якщо у державі досягнута стабільність на валютному ринку чи застосовується режим фіксованого валютного курсу (Аргентина, Польща, Чехія, Угорщина). Однак, з іншого боку, якщо курс національної валюти є завищеним, то це призводить до погіршення міжнародної конкурентоспроможності національних підприємств і у довгостроковому періоді стає однією із основних причин фінансової кризи (Аргентина, 2001 рік).

Валютне регулювання більшості країн, що розвиваються, також стимулює приплив іноземних капіталів: у будь-який момент активи закордонних інвесторів, а також прибуток від їхньої діяльності можуть бути вільно конвертовані в іноземну валюту і вивезені з країни.

Для залучення закордонних інвестицій ТНК більшість досліджених країн активно використовують політику щодо створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) і зон вільної торгівлі. У цих зонах установлюється пільговий режим для ведення бізнесу і тим самим підвищується його ефективність.

Найбільший розвиток спеціальні економічні зони та зони вільної торгівлі отримали у країнах Центральної і Східної Європи. При цьому мета створення цих зон у країнах ЦСЄ неоднакова:

у Польщі уряд намагається за рахунок пільгового режиму здійснення ділових операцій у СЕЗ прискорити регіональний розвиток і скоротити розрив між найбільш багатими і найбіднішими областями;

у Болгарії (на відміну від Польщі) СЕЗ існують у найбільш привабливих для інвесторів районах: на стратегічних торгових залізничних, шосейних, водних чи транспортних коридорах. Мета створення СЕЗ у Болгарії – сукупне зростання обсягів ПЗІ в економіці.

У Чехії, Угорщині і Румунії розвиток отримали зони вільної торгівлі. У них існує можливість безмитного ввезення продукції, яка після переробки експортується. Зони вільної торгівлі є особливо привабливими для експортно орієнтованих філій іноземних компаній, які випускають продукцію з високою часткою імпортованої сировини. Лідером по кількості закордонних філій, створених у зонах вільної торгівлі, є Угорщина. Це пов’язано з високою експортною спрямованістю діяльності підприємств із закордонними інвестиціями, зареєстрованими у цій країні. На їхню частку припадає близько 70% усього зовнішньоторговельного обігу Угорщини.

Разом з тим, незважаючи на економічну вигоду для країн ЦСЄ від СЕЗ і зон вільної торгівлі, їхнє існування викликає серйозні дорікання з боку керівних органів Європейського Союзу. На думку ЄС на всій території країни повинні існувати рівні умови для ведення бізнесу. У зв’язку з цим, однією з необхідних умов вступу країн ЦСЄ до ЄС, є ліквідація на їхній території спеціальних економічних і митних зон.

Для ТНК одним з мотивів закордонного інвестування є можливість експорту продукції, виробленої в іноземній філії. Тому країни, що розвиваються, для збільшення обсягів залучених іноземних інвестиції, прагнуть укласти якомога більшу кількість договорів про вільну торгівлю, а також обов’язково стати членом Світової організації торгівлі (СОТ).

Дослідження науковців свідчать про те, що СОТ постійно збільшує свій вплив на розвиток міжнародної торгівлі, рух закордонних інвестицій та діяльність ТНК. Зокрема, укладання в межах СОТ Угоди з торговельних аспектів інтелектуальної власності та Угоди з інвестиційних заходів, пов’язаних з торгівлею, значно покращило умови діяльності іноземних філій ТНК у приймаючих країнах.

На даному етапі розвитку міжнародних економічних відносин, не існує жодної міжнародної угоди, яка б на наднаціональному рівні регулювала б діяльність транснаціональних корпорацій. При цьому за останнє десятиліття відбулася суттєва зміна у ставленні країн до такої угоди. Так, з кінця 60-х до початку 90-х років минулого століття країни, що розвиваються, були зацікавлені в укладанні міжнародної угоди щодо регулювання діяльності ТНК. Мета цих дій полягала у запровадженні національного або наднаціонального контролю за діяльністю ТНК. Промислово розвинуті країни та ТНК були проти укладання такої угоди.

На початку ХХІ століття ситуація суттєво змінилася. Тепер вже промислово розвинуті країни та ТНК зацікавленні в укладанні міжнародної угоди щодо регулювання діяльності ТНК. На їх думку, ця угода повинна, насамперед, захисти ТНК від будь-яких обмежень та втручань з боку урядів приймаючих країн. Країни, що розвиваються, намагаються зберегти за собою право здійснювати самостійну інвестиційну політику та у деяких випадках обмежувати діяльність ТНК.

Серед досліджених країн найбільш привабливі умови для іноземного інвестування були створені у США, Великій Британії, Нідерландах, Австралії, Мексиці, Бразилії, Аргентині, Чилі, Китаї, Сингапурі, Таїланді, Польщі, Чехії, Угорщині і на Тайвані.

Серед країн світу найбільшу інвестиційну привабливість має економіка США. Однак вплив діяльності підприємств із закордонними інвестиціями на американську економіку є негативним. Це пов'язано з тим, що, хоч діяльність закордонних філій і призводить до збільшення обсягів американського ВВП, приплив прямих закордонних інвестицій у США істотно погіршує конкурентні позиції національних виробників відносно іноземних транснаціональних корпорацій. Це обумовлено тим, що головною метою діяльності у США філій ТНК є збільшення збуту продукції, що вироблена у “материнській” компанії та інших закордонних філіях ТНК. Для реалізації цієї стратегії іноземні філії постійно збільшують імпорт продукції до США і не здійснюють значного позитивного впливу на динаміку американського експорту.

Збільшення обсягів ПЗІ в американську економіку також призводить до постійно зростаючого відтоку капіталу із США: зростає обсяг вивезення прибутків від закордонних інвестицій, що призводить до погіршення сальдо доходу від закордонних капіталовкладень; постійно збільшується негативне сальдо балансу поточних операцій.

Вплив ПЗІ на економіку Канади є не настільки негативним як у США, однак за рахунок значного негативного сальдо доходів від іноземних капіталовкладень, пов'язаного з діяльністю на території Канади закордонних інвесторів, з економіки Канади відбувався відтік капіталу по поточним операціям. Однак наприкінці ХХ століття та на початку ХХІ, завдяки успішній діяльності вітчизняних ТНК, баланс поточних операцій Канади значно покращився та став позитивним.

Для Мексики приплив іноземного капіталу також не приніс очікуваних позитивних результатів: її баланс товарів і послуг є негативним, постійно збільшується відтік капіталу, що вивозиться іноземними інвесторами як доход від своїх інвестицій. Це пов’язано з тим, що завдяки угоді НАФТА продукція, що вироблена у Мексиці, майже безмитно експортується до США. Однак товари, що експортуються іноземними філіями, в основному зроблені у Мексиці із імпортованих комплектуючих. Завдяки цьому, разом із мексиканськім експортом зростає і імпорт, що останні роки і обумовлює постійно від’ємне сальдо торговельного балансу країни. У результаті, зовнішня заборгованість національної економіки постійно зростає, стійкість мексиканської фінансової системи знижується.

Дослідження наслідків припливу інвестицій ТНК у держави Латинської Америки показало, що в країнах регіону, які залучили найбільші обсяги ПЗІ (Бразилія й Аргентина), діяльність закордонних філій не лише не сприяє підвищенню міжнародної конкурентоздатності національних економік, а, навпаки, через свій внесок у негативне сальдо балансу поточних операцій, призводить до збільшення зовнішнього боргу національних економік. Це у свою чергу стало однією з причин валютно-фінансової кризи, яка вразила Аргентину наприкінці 2001 року.